13 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6667/25 пров. № А/857/15556/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/6667/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства "Муніципальна варта" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
місце ухвалення судового рішення м.Львів
суддя у І інстанціїКисильова О.Й.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 380/6667/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства "Муніципальна варта" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта» є суб'єктом владних повноважень, який наділений публічно-владними функціями, що можуть бути здійснені в тому числі і щодо позивача. Спір між позивачем та Львівським комунальним підприємством «Муніципальна варта» виник внаслідок безпосереднього здійснення останнім публічно-владних управлінських функцій щодо здійснення демонтажу засобів надання послуг у сфері розваг та відпочинку, атракціонної техніки на території міста Львова. Можливість здійснення відповідачем таких функцій передбачена Статутом, а також Положенням про порядок надання послуг у сфері відпочинку та розваг на території м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 08.06.2017 №2043 (далі - Положення). Отож спірні правовідносини виникли саме внаслідок реалізації відповідачем своїх функцій у сфері управлінської діяльності.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції і позивач не заявив клопотання про розгляд справи за його участю, суд апеляційної інстанції, у відповідності до п. 1 ч.1 ст.311 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли з приводу порушення прав ФОП ОСОБА_1 щодо користування майном у процесі здійснення господарської діяльності.
Ураховуючи викладене суд дійшов висновку, що вказані правовідносини належать до сфери приватноправових, а не публічно-правових, оскільки спір стосується порушення майнових прав позивача, а не виконання суб'єктом владних повноважень владних (управлінських) функцій.
Як наслідок з урахуванням ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір має бути розглянутий за правилами господарського судочинства, оскільки не має ознак публічно-правового спору.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівського комунального підприємства "Муніципальна варта" (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо здійснення перешкод та блокування у здійсненні позивачем підприємницької діяльності з прокату товарів для відпочинку та спорту;
- зобов'язати відповідача повернути позивачу картинг електричний зеленого кольору, фірма виробник "Eurogames", дитячий електромобіль "Порше" жовтого кольору фірми "Bambi", які були вилучені 04.02.2025 й 27.02.2025 та передані на зберігання відповідачу.
З матеріалів справи убачається, що позивач оскаржує дії відповідача щодо перешкоджання у здійсненні підприємницької діяльності у спосіб вилучення майна, що належить позивачу на праві користування, та незаконного зберігання цього майна.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 9 КАС України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Критеріями відмежування справ цивільної, господарської юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа у цивільної юрисдикції чи суб'єкт господарювання у справах господарської юрисдикції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
При цьому, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Велика Палата неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).
Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, про захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23) дійшла висновку, що публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб'єкта цих правовідносин, який є обов'язковим для цього суб'єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб'єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб'єкта, який вступає з ним у правові відносини.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
За частиною першою статті 4 Закону № 280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
За пунктом 7 частини першої статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Відповідно до статті 10 Закону України від 06 вересня 2005 року № 2807-IV Про благоустрій населених пунктів (далі - Закон № 2807-IV) до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.
За частиною першою статті 40 Закону № 280/97-ВР самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта» є правонаступником Львівського комунального підприємства «Муніципальна дружина», яке було створене Львівською міською радою ухвалою №19 від 13.06.2002 року «Про створення Львівського комунального підприємства на базі підрозділів управління муніципальної дружини».
Відповідно до п. 1.1. Статуту Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» (далі - Статут), затвердженого Наказом №29 від 23.11.2021, Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта», створене Львівською міською радою згідно з ухвалою міської ради від 13 червня 2002 року №19 та підпорядковане Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, яке є представником власника - Львівської територіальної громади, і є органом, до сфери управління якого входить комунальне підприємство.
Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта» створене з метою виконання повноважень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення на території міста законності, правопорядку, охорони прав, свобод, законних інтересів та майна територіальної громади, в межах наданих повноважень (п. 2.1.1. Статуту).
Основними напрямками діяльності Підприємства є:
- контроль за дотриманням чинного законодавства про благоустрій та Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади (п. 2.2.1.2. Статуту).
- контроль організації торгівлі, громадського харчування та надання послуг у сфері розваг та відпочинку (п. 2.2.1.4. Статуту).
- здійснення демонтажу самовільно встановлених ТС чи засобів надання послуг у сфері розваг та відпочинку, атракціонної техніки на території міста, в межах наданих повноважень (2.2.12.).
Працівники Підприємства при виконанні покладених на них обов'язків мають право вимагати від громадян та службових осіб, які порушують громадський порядок, правила благоустрою міста, правила торгівлі та інші рішення міської ради та їх виконавчих органів на території міста, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Підприємства, виносити на місці усні попередження або приписи особам, які допустили малозначні адміністративні правопорушення, а в разі невиконання зазначених вимог, застосовувати передбачені заходи адміністративного примусу (п. 2.5.1. Статуту).
