465/3832/25
2/465/2797/25
про залишення позовної заяви без руху
12.05.2025 м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова Баран О.І., розглянувши питання про відкриття провадження у справі:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )
відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ),
предмет позову: визнання майна особистою приватною власністю,
7 травня 2025 року (вх.14246/25) уповноважений представник позивача, адвокат Івашків Юрій Володимирович, звернувся до Франківського районного суду м. Львова із позовною заявою, у якій просить суд визнати приміщення АДРЕСА_3 , особистою приватною власністю позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивує тим, що позивач є власником приміщення художньої майстерні № 15 за адресою: АДРЕСА_4 , яке передано у власність позивача представництвом Фонду державного майна України у Львові на підставі договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) № 690-А (1293) від 30.04.1998 та підтверджується витягом №382508754 з державного реєстру речових прав від 12.06.2024. Зазначає, що з метою відчуження даного майна позивач звернувся до нотаріуса для оформлення відповідного правочину. Однак, йому роз'яснено, що у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) № 690-А (1293) укладено у 1998 році, тобто у період шлюбу з відповідачем, зареєстрованого 23.11.1997 року та розірваного 07.02.2003 року, для здійснення правочину з відчуження цього майна необхідно отримати згоду колишньої дружини, оскільки зазначене майно вважається спільною сумісною власністю подружжя.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України та підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За правилами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Суд звертає увагу, що у позовній заяві представником позивача зазначено про звернення самого позивача до нотаріуса з метою оформлення правочину щодо відчуження майна. Водночас, до матеріалів справи не долучено жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт такого звернення, а також не подано доказів отримання позивачем письмової відмови у вчиненні нотаріальної дії із зазначенням підстав такої відмови, що виключає можливість перевірки наведених обставин.
Крім цього, позивачем до матеріалів позовної заяви додано копію письмового доказу, який містить № 277564 від 11.07.1995 року, викладеного іноземною мовою.
Статтею 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою.
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» встановлено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом. Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Частинами 1, 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позовна заява складена українською мовою, а частина доданих до неї додатків (письмові докази), які за формою є документами правового характеру та посвідчують обставини виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків сторін спору, складені мовою іноземної держави без їх перекладу на українську мову.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу.
Статтею 79 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
З метою дотримання вимог ст. 10 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 9 ЦПК України, а також з метою встановлення дійсного змісту письмових доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суддя дійшов висновку, що додані до позовної заяви документи, які викладені іноземною мовою, необхідно перекласти на державну мову та засвідчити вірність перекладу цих документів нотаріально.
Крім цього, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява, серед іншого, має містити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін та учасників справи.
Так, з 18 жовтня 2023 року введено в дію Закон від 29 червня 2023 № 3200-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Згідно з ч. 6 ст. 14 ЦПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Враховуючи приписи абзацу першого частини шостої статті 14 ЦПК України, адвокат, який подав позовну заяву, зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Крім цього, відповідно до ч. 7 ст. 14 ЦПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його(абзац другий частини першої статті 185 ЦПК України).
Як вбачається із позовної заяви, яка подана та підписана адвокатом, тобто особою, яка відповідно до п. 6 ст. 14 ЦПК України зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, представником позивача вказано про наявність зареєстрованого електронного кабінету у системі «Електронний суд», однак без зазначення даних РНОКПП адвоката неможливо перевірити факт реєстрації ним електронного кабінету, у зв'язку з чим останнім не виконана вимога ч. 6 ст. 14 ЦПК України.
При цьому, відсутність указаної інформації виключно негативно впливає на своєчасність повідомлень та розумність строків розгляду та позбавляє суд можливості реалізувати приписи ч. 7 ст. 14 ЦПК України, у тому числі і щодо направлення підписанту позовної заяви ухвали про залишення її без руху.
Вищевказані недоліки позбавляють суд можливості відкрити провадження у цій справі та призначити її до судового розгляду.
За таких обставин вважаю, що позовну заяву, необхідно залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вказаних недоліків у відповідності до ч. 2 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 185 ЦПК України, передбачено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Разом із тим, суддя роз'яснює, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного та керуючись статтями 175,177,185,260,293, 294, 296, 297 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - залишити без руху.
Надати представнику позивача строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175 і 177 цього кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Баран О.І.