Справа № 201/5754/25
Провадження № 1-кс/201/2170/2025
14 травня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Лівобережної окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №42025050000000014, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, про здійснення спеціального досудового розслідування відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Благодатне, Волноваського району, Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
У судовому засіданні брали участь:
слідчий ОСОБА_3 ,
захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
До суду надійшло клопотання слідчого про здійснення спеціального досудового розслідування кримінального провадження за №42025050000000014, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
В обґрунтування поданого клопотання слідчий вказує, що слідчим відділом 2 управління (з дислокації у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025050000000014, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, за підозрою ОСОБА_5 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу ЗС РФ (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_7 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополь та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту РФ (далі - ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
Також, представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьк та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія РФ шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств РФ, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 06 квітня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Донецької народної республіки», за результатами якого 07.04.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками РФ з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань РФ, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, РФ на території Донецької області так званої «ДНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
19.02.2022 керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Донецької області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Донецької області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ ОСОБА_8 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який неодноразово продовжувався, востаннє Указом Президента України з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
Внаслідок розв'язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
Утримання частини території Донецької області, взятої під контроль шляхом насильницьких злочинних дій, та досягнення завдання щодо зміни меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, потребує забезпечення функціонування на цій території так званої «природоохоронної системи».
Вказане в свою чергу та намагання досягти однієї з цілей, а саме створення в очах міжнародної спільноти та місцевих мешканців образу «ДНР» як легітимного державного утворення, що має власні органи державної влади та місцевого самоврядування, надання легітимності промислового процесу, призвело до прийняття представниками окупаційної адміністрації рішення щодо створення та функціонування окремих так званих «установ природоохоронних ресурсів «ДНР», які б виконували функції екологічного характеру.
Фактично ж так звані «установи природоохоронних ресурсів «ДНР» забезпечують функціонування екологічної системи «ДНР», проводять державну політику та здійснюють функції по нормативному регулюванню, контролюю та надзору у сфері екології ДНР.
Однією з таких установ є так зване «Министерство природных ресурсов и экологии ДНР» (далі «министерство»), про утворення якого проголошено 13.12.2024, з основним місцем дислокації: Донецька обл., м. Донецьк, Ворошилівський район, бульвар Пушкіна, буд. 34 та, того ж дня, за № 709 затверджено так зване «Положение о Министерстве природных ресурсов и экологии Донецкой Народной Республики».
При цьому «министерство» має чітку структурну ієрархію з розподілом функцій, визначенням керівників як групи в цілому, так і окремих її підрозділів. Так, до складу керівництва входять безпосередньо «министр», його «первый заместитель», «заместитель министра», «помощник министра».
Так, громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на тимчасово окупованій території, а саме у м. Донецьку, Донецької області, діючи умисно, добровільно, зайняв посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, т.зв. «Указом Главы ДНР» ОСОБА_9 від 17.12.2024 № 721, був призанчений на посаду «Министра природных ресурсов и экологии Донецкой Народной Республики», яку займає до теперішнього часу.
Основним місцем дислокації ОСОБА_5 на вказаній посаді є Донецька обл., м. Донецьк, Ворошилівський район, бульвар Пушкіна, буд. 34.
З моменту призначення на посаду «Министра природных ресурсов и экологии Донецкой Народной Республики» та використовуючи надані представниками окупаційної адміністрації РФ владні повноваження, ОСОБА_5 , діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, будучи однією з осіб, на яких покладено відповідальність за діяльність так званого «министерства природных ресурсов и экологии ДНР», з 17.12.2024 забезпечує реалізацію покладених на нього, як на «Министра природных ресурсов и экологии ДНР» відповідно до функцій т.зв. «Положения о Министерстве природных ресурсов и экологии ДНР», а саме:
-виступає заявником державної реєстрації «Міністерства» в органі, що реєструє;
-здійснює керівництво «Міністерством» за принципами єдиноначальності;
-встановлює процедури та регламенти діяльності у «Міністерстві», у тому числі службовий розпорядок, а також організовує та перевіряє їх виконання;
-розподіляє обов'язки між своїми заступниками (у тому числі першим);
-забезпечує внесення в установленому порядку «Голові Уряду Донецької Народної Республіки» проекту Положення про «Міністерство» та змін до нього, пропозицій щодо структури та граничної чисельності «Міністерства»;
-стверджує штатний розпис «Міністерства»;
-організовує вирішення питань відповідно до законодавства Російської Федерації та «Донецької Народної Республіки» про державну цивільну службу, пов'язаних із проходженням державної цивільної служби «Донецької Народної Республіки» у «Міністерстві»;
-застосовує до державних цивільних службовців та інших працівників, які заміщають посади, які не є посадами державної цивільної служби «Донецької Народної Республіки»», «Міністерства» заохочення та дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства Російської Федерації та «Донецької Народної Республіки».
