Справа № 161/2262/25
Провадження № 2/161/1759/25
08 травня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Філюк Т. М.
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на оплату комунальних послуг,-
01 лютого 2025 року представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Порхун Олеся Павлівна звернулась до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовною заявою, поданою через систему "електронний суд" до відповідача ОСОБА_4 про відшкодування витрат на оплату комунальних послуг.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що ОСОБА_3 являється власником 5/12 частки в квартирі АДРЕСА_1 , а власником 7/12 частин вказаної квартири був ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла його донька ОСОБА_4 , однак на даний час не оформила за собою право власності на частку у квартирі.
Вказує, що відповідач з моменту набуття права власності на частину квартири не бере участі в утриманні зазначеного житла, не сплачує комунальні послуги, що покладає на позивача додаткові матеріальні витрати. Судовим наказом, виданим Луцьким міськрайонним судом Волинської області 08.07.2024 з ОСОБА_3 стягнуто на користь Комунального підприємства «Луцькводоканал» заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 8471,39 гривень та 302,80 гривень понесених витрат по справі судового збору, які були сплачені позивачем 31.10.2024 в порядку примусового виконання вказаного судового наказу, а також стягнуто винагорода приватного виконавця в сумі 877,41 гривня.
Позивач вважає, що відповідач повинна відшкодувати йому 7/12 частин витрат за оплату комунальних послуг, судових витрат та виконавчого збору. Просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на оплату комунальних послуг, виконавчого збору та судових витрат в сумі 5857 гривень 01 копійка.
Ухвалою суду від 12 лютого 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
04 березня 2025 року від представника відповідача - адвоката Булат Ю.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність позовних вимог та просить в задоволенні позов відмовити.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення заявлених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником 5/12 частин квартири АДРЕСА_1 . Власником інших 7/12 частин даної квартири був ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач ОСОБА_4 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 , що підтверджується дослідженою в судовому засіданні копією спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також встановлено, що 08 липня 024 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано судовий наказ у справі № 161/12851/24 про стягнення з ОСОБА_3 на користь комунального підприємства «Луцькводоканал» заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 8471,39 гривень.
З дослідженої в судовому засіданні матеріалів справи № 161/12851/24 за заявою Комунального підприємства «Луцькводоканал» про видачу судового наказу встановлено, що судовим наказом від 08 липня 2024 року стягнуто заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення, яка виникла за період з 01.08.2022 по 01.06.2024.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Капітана М.В. від 31.10.2024 закінчено виконавче провадження з примусового виконання судового наказу, виданого 08 липня 2024 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/12851/24 про стягнення з ОСОБА_3 на користь комунального підприємства «Луцькводоканал» заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 8471,39 гривень у зв'язку з сплатою боржником ОСОБА_3 боргу в сумі 8471,39 грн, 302, 80 грн понесених витрат по сплаті судового збору та витрат виконавчого провадження в сумі 877,41 грн.
Відповідно до ст.ст. 11, 317, 319, 322, 360, 509, 525, 526, 543, 544 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
На підставі ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відтак, до спадкоємців переходять не тільки права, що належали спадкодавцю, але і його обов'язки. Винятком з цього правила є лише зобов'язання боржника, які припиняються зі смертю фізичної особи. Відповідно до частини першої ст. 608 ЦК зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим, не може бути виконане іншою особою. В усіх інших випадках до спадкоємців переходять відповідні боргові зобов'язання спадкодавця.
Так, у спадщину переходять: обов'язки, що випливають з цивільно-правових договорів (крім тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця); обов'язки з відшкодування матеріальної шкоди (збитків); обов'язки по відшкодуванню моральної шкоди (присудженої судом за життя спадкодавця); обов'язки по виплаті неустойки у вигляді штрафу або пені (присудженої судом за життя спадкодавця); витрати на утримання, догляд, лікування, поховання спадкодавця (але не більш, ніж за 3 роки); обов'язки за договором оренди житла з викупом.
За ч. 1 ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
За ч. 1 ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України). Частина перша ст.1297 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, що передбачено ч.3 ст.1296 ЦК України.
Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №463/6829/21-ц).
Згідно із ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом цієї норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року №910/10987/18.
Суд зазначає, що за ч. 1 ст. 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
На підставі ч. 1 ст. 356 ЦК власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦК співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Аналізуючи перелічені норми, суд звертає увагу на те, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності.
Суд зауважує, що за ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; а індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, (або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Натомість, за ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Аналізуючи наведені норми загального цивільного законодавства та спеціального в сфері житлово-комунальних послуг, суд робить висновок, що саме власник нерухомості повинен нести відповідальність через несплату наданих житлово-комунальних послуг.
Норма статті 68 ЖК Української РСР передбачає, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 1 ст. 13, п. 6 ч. 1 ст. 1, ст. 5, п. 5 ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
До житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга (послуга з управління багатоквартирним будинком); комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.)
Споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
З висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18) та у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20), вбачається, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги (регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотню вимогу (регрес)до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки яка припадає на нього.
Регрес передбачає стягнення з боржника всієї суми виконаного за іншу особу зобов'язання. Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов'язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов'язання становлять права і обов'язки сторін. У регресному зобов'язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов'язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов'язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов'язанні. Отже, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов'язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов'язання; один або всі його учасники є також суб'єктами основного зобов'язання; виконання одним учасником зобов'язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов'язання.
З врахуванням вищенаведених норм закону, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_4 зобов'язана брати участь у витратах по оплаті комунальних послуг, а позивач має право вимагати в порядку регресу компенсації частки понесених витрат за житлово-комунальні послуги.А тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені витрати на оплату комунальних послуг, що становить 5857 гривень 01 копійка.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають до задоволення вимоги позивача про відшкодування відповідачем понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на оплату комунальних послуг - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 витрати на оплату комунальних послуг в сумі 5857 ( п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят сім) гривень 01 копійка.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 968 гривень 96 копійок судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складення повного тексту рішення - 12 травня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М. Філюк