Справа № 201/5755/25
Провадження № 1-кс/201/2171/2025
14 травня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Лівобережної окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №42025050000000014, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Благодатне, Волноваського району, Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
У судовому засіданні брали участь:
прокурор ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
В обґрунтування поданого клопотання слідчим зазначено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокації у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025050000000014, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, за підозрою ОСОБА_5 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу ЗС РФ (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_7 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополь та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту РФ (далі - ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
Також, представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьк та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія РФ шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств РФ, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 06 квітня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Донецької народної республіки», за результатами якого 07.04.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками РФ з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань РФ, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, РФ на території Донецької області так званої «ДНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
19.02.2022 керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Донецької області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Донецької області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ ОСОБА_8 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який неодноразово продовжувався, востаннє Указом Президента України з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
Внаслідок розв'язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
Утримання частини території Донецької області, взятої під контроль шляхом насильницьких злочинних дій, та досягнення завдання щодо зміни меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, потребує забезпечення функціонування на цій території так званої «природоохоронної системи».
Вказане в свою чергу та намагання досягти однієї з цілей, а саме створення в очах міжнародної спільноти та місцевих мешканців образу «ДНР» як легітимного державного утворення, що має власні органи державної влади та місцевого самоврядування, надання легітимності промислового процесу, призвело до прийняття представниками окупаційної адміністрації рішення щодо створення та функціонування окремих так званих «установ природоохоронних ресурсів «ДНР», які б виконували функції екологічного характеру.
Фактично ж так звані «установи природоохоронних ресурсів «ДНР» забезпечують функціонування екологічної системи «ДНР», проводять державну політику та здійснюють функції по нормативному регулюванню, контролюю та надзору у сфері екології ДНР.
Однією з таких установ є так зване «Министерство природных ресурсов и экологии ДНР» (далі «министерство»), про утворення якого проголошено 13.12.2024, з основним місцем дислокації: Донецька обл., м. Донецьк, Ворошилівський район, бульвар Пушкіна, буд. 34 та, того ж дня, за № 709 затверджено так зване «Положение о Министерстве природных ресурсов и экологии Донецкой Народной Республики».
При цьому «министерство» має чітку структурну ієрархію з розподілом функцій, визначенням керівників як групи в цілому, так і окремих її підрозділів. Так, до складу керівництва входять безпосередньо «министр», його «первый заместитель», «заместитель министра», «помощник министра».
Так, громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на тимчасово окупованій території, а саме у м. Донецьку, Донецької області, діючи умисно, добровільно, зайняв посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, т.зв. «Указом Главы ДНР» ОСОБА_9 від 17.12.2024 № 721, був призанчений на посаду «Министра природных ресурсов и экологии Донецкой Народной Республики», яку займає до теперішнього часу.
Основним місцем дислокації ОСОБА_5 на вказаній посаді є Донецька обл., м. Донецьк, Ворошилівський район, бульвар Пушкіна, буд. 34.
З моменту призначення на посаду «Министра природных ресурсов и экологии Донецкой Народной Республики» та використовуючи надані представниками окупаційної адміністрації РФ владні повноваження, ОСОБА_5 , діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, будучи однією з осіб, на яких покладено відповідальність за діяльність так званого «министерства природных ресурсов и экологии ДНР», з 17.12.2024 забезпечує реалізацію покладених на нього, як на «Министра природных ресурсов и экологии ДНР» відповідно до функцій т.зв. «Положения о Министерстве природных ресурсов и экологии ДНР», а саме:
-виступає заявником державної реєстрації «Міністерства» в органі, що реєструє;
-здійснює керівництво «Міністерством» за принципами єдиноначальності;
-встановлює процедури та регламенти діяльності у «Міністерстві», у тому числі службовий розпорядок, а також організовує та перевіряє їх виконання;
-розподіляє обов'язки між своїми заступниками (у тому числі першим);
-забезпечує внесення в установленому порядку «Голові Уряду Донецької Народної Республіки» проекту Положення про «Міністерство» та змін до нього, пропозицій щодо структури та граничної чисельності «Міністерства»;
-стверджує штатний розпис «Міністерства»;
-організовує вирішення питань відповідно до законодавства Російської Федерації та «Донецької Народної Республіки» про державну цивільну службу, пов'язаних із проходженням державної цивільної служби «Донецької Народної Республіки» у «Міністерстві»;
-застосовує до державних цивільних службовців та інших працівників, які заміщають посади, які не є посадами державної цивільної служби «Донецької Народної Республіки»», «Міністерства» заохочення та дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства Російської Федерації та «Донецької Народної Республіки».
-діє без довіреності від імені «Міністерства», представляє його у державних органах, органах місцевого самоврядування та організаціях.
-заохочує відомчими нагородами трудові колективи організацій та громадян, які здійснюють діяльність у курованих видах економічної діяльності та сферах управління.
-здійснює розгляд звернень громадян, об'єднань громадян, у тому числі юридичних осіб, проводить особистий прийом громадян, об'єднань громадян, у тому числі юридичних осіб з питань, що належать до сфери діяльності «Міністерства».
До виняткової компетенції «Міністра» належить підписання від імені «Міністерства», у межах повноважень «Міністерства», підтвердження ступеня таємності відомостей, що становлять державну таємницю, передбаченого Правилами підтвердження ступеня таємності відомостей з якими підприємства, установи та організації передбачають проводити роботи, пов'язані з використанням відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженими постановою Уряду Російської Федерації від 23 серпня 2018 р. N2 984 (далі-підтвердження). Інформація про підписання підтвердження надсилається «Міністерством» до «Уряду Донецької Народної Республіки» не пізніше 10 днів з дня його підписання.
При цьому, з 17.12.2024, ОСОБА_5 , на виконання цілей, завдань та функцій так званого «Министерства природных ресурсов и экологии ДНР», в тому числі для забезпечення його стабільної діяльності, та з метою формування думки серед населення і світової спільноти щодо легітимності «ДНР» як державного утворення, взаємодіє з окремими засобами масової інформації, телебачення, мережі Інтернет, використовуючи їх для висвітлення діяльності «ДНР» та пропагандистської роботи з популяризації безпосередньої діяльності «Министерства природных ресурсов и экологии ДНР».
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
-матеріалами оперативного підрозділу, щодо перебування ОСОБА_5 на території м. Донецька, Донецької області;
-протоколом огляду мережі Інтернет та встановленням публікацій на соціально орієнтовній сторінці «ВКонтакте», на якій встановлено відео сюжет з інтерв'ю ОСОБА_5 на посаді т.зв. «Министра природных ресурсов и экологии ДНР», щодо його роботи на вказаній посаді;
-протоколом огляду мережі Інтернет, яким встановлено сайт «ЕРГЮЛ» із значенням керівника т. зв. «Министерства природных ресурсов и экологии ДНР» та адреси розташування адмінбудівлі.
- протоколом огляду речей і документів, яким встановлено сайт «главы ДНР», з наказом про призначення на посаду ОСОБА_5 як «Министра природных ресурсов и экологии ДНР»;
- протоколами допитів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , яка показали, що були знайомі з ОСОБА_5 та обізнані про зайняття ним посади «Министра природных ресурсов и экологии ДНР» наприкінці 2024 року.
Також, в ході досудового розслідування встановлені ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення;
- неприбуття на виклик до прокурора шість разів, у тому числі тричі у статусі підозрюваної та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибуття на виклик, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування, у зв'язку з чим підозрюваного оголошено у розшук;
- спосіб вчинення злочину (вчинив умисно, під час воєнного стану, що має негативні наслідки для всієї територіальної громади та України в цілому, знаходиться на тимчасово окупованій території співпрацюючи з окупаційною адміністрацією, що з великою часткою ймовірності спонукатиме його до втечі у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу).
- санкцією статей передбаченого найсуворіше покарання у вигляді позбавлення волі строком до 5 років, що може бути підставою та мотивом для підозрюваного навмисно переховуватися від слідства та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому вона підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить те, ОСОБА_5 на теперішній час перебуває на території України, яка перебуває під контролем окупаційної адміністрації, активно співпрацює з представниками держави агресора та фактично своїми діями підтверджує намір продовжити скоєне ним кримінальне правопорушення, що надає йому можливість скоїти інше кримінальне правопорушення за відсутності контролю з боку влади України.
Всі ці обставини в своїй сукупності свідчать про те, що перебуваючи без запобіжного заходу, підозрюваний зможе продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується:
-матеріалами оперативного підрозділу, щодо перебування ОСОБА_5 на території м. Донецька, Донецької області;
-протоколом огляду мережі Інтернет та встановленням публікацій на соціально орієнтовній сторінці «ВКонтакте», на якій встановлено відео сюжет з інтерв'ю ОСОБА_5 на посаді т.зв. «Министра природных ресурсов и экологии ДНР», щодо його роботи на вказаній посаді;
-протоколом огляду мережі Інтернет, яким встановлено сайт «ЕРГЮЛ» із значенням керівника т. зв. «Министерства природных ресурсов и экологии ДНР» та адреси розташування адмінбудівлі.
- протоколом огляду речей і документів, яким встановлено сайт «главы ДНР», з наказом про призначення на посаду ОСОБА_5 як «Министра природных ресурсов и экологии ДНР»;
- протоколами допитів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , яка показали, що були знайомі з ОСОБА_5 та обізнані про зайняття ним посади «Министра природных ресурсов и экологии ДНР» наприкінці 2024 року.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав та просив обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні поданого клопотання.
Заслухавши доводи прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про таке.
Встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокації у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025050000000014, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, за підозрою ОСОБА_5 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України однією з підстав для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
30.04.2025 слідчим за погодженням з прокурором, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, ОСОБА_5 повідомлено про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений чинним кримінальним процесуальним законодавством України повідомлення про підозру вручено ОСОБА_6 , яка є захисником підозрюваного ОСОБА_5 , за призначенням.
Таким чином, 30.04.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_5 до слідчого 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на 05.05.2025, 06.05.2025 та 07.05.2025, які було розміщено 30.04.2025 у засобах масової інформації газеті «Урядовий кур'єр» №87 (8012), та на .офіційному сайті «Офісу генерального прокурора», однак, ОСОБА_5 у визначений час не з'явився та не повідомив причини неявки.
Жодного разу у призначений час громадянин України ОСОБА_5 у призначене місце не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.
Постановою слідчого від 09.05.2025 на підставі ст. 281 КПК України підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в розшук.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_5 повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: протоколами допитів свідків, іншими документами, здобутими у ході досудового розслідування кримінального провадження.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
При цьому суд звертає увагу, що для повідомлення про підозру не потрібна така ж ступінь доведення як для визнання особи винною, достатньо щоб у стороннього спостерігача склалось враження, що злочин було вчинено і підозрювана особа причетна до його вчинення. Такого ступеню доведення у цій справі було досягнуто.
Згідно ч 2 ст. 177 КПК України другою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- неприбуття на виклик до прокурора шість разів, у тому числі тричі у статусі підозрюваного та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибуття на виклик, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування, у зв'язку з чим підозрюваного оголошено у розшук;
- санкцією статті передбаченого найсуворіше покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, що може бути підставою та мотивом для підозрюваного навмисно переховуватися від слідства та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому вона підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить те, що ОСОБА_5 на теперішній час перебуває на території України, яка перебуває під контролем окупаційної адміністрації, підозрюється у активній співпраці з представниками держави агресора та фактично своїми діями підтверджує намір продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, що надає йому можливість скоїти інше кримінальне правопорушення за відсутності контролю з боку влади України.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується вищезазначеними доказами, зібраними під час досудового розслідування.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстав вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території України, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до нього може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 193, 194, 197, 369-372, 376, 395, 615 КПК України, суд
Клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Лівобережної окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №42025050000000014, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2025, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, - задовольнити.
Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, за участю підозрюваного, розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.4 ст.197 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Ухвала щодо обрання запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору ОСОБА_4 .
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Повний текст ухвали суду складений і оголошений о 17:35 годині 14.05.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1