Провадження № 11-кп/803/1297/25 Справа № 175/17998/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
13 травня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
обвинуваченого: ОСОБА_7 (в режимі відео конференції)
захисника: ОСОБА_8 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024053390000388 від 09.11.2024 р. за обвинуваченням ОСОБА_7 , за ч.1 ст.309 КК України,-
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Краматорськ, Донецька область, громадянин України, неодружений, офіційно не працевлаштований, який не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, не є інвалідом, засуджений 19.08.2017 року Краматорським міським судом за ч. 2 ст. 307 КК України до позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією майна, звільнений 13.08.2021 року за ст. 81 КК України, невідбутий строк 2 роки 24 дні, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбуття покарання з випробуванням, якщо протягом зазначеного строку - 1 рік він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки відповідно до ст. 76 КК України. Вирішено питання про речові докази та питання про витрати пов'язані із проведенням експертиз.
Згідно вироку суду 08.11.2024, близько 19:40 год ОСОБА_7 , перебуваючи у м. Краматорськ Донецької області, проходив по міському кладовищу, біля вулиці Дружби, де, біля однієї із могил, знайшов згорток, перемотаний ізольованою стрічкою синього кольору. Так як ОСОБА_7 є особою, що періодично вживає психотропні речовини та розуміє, що в даному згортку знаходиться психотропна речовина - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), у нього виник умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини для особистого вживання без мети збуту, після чого останній поклав згорток до лівої кишені одягнутої на ньому куртки чорного кольору, тим самим незаконно придбав та почав зберігати при собі психотропну речовину PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) для особистого вживання без мети збуту.
Після цього, зберігаючи при собі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), ОСОБА_7 пішов по міському кладовищу, по вулиці Дружби в м. Краматорську Донецької області, таким чином продовжив зберігати особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он).
Того ж дня, близько 19:50 год, виходячи з міського кладовища по вул. Дружби у м. Краматорськ, відповідно до ст. ст. 32, 34 Закону України «Про Національну поліцію», був зупинений співробітниками поліції Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області для перевірки документів. На запитання про зберігання заборонених в обігу речовин ОСОБА_7 відповів, що в лівій кишені одягнутої на ньому куртки чорного кольору він зберігає психотропну речовину для власного вживання без мети збуту.
У подальшому, 08.11.2024, в період часу з 20:31 год по 20:44 год, під час проведення огляду місця події, а саме на відкритій ділянці місцевості на території кладовища по вул. Дружби в м. Краматорську Донецької області, працівниками поліції у ОСОБА_7 виявлено та вилучено зіп-пакет, в якому знаходилась кристалічна речовина масою 0,7364 г, яка містить в собі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - а саме PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он).
Маса особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено, PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), яку ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав для власного вживання без мети збуту, становить 0,5886 г.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Ухвалити свій вирок, яким призначити покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у вигляді обмеження волі строком на 2 роки. Без застосування ст.75 КК України. В іншій частині вирок суду залишити без змін. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання, яке не буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а висновок суду про можливість застосування до останнього положень ст. 75 КК України є необґрунтованим і належним чином у вироку не вмотивований. Вважає, що вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_7 суд належним чином не мотивував своє рішення, не врахував належним чином особу обвинуваченого, конкретні обставини, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, що явно не сприяє досягненню мети покарання. Вказує, що поза увагою суду залишився той факт, що раніше ОСОБА_7 був засуджений вироком Краматорського міського суду від 19.03.2014 за ч.1 ст. 307, ч. 1 ст. 311, ч. 2 ст. 307 КК України, який змінений ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 25.06.2014 і ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, звільненого 22.12.2015, а також 19.08.2017 ОСОБА_7 був засуджений Краматорським міським судом за ч. 2 ст. 307 КК України до позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією майна, звільнений 13.08.2021 за ст. 81 КК України, невідбутий строк 2 роки 24 дні. Вказує, що на момент скоєння даного кримінального правопорушення, зазначені судимості за вчинення тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів у встановленому законом порядку не зняті. Попередні судимості, сталість протиправної поведінки й небажання дотримуватись правових норм, як правило, є ознаками неможливості виправлення особи без відбування покарання. Вважає, що при вирішенні питання про міру покарання, яку необхідно застосувати відносно ОСОБА_7 , судом не враховано обставини вчинення кримінального правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки, а фактично покарання призначено лише з урахуванням категорії тяжкості (ст. 12 КК України) вчиненого злочинного діяння. Вважає, що обвинувачений позитивних висновків з попередніх судимостей не зробив та на шлях виправлення не став. Вважає, що досягнення мети покарання, попередження вчинення обвинуваченим у майбутньому нових кримінальних правопорушень і його виправлення, можливе лише за умови призначення йому реального покарання у виді обмеження волі.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги прокурора, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги та обговоривши їх доводи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
В апеляційному порядку висновки суду о винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.309 КК України не оскаржується, у зв'язку з чим апеляційним судом не перевіряються.
