14 травня 2025 року
м. Київ
справа № 160/7899/24
адміністративне провадження № К/990/17761/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі №160/7899/24 за позовом Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» до Дніпровського міського голови Філатова Бориса Альбертовича, Дніпровської міської ради, заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, директора Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради Підлубного Едуарда Станіславовича про визнання протиправним та скасування розпорядження,
27 березня 2024 року громадська організація «Платформа Громадський Контроль» звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати розпорядження Дніпровського міського голови №1-5/7-р від 05 липня 2023 року "Про запровадження особливого пропускного режиму в умовах воєнного стану"; зобов'язати Дніпровську міську раду, Дніпровського міського голову забезпечити доступ та право громадян бути присутнім на усіх пленарних засіданнях Дніпровської міської ради, окрім закритої частини засідань.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року позовні вимоги ГО «Платформа Громадський Контроль» задоволено частково. Визнано протиправним та нечинним розпорядження Дніпровського міського голови №1-5/7-р від 05 липня 2023 року "Про запровадження особливого пропускного режиму в умовах воєнного стану". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року апеляційну скаргу Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог Громадської організації «Платформа Громадський Контроль».
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням, позивач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано положення частини сімнадцятої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не враховано висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09 листопада 2023 року у справі №520/10831/19, від 20 січня 2022 року у справі №317/142/18, від 07 травня 2020 року у справі №821/950/18, від 31 січня 2020 року у справі №461/2034/17, від 28 січня 2021 року у справі №560/438/20.
Зокрема, предметом спору у справі №520/10831/19 є визнання протиправним та нечинним окремих норм Регламенту, зокрема, статті 8, якою визначений порядок доступу до пленарних засідань міської ради членів територіальної громади міста Харкова. Верховний Суд вказав, що законодавством не передбачено можливість обмеження права бути присутнім на пленарному засіданні у зв'язку з відсутністю вільних місць, не встановлено порядок пріоритетності права тих чи інших осіб на присутність на пленарному засіданні ради.
У справі № 317/142/18 спір стосувався дій голови та секретаря сільської ради під час пленарного засідання, які полягали у перебиранні секретарем сільської ради повноважень голови щодо головування на засіданні сільської ради; неповідомлення про тривалість перерви у пленарному засіданні. Звернення позивача до суду у цій справі обумовлено неналежним повідомленням позивача, як депутата сільської ради, про тривалість перерви в пленарному засіданні. При розгляді справи № 317/142/18 судами не вирішувалось питання порушеного права позивача оскаржуваним рішенням.
Предметом розгляду справи № 821/950/18 були пункти рішення міської ради про внесення змін та доповнень до регламенту міської ради, якими встановлено відповідний порядок допуску журналістів до залу сесійних засідань шляхом встановлення обов'язку подання ними заяв про допуск до зали засідань та використання відповідної звуко- та відео записуючої техніки. Вирішуючи питання щодо порушеного права позивача оскаржуваним рішення міської ради. Верховний Суд констатував, що позивач є членом «Національної спілки журналістів України» та здійснює свою професійну діяльність як журналіст, а тому, оскаржувані пункти рішення міської ради безпосередньо стосуються здійснення нею професійної діяльності як журналіста.
У справі № 461/2034/17 предметом дослідження було визнання нечинними окремих положень нормативного акту міської ради, якими було визначено порядок участі громадян, членів територіальної громади, представників засобів масової інформації у місцевому самоврядуванні, а саме: порядок доступу (можливість присутності) до пленарного засідання та порядок виступів на пленарних засіданнях міської ради. В основу обґрунтувань позовної заяви було покладено доводи про протиправність окремих положень регламенту міської ради з огляду на те, що такі обмежують права членів територіальної громади та представників масової інформації на участь в місцевому самоврядуванні. З урахуванням встановлених фактичних обставин у цій справі, Верховний Суд визнав безпідставними посилання касатора на недоведеність наявності порушеного права позивача внаслідок винесення спірного рішення.
У справі №560/438/20 предметом судового контролю було рішення щодо дострокового припинення повноважень голови районної ради.
Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.
За таких обставин посилання заявника касаційної скарги, що рішення у цій справі прийняті судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.
З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали на думку скаржника неправильно.
Проте зазначені скаржником норми права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у спірних правовідносинах, є загальними нормами, а доводи касаційної скарги зводяться лише до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановленими ними обставинами і дослідженими доказами, що не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також, в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує, що суди попередніх не дослідили зібрані у справі докази.
При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено які зібрані у справі докази судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Однак, доводи скаржника у цій частині не доведені у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України. Не зазначає скаржник і які саме норми процесуального права порушено судами, а посилання на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази не можуть бути самостійною підставою для відкриття касаційного провадження у цій частині.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені нею підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи та аргументи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, а також неповного з'ясування судами обставин справи та ґрунтуються на незгоді з висновками судів щодо їхньої оцінки, що виключає можливість перегляду судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі №160/7899/24 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов