ун. № 367/13010/24
пр. № 2/759/2375/25
14 травня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання КосінськоїІ.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
І. Позиція сторін у справі
у січні 2025 р. представник позивача звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із зазначеними позовними вимогами, просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 13.09.2023 у розмірі 92056 грн 36 коп., станом на 21.11.2024 та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.02.2023 здійснено ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 , підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Відповідач виявила бажання отримати послугу «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою», ознайомилась з актуальними умовами кредитування та 13.09.2023 підписала паспорт кредиту за допомогою ОТП пароля. Після чого з відповідачем за допомогою ОТП пароля було підписано кредитний договір б/н від 13.09.2023 про надання строкового кредиту у розмірі 99700 грн 00 коп. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на строк 36 міс. із встановленням річної відсоткової ставки у розмірі 18%. У порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання за укладеним договором належним чином не виконувала, у встановлений договором строк кредит, відсотки, а також інші витрати відповідно до графіку кредиту, не повернула, у зв'язку з чим, станом на 21.11.2024 утворилась заборгованість у розмірі 83083 грн 36 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8973 грн 00 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13.12.2024 справу передано за підсудністю на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва (а.с. 53).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 справу розподілено на суддю Ул'яновську О.В. (а.с. 60-61).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.01.2025 позовну заяву залишено без руху (а.с. 62-63).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 82-83).
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Позивачем надано докази про надсилання відповідачу позовної заяви разом з додатками до неї (а.с. 80-81).
Згідно положень ст. 190 ЦПК України, на адресу відповідача рекомендованим листом надсилалась копія ухвали про відкриття провадження від 03.02.2025, однак поштове відправлення не було отримане відповідачем та повернулось до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 87).
Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, 13.09.2023 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, відповідно до п. 2.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у розмірі, визначеному договором, в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни (а.с. 36-44).
Відповідно до п. 1. договору, тип кредиту - строковий кредит на суму 99700 грн 00 коп., строк кредитування 36 міс., процентна ставка становить 1,5 %, сплачується щомісячно від загальної суми кредиту (18% річних).
Банк та позичальник узгодили при наданні банком будь-яких послуг позичальнику, в т.ч., але не виключно, послуг з переказу коштів, укладення між сторонами кредитних договорів та будь-яких інших правочинів використання простого електронного підпису, в тому числі ОТП-пароль.
Кредит надається безготівковим шляхом (перерахування коштів на поточний рахунок позичальника) НОМЕР_1 (п. 2.2 договору).
В силу п. 3.2.2, п. 3.2.3 договору позичальник: зобов'язується сплачувати банку проценти за надання кредиту у розмірах та в строки, визначені договором; повністю повернути кредит у строк, кінцевої дати повернення кредиту відповідно до графіку.
Повернення кредиту та сплата нарахованих банком процентів за користування кредитом здійснюється шляхом зарахування на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у банку (п. 4.1 договору).
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 від 22.11.2024, встановлено 13.09.2023 кредитний ліміт у розмірі 99700 грн 00 коп., картковий рахунок НОМЕР_3 (а.с. 25).
Відповідно до виписки за договором б/н за період 13.09.2023-22.11.2024, за карткою НОМЕР_3 від 13.09.2023 здійснено покупку, грошові перекази на суму 99700 грн 00 коп. (а.с. 24).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 13.09.2023, станом на 21.11.2024 заборгованість за тілом кредиту становить 83083 грн 36 коп., заборгованість за простроченими відсотками становить 8973 грн 00 коп., загальна сума заборгованості становить 92056 грн 00 коп. (а.с. 22-23).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За приписами ч.1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагається. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання відпозичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
На підтвердження існування у відповідача заборгованості за кредитним договором від 13.09.2023, позивачем додано виписку по картці НОМЕР_3 , розрахунок заборгованості.
При цьому, зі змісту договору слідує, що кредит надається безготівковим шляхом (перерахування коштів на поточний рахунок позичальника) НОМЕР_1 . Повернення кредиту та сплата нарахованих банком процентів за користування кредитом здійснюється шляхом зарахування на рахунок НОМЕР_2 .
Проте, надані представником позивача документи не містять відомостей про перерахування, отримання кредитних коштів відповідачу на рахунок, що обумовлений та зазначений сторонами в договорі, що суперечить положенням ст. 1046 ЦК України, відповідно до якої договір позики є укладеним з моменту передання грошей. При цьому, зміст зазначеного договору не свідчить про факт надання кредиту відповідачу в момент його підписання, а лише вказує про можливість надання клієнту кредиту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта. Належних доказів на підтвердження безготівкових перерахувань коштів на рахунок НОМЕР_1 , який передбачено умовами кредитного договору (виписки з особового рахунку, копії меморіального ордеру тощо), позивачем не надано.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15.12.2015 у справі №21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2020 у справі №194/1126/18. Тобто судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд, розглядаючи справу № 755/2284/16-ц (постанова від 11.09.2019), у справі № 61/16891/15-ц (постанова від 30.01.2018).
Відповідно до п. 1.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними. Безготівкові розрахунки перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Дана Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, інкасового доручення (розпорядження).
Електронний розрахунковий документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.
З урахуванням викладеного, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями вказаної Інструкції, який заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу та містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документу банком платника.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
Надана позивачем виписка по картці НОМЕР_3 не підтверджує надання коштів на рахунок позичальника НОМЕР_1 , який обумовлений сторонами в кредитному договорі від 13.09.2023.
Тобто, позивачем не надано належних та допустимих доказів, зокрема, первинних документів (касово-бухгалтерських документів), на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів на рахунок НОМЕР_1 за кредитним договором від 13.09.2023. Позивачем також не надано доказів, що номеру банківської картки НОМЕР_3 належить поточний рахунок НОМЕР_1 .
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту 13.09.2023 в сумі 99700 грн 00 коп. та користування ним а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Крім того, вказаний розрахунок заборгованості не містить відомостей поточного рахунку, по якому здійснювався розрахунок, оскільки з відомостей кредитного договору слідує, що повернення кредитних коштів, процентів здійснюється саме на рахунок НОМЕР_2 .
Інформація, яка зазначена в розрахунку заборгованості за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
На день розгляду справи будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач, або клопотань про їх витребування останній не подавав.
У постанові Верховного Суду від 14.09.2021 по справі № 910/14452/20 вказано, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи, що належних доказів, з яких можна достовірно встановити факт перерахування кредитних коштів за договором позики(кредиту) відповідачу, розмір заборгованості за цим договором, та перевірити правильність наданого позивачем розрахунку до суду не надано, отже суд позбавлений можливості перевірити факти, що входять до предмета доказування у справі, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. Розподіл судових витрат
відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 11, 202, 205, 207, 525, 526, 530, 610,612, 626, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1050, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 128, 131, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 274, 275, 279, 352, 354 ЦПК України,-
у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О.В. Ул'яновська