-діє без довіреності від імені «Міністерства», представляє його у державних органах, органах місцевого самоврядування та організаціях.
-заохочує відомчими нагородами трудові колективи організацій та громадян, які здійснюють діяльність у курованих видах економічної діяльності та сферах управління.
-здійснює розгляд звернень громадян, об'єднань громадян, у тому числі юридичних осіб, проводить особистий прийом громадян, об'єднань громадян, у тому числі юридичних осіб з питань, що належать до сфери діяльності «Міністерства».
До виняткової компетенції «Міністра» належить підписання від імені «Міністерства», у межах повноважень «Міністерства», підтвердження ступеня таємності відомостей, що становлять державну таємницю, передбаченого Правилами підтвердження ступеня таємності відомостей з якими підприємства, установи та організації передбачають проводити роботи, пов'язані з використанням відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженими постановою Уряду Російської Федерації від 23 серпня 2018 р. N2 984 (далі-підтвердження). Інформація про підписання підтвердження надсилається «Міністерством» до «Уряду Донецької Народної Республіки» не пізніше 10 днів з дня його підписання.
При цьому, з 17.12.2024, ОСОБА_5 , на виконання цілей, завдань та функцій так званого «Министерства природных ресурсов и экологии ДНР», в тому числі для забезпечення його стабільної діяльності, та з метою формування думки серед населення і світової спільноти щодо легітимності «ДНР» як державного утворення, взаємодіє з окремими засобами масової інформації, телебачення, мережі Інтернет, використовуючи їх для висвітлення діяльності «ДНР» та пропагандистської роботи з популяризації безпосередньої діяльності «Министерства природных ресурсов и экологии ДНР».
Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обґрунтовано підозрюється у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Враховуючи наведені вище обставини, слідчим за погодженням з прокурором 30.04.2025, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, ОСОБА_5 повідомлено про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений чинним кримінальним процесуальним законодавством України повідомлення про підозру вручено ОСОБА_6 , яка є захисником підозрюваного ОСОБА_5 , за призначенням.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
-матеріалами оперативного підрозділу, щодо перебування ОСОБА_5 на території м. Донецька, Донецької області;
-протоколом огляду мережі Інтернет та встановленням публікацій на соціально орієнтовній сторінці «ВКонтакте», на якій встановлено відео сюжет з інтерв'ю ОСОБА_5 на посаді т.зв. «Министра природных ресурсов и экологии ДНР», щодо його роботи на вказаній посаді;
-протоколом огляду мережі Інтернет, яким встановлено сайт «ЕРГЮЛ» із значенням керівника т. зв. «Министерства природных ресурсов и экологии ДНР» та адреси розташування адмінбудівлі.
- протоколом огляду речей і документів, яким встановлено сайт «главы ДНР», з наказом про призначення на посаду ОСОБА_5 як «Министра природных ресурсов и экологии ДНР»;
- протоколами допитів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , яка показали, що були знайомі з ОСОБА_5 та обізнані про зайняття ним посади «Министра природных ресурсов и экологии ДНР» наприкінці 2024 року.
Згідно з матеріалами оперативного підрозділу, на даний час підозрюваний ОСОБА_5 перебуває на території м. Донецька, Донецької області, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
В той же час відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» ухилення від явки на виклик слідчого (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, який перебуває на тимчасово окупованій території України, та оголошення його у розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, з особливостями, встановленими цим Законом. Вимога про оголошення у міждержавний або міжнародний розшук не поширюється на випадки, якщо вирішується питання про застосування стосовно цих осіб спеціального кримінального провадження.
Крім того, аналогічні норми закріплені у ч. 1 ст. 5 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».
Згідно ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.
Під час досудового розслідування встановлено, що підозрюваний ОСОБА_5 ухиляється від явки на виклик слідчого (не прибув на виклик без поважної причини більше ніж два рази), оголошений у розшук та перебуває у м. Донецьку, Донецької області, тобто на території, яка відповідно до постанов Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015, № 252-VIII від 17.03.2015 (з додатком), Закону України від 18.01.2018 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» є тимчасово окупованою територією.
Постановою слідчого від 09.05.2025 на підставі ст. 281 КПК України підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в розшук.
В матеріалах кримінального провадження мається інформація, що ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території.
