Справа № 753/22875/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Колесник О.М.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
13 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.
при секретарі: Литвин С.В.
за участю:
представника позивача: Борта П.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та закриття провадження, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №636 від 08.11.2024 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач, через свого представника, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з'явився у призначене судове засідання, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.11.2024 року помічником начальника по правовій роботі ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 було складено протокол №636 про адміністративне правопорушення (далі по тексту - протокол).
Так, відповідно до проколу, 04.11.2024 року, після перевірки документів громадянина ОСОБА_1 стало відомо, що громадянин не уточнив свої військово-облікові дані протягом 60 днів наданих законодавцем, тобто не дотримався вимог абз. 6 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ від 21.10.1993 року, а саме не уточнив свої облікові дані протягом 60 днів через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або у ІНФОРМАЦІЯ_6 за місцем свого перебування або знаходження, тим самим не виконав свій військовий обов'язок, застосувати до громадянина ОСОБА_1 «Примітку до ст. 210», неможливо оскільки особа не перебуває на військовому обліку в жодному ІНФОРМАЦІЯ_6, станом на 04.11.2024 року, чим вчинив адміністративне правопорушення в особливий період, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Також, у протоколі повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10:20 год. 08.11.2024 року. У вказаному протоколі підпис позивача відсутній (а.с.25-26).
08.11.2024 року, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення від 04.11.2024 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову №636 та накладено адміністративно стягнення на ОСОБА_1 , у справі про адміністративне правопорушення, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (далі по тексту - оскаржувана постанова).
Так, оскаржуваною постановою на позивача накладено штраф в розмірі трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500,00 грн.
Вважаючи протиправною оскаржувану постанову, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано належних доказів, станом на день винесення оспорюваної постанови, що позивач став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 за місцем реєстрації, а також не надано доказів на підтвердження тверджень щодо вчасного оновлення даних.
Також, судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів до позовної заяви долучено копії паспорту, ідентифікаційного коду, протоколу про адміністративне правопорушення, що не є доказами, які спростовують обставини, зазначені в оспорюваній постанові та зводяться до намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції здійснено розгляд справи по суті позовних вимог, з посиланням на дослідження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові, проте, станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції, в матеріалах справи була відсутня оскаржувана постанова №636 від 08.11.2024 року, по справі про адміністративне правопорушення, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Копія оскаржуваної постанови додана представником позивача до апеляційної скарги, що підтверджується матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
У відповідності до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексті - КУпАП)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Правовими положеннями ч. 3 статті 210-1 КУпАП (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 25.10.2024) передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно статті 235 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_6 розглядають справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Як вбачається з оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідно до абз. 6 ч. 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 07.09.2024), яким передбачено, що під час мобілізації, зокрема, інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у ІНФОРМАЦІЯ_6 за місцем свого перебування або знаходження.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» - введено воєнний стан на всій території України з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року, що безперервно продовжується відповідними Указами та є діючим і на час складення рішення суду (Указ від 28.10.2024 № 740/2024).
У даному випадку, судом першої інстанції не витребувано у позивача належних доказів уточнення своїх облікових даних, та доказів перебування ОСОБА_1 на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , як це зазначено позивачем в позовній заяві.
На вимогу суду апеляційної інстанції, 06.05.2025 року під час судового засідання в суді апеляційної інстанції, представником позивача надано належним чином завірені копії із застосунку Міністерства оборони України роздруківки «ІНФОРМАЦІЯ_5», Інформація з реєстру Оберіг, з якої вбачається, що ОСОБА_1 дані уточнив вчасно - 19.05.2024 року.
Щодо примітки про те, що інформація потребує уточнення в реєстрі Оберіг (неповна), то згідно з абз. 2 ч. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) ІНФОРМАЦІЯ_6 для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів позивач не викликався.
Належних доказів на спростування зазначених обставин відповідачем не надано, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду в суді апеляційної інстанції.
Відповідно, ОСОБА_1 не був порушений конституційний обов'язок, оскільки всі подальші дії для внесення інформації в Оберіг, відповідно до чинного законодавства покладаються на відповідача, проте, останній не викликав позивача повісткою для уточнення певних даних.
Як вже зазначалося вище судом, згідно з витягом із застосунку Міністерства оборони України роздруківки «ІНФОРМАЦІЯ_5» підтверджується, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 19.05.2024 року оновив свої військово-облікові дані вчасно, чим виконав військовий обов'язок, встановлений ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Окрім того, приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Отже, з аналізу приведених норм випливає, що відповідальність за статтями 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі по тексту - Закон № 1951-VIII).
У відповідності до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII визначено, що держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Згідно частини п'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_6 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до частин 8 та 9 статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_6, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
За приписами частини 3 статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України «Про публічні електронні реєстри», «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов'язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, до яких відносить і ІНФОРМАЦІЯ_6, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.
Разом з тим, відповідачем не вчинялися дії, передбачені законодавством для отримання даних позивача у наведений спосіб.
Отже, суд апеляційної інстанції дослідивши наявні в матеріалах справи докази, доводи апелянта та пояснення сторін, доходить висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
З огляду на викладене, зважаючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 порушень, за викладених в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення обставин, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувана постанова №636 від 08.11.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є незаконною, винесена без достатніх доказів, які б підтверджували вину позивача, відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувана постанова №636 від 08.11.2024 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно п.3 ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Пунктом 1 ч.1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Підсумовуючи викладене колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і їх задоволення, справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, згідно вимог п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції помилковими, відповідно оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, а провадження по справі за адміністративні правопорушення закрити.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 605,60 грн. судового збору за подання адміністративного позову, та 1820, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на задоволення позовних вимог, судовий збір в загальній сумі 1514,00 грн. (605,60 грн. судового збору за подання адміністративного позову + 908,40 за подання апеляційної скарги) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Натомість, надміру сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 911,60 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 242, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та закриття провадження задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 636 від 08.11.2024 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Закрити провадження по справі за адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальній сумі 1514,00 грн. (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять грн.).
Стягнути за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), надміру сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 911,60 грн. (дев'ятсот одинадцять грн. 60 коп.).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 13.05.2025 року