Судом апеляційної інстанції встановлено, при призначенні обвинуваченому покарання суд першої інстанції керувався загальними засадами призначення покарання, визначених ст.ст. 50, 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше був судимий, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, перебуває під наглядом в КНП «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м.Краматорськ» (діагнозів, які б давали підстави вважати, що кримінальне провадження слід здійснювати за правилами глави 39 КПК України не зазначено); офіційно не працює; не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, не є інвалідом, не одружений; має місце реєстрації та постійне місце проживання. Повністю визнав вину, не оспорюючи фактичних обставин у справі, осудив свою поведінку. Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, суд визнав його щире каяття, обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому покарання, керувався принципами справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, які наголошують, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, та вважав, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, при цьому, враховуючи обставини справи, відомості про особу обвинуваченого, вважав можливим звільнити засудженого від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, якщо він на протязі визначеного судом іспитового строку не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
Суд першої інстанції вважав, що саме таке покарання слугуватиме не тільки справедливою карою за вчинене кримінальне правопорушення, але й буде запобігати вчиненню обвинуваченим нових злочинів, внесе корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність, позбавить можливості вчиняти нові злочини і буде необхідним для попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання, та можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням за таких підстав.
Практика судів різних інстанцій при призначенні покарання стикається із застосуванням терміну «явно несправедливе покарання», яке означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Оскаржуючи вирок в апеляційному порядку, прокурор звертав увагу саме на явно несправедливе покарання, вважаючи призначене покарання саме із застосування вимог ст. 75 КК України надто м'яким, зокрема враховуючи відомості про особу обвинуваченого, який є особою, яка була раніше судимою.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що принцип призначення покарання, визначений у ст. 65 КК України, наводить загальні засади призначення покарання та наділяє суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
При цьому повноваження суду, надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених обвинуваченим дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005р.) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005р.) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008р.) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Судом апеляційної інстанції встановлено, що обвинувачений свою винуватість у вчиненому визнав повністю, розкаявся, фактичні обставини справи не оскаржував, із пред'явленим обвинуваченням погодився та не заперечував. Також суд апеляційної інстанції враховує наслідки вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 309 КК України, які хоча і мають негативний прояв для суспільства, проте за фактичних обставин справи, та наслідки від таких дій, які хоча і утворюють склад кримінального правопорушення, проте на думку суду апеляційної інстанції, не в повній мірі відповідатимуть принципу справедливості та адекватності при призначенні покарання у виді реального позбавлення волі, та становитиме «особистий надмірний тягар для особи».
Наведені вище висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеному у постанові від 13.08.2020р. у справі № 716/1224/19.
Таким чином, враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції, звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України належним чином не дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України, та застосування вимог ст. 75 КК України щодо обвинуваченого не забезпечить мету кримінального покарання, як виправлення засудженого так і запобігання вчиненню нових злочинів, та вказує на неправильне застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню в даному кримінальному провадженні, що обвинуваченим вчинено кримінальне правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, яке має свою підвищену актуальність в умовах військового стану, та має негативний вплив на правосвідомість громадян, є неспроможними.
При цьому суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апеляційної скарги, що обвинувачений є особою, яка раніше була судимою, в тому числі за злочин за ч. 2 ст. 307 КК України, та вважає, що іспитовий строк, який відповідно до вимог ст. 75 КК України був встановлений судом першої інстанції строком на один рік, є необґрунтовано малим.
Так суд апеляційної інстанції, врахувавши фактичні обставини справи, відомості про особу обвинуваченого та відомості про його попередню судимість, вважає, що іспитовий строк у такому випадку має бути максимальним.
На переконання суду апеляційної інстанції, обмежувальний принцип, закладений у приписи ст. 75 КК України у даному випадку має бути більш суворим щодо обвинуваченого, та спонукати його до правосвідомості більш тривалий час.
За таких обставин відповідно до вимог ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування вироку саме в цій частині, та ухвалення нового вироку, збільшивши обвинуваченому іспитовий строк при звільненні від відбування реального покарання.
На підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420, 421, 615 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 частково задовольнити.
Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024053390000388 від 09.11.2024 р. за обвинуваченням ОСОБА_7 , за ч.1 ст.309 КК України в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити у цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.309 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбуття покарання з випробуванням, якщо протягом зазначеного строку - 3 (три) роки він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки відповідно до ст. 76 КК України.
Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу).
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Вирок апеляційного суду може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим у той самий строк з моменту отримання копії вироку.
Судді