У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав, наведених у ньому.
Захисник у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні поданого клопотання.
Заслухавши доводи слідчого та захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про таке.
Так, в судовому засіданні встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокації у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025050000000014, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, за підозрою ОСОБА_5 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
30.04.2025 слідчим за погодженням з прокурором, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, ОСОБА_5 повідомлено про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений чинним кримінальним процесуальним законодавством України повідомлення про підозру вручено ОСОБА_6 , яка є захисником підозрюваного ОСОБА_5 , за призначенням.
Таким чином, 30.04.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_5 до слідчого 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на 05.05.2025, 06.05.2025 та 07.05.2025, які було розміщено 30.04.2025 у засобах масової інформації газеті «Урядовий кур'єр» №87 (8012), та на .офіційному сайті «Офісу генерального прокурора», однак, ОСОБА_5 у визначений час не з'явився та не повідомив причини неявки.
Жодного разу у призначений час громадянин України ОСОБА_5 у призначене місце не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.
Слід зазначити, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України необхідно взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 Рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, п.32, Series A, N 182).
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994, в яких суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Водночас, слідчому судді під час вирішення питання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування не надається весь обсяг доказів, зібраних під час досудового розслідування та дані щодо джерел їх отримання. Такі матеріали мають надаватися суду при судовому провадженні відповідного кримінального провадження та саме на цій стадії, передбачено здійснення оцінки доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
При цьому, на стадії досудового розслідування кримінального провадження, слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою.
Так, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів лише щодо пред'явленої підозри з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, не вирішуючи наперед питання про винуватість підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильність кваліфікації його дій, допустимість доказів щодо встановлення винуватості підозрюваного, вважає, що зміст клопотання та долучених до нього матеріалів кримінального провадження можуть свідчити про існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що підозрюваний міг вчинити інкриміноване йому правопорушення.
Відповідно до матеріалів клопотання, з дотриманням вимог ст. ст. 276, 277, 278 КПК України ОСОБА_5 повідомлено про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений чинним кримінальним процесуальним законодавством України.
При цьому, відповідно матеріалів клопотання підозрюваний постійно перебуває на тимчасово окупованій території України і встановити його точне місце перебування не видається за можливе. Доказами перебування підозрюваного на тимчасово окупованій території України підтверджено зібраними матеріалами досудового розслідування.
Постановою слідчого від 09.05.2025 на підставі ст. 281 КПК України підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в розшук.
Водночас, чинне процесуальне законодавство не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особа перебуває у будь-якому із видів розшуку, однак регламентує, що про оголошення розшуку (державного та міжнародного) органом досудового розслідування має бути винесена відповідна постанова (ч. 2 ст. 281 КПК України), що в даному випадку і було здійснено органом досудового розслідування шляхом винесення постанов про оголошення підозрюваного в розшуки.
Згідно з ч. 5 ст. 139 КПК України ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.
Разом з тим, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.
Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні зокрема щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 297-2 КПК України клопотання слідчого, прокурора про здійснення спеціального досудового розслідування повинно містити, зокрема, відомості про те, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або відомості про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15.04.2014 визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 цього Закону).
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Під час досудового розслідування встановлено, що підозрюваний ухиляється від явки на виклик слідчого (не прибув на виклик без поважної причини більше ніж два рази), оголошений у розшук та перебуває на тимчасово окупованій території України.
Згідно із до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст. 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Матеріали клопотання свідчать, що підозрюваний належним чином викликався для повідомлення про підозру та проведення процесуальних дій, у спосіб передбачений законом, а саме через засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на сайті Офісу Генерального прокурора, проте не з'явився у призначений час та не повідомив про причини неприбуття, та згідно матеріалів клопотання перебуває на тимчасово окупованій території, а відтак слід вважати, що підозрюваний переховується від органів слідства на тимчасово окупованій території України, з метою ухилення кримінальної відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на надані слідчому судді матеріали кримінального провадження, що можуть свідчити про причетність до вищевказаних кримінальних правопорушень, а також, враховуючи той факт, що останній переховується від органів досудового розслідування, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оголошений у розшук та перебуває на тимчасово окупованій території України, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав, визначених ст. ст. 297-1, 297-2, 297-4 КПК України, для задоволення клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.135,139,297-1 - 297-5 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Лівобережної окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №42025050000000014, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, про здійснення спеціального досудового розслідування відносно: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, - задовольнити.
Надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування кримінального провадження за №42025050000000014, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складений і оголошений о 17-40 годині 14.05.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1