З матеріалів справи убачається, що спір між позивачем та Львівським комунальним підприємством «Муніципальна варта» виник внаслідок безпосереднього здійснення останнім публічно-владних управлінських функцій щодо здійснення демонтажу засобів надання послуг у сфері розваг та відпочинку, атракціонної техніки на території міста Львова.
Можливість здійснення відповідачем таких функцій передбачена Статутом, а також Положенням про порядок надання послуг у сфері відпочинку та розваг на території м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 08.06.2017 №2043 (далі - Положення).
Розділ 5 названого Положення визначає підстави та порядок здійснення демонтажу об'єктів, а зокрема демонтажу підлягають самовільно встановлені об'єкти з надання ПВР: коли власник невідомий, коли надаються послуги без отримання погодження відповідно до умов цього Положення (п. 5.2. Положення).
У разі наявності підстав для демонтажу об'єктів з надання ПВР ЛКП «Муніципальна дружина» або КП «Адміністративно-технічне управління»:
- вносить припис суб'єкту господарювання або особі, яка здійснює безпосереднє надання ПВР, з вимогою усунення порушення способом проведення демонтажу об'єктів негайно. У разі якщо усунення порушення потребує додаткового залучення спеціалістів, обладнання, спецтехніки - у термін до 5 робочих днів (п. 5.3.1. Положення).
- протягом зазначеного терміну порушник зобов'язаний власним коштом здійснити демонтаж об'єктів самовільного надання ПВР та провести відновлення порушеного благоустрою на місці надання послуг (п. 5.3.2. Положення).
У разі невиконання припису демонтаж здійснюють ЛКП «Муніципальна дружина» або КП «Адміністративно-технічне управління» коштом міського бюджету м. Львова або з інших джерел, не заборонених законодавством України, з наступним відшкодуванням витрат суб'єктом господарювання або фізичною особою підприємцем, яка здійснила безпосереднє надання ПВР (п. 5.3.3. Положення).
Проведення демонтажу оформляється актом демонтажу, який складається у двох примірниках та має містити обов'язкові реквізити, перелічені у п. 5.5. приведеного Положення.
Після складання акта демонтажу об'єкт переміщається на майданчик (у приміщення) тимчасового зберігання, де передається відповідальній особі, про що робиться запис у книзі обліку демонтованих об'єктів (п. 5.8. Положення).
З позовної заяви убачається, що згідно акту демонтажу МД №0001 від 04.02.2025, о 23 год 46 хв., за адресою: проспект Свободи, 28/позаду Оперного театру, заступник начальника ВПР Ковтун Р. О. на підставі Положення про порядок надання послуг у сфері відпочинку та розваг на території м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №2043 від 08.06.2017 року, провів демонтаж об'єкту сфери послуг, відпочинку та розваг, а саме дитячий механізований електромобіль зеленого кольору з боковим обвісом, на корпусі надпис S. Diirier. Власник названого електромобіля невідомий. Акт демонтажу МД №0001 від 04.02.2025 складений у присутності понятих: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Також у акті демонтажу вказано, що візуальні пошкодження електромобіля відображені у фототаблиці серії МД №0001, яка є додатком до акту демонтажу. Переміщення механізованого автомобіля до ЛКП «Муніципальна варта» (вул. Зелена, 9, м. Львів) здійснив інспектор Фик І. та інспектор Чернишов В. Власник з актом не ознайомлений.
Також згідно з акту демонтажу МД №0001 від 27.02.2025, о 23 год 30 хв., за адресою: проспект Свободи, 28/алея, заступник начальника ВПР ОСОБА_4 на підставі Положення про порядок надання послуг у сфері відпочинку та розваг на території м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №2043 від 08.06.2017 року, провів демонтаж об'єкту сфери послуг, відпочинку та розваг, а саме дитячий механізований електромобіль жовтого кольору. Власник названого електромобіля невідомий. Акт демонтажу МД №0001 від 27.02.2025 складений у присутності понятих: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Також у акті демонтажу вказано, що візуальні пошкодження електромобіля відображені у фототаблиці до акту демонтажу серії МД №0001 від 27.02.2025. Переміщення механізованого автомобіля до ЛКП «Муніципальна варта» (вул. Зелена, 9, м. Львів) здійснив інспектор Фик І., інспектор Леніш Д. та заступник начальника Ковтун Р. О. Власник з актом не ознайомлений.
Отож з приведених положень законодавства та фактичних обставин справи убачається, що у спірних правовідносинах, які стосуються здійснення демонтажу засобів надання послуг у сфері розваг та відпочинку, атракціонної техніки на території міста Львова, Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта» здійснювало владні управлінські функцій.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що спірні правовідносини належать до сфери приватноправових, а не публічно- правових, оскільки спір стосується порушення майнових прав позивача, позаяк з матеріалів справи убачається, що спірні правовідносини виникли саме внаслідок реалізації відповідачем своїх функцій у сфері управлінської діяльності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржувана ухвала не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/6667/25 скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 320, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/6667/25 скасувати, а справу направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос