Справа № 580/12869/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО
13 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінова А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про відмову в призначенні пенсії № 232350004708 від 28.10.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в пільговому обчисленні кожний рік роботи за один рік і шість місяців період роботи з 30.03.1984 по 20.11.1989, як трудовий стаж вироблений в місцевостях, прирівняних до району Крайньої Півночі та в районах Крайньої Півночі та розглянути повторно заяву про призначення пенсії за віком від 21.10.2024.
Позивач зазначав, що відповідачем безпідставно не враховано в пільговому обчисленні страховий стаж під час його роботи в районах Крайньої Півночі з 30.03.1984 по 20.11.1989 та відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням першої інстанції відповідач ( далі - апелянт) подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, які суд вважає встановленими, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року та 09 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії та на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до Шостого апеляційного адміністративного суду надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач 21.10.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідь на звернення надавалося за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за №359/35961, що розлянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області та прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії за віком № 232350004708 від 28.10.2024 року, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років.
У рішенні про відмову в призначенні пенсії, зокрема зазначається, що страховий стаж позивача складає 15 років і місяць 3 дні (з 01.01.2004 по 21.01.2020 зараховано за даними Реєстру з урахуванням відомостей про сплату страхових внесків).
До страхового стажу не зараховано періоди:
1)роботи за записами трудової книжки від 05.09.1978 серії НОМЕР_1 : з 04.07.1979 по 25.07.1980, оскільки в підставі внесення запису про звільнення з роботи наявне виправлення номеру наказу про звільнення з роботи від 28.07.1980 (потребує уточнення довідкою);
з 26.05.1989 по 20.11.1989, оскільки наявна різниця дати звільнення з роботи з датою розпорядження про звільнення з роботи від 25.05.1989 №69 (до страхового стажу зараховано період по 25.05.1989 - по дату наказу на звільнення);
2) навчання з 01.09.1982 по 07.04.1987 у Ленінградському кінотехнікумі за даними диплому від 07.04.1987 серії НОМЕР_2 , оскільки період навчання перетинається з роботою згідно записів трудової книжки з 01.07.1981 по 19.03.1984 та з 30.03.1984 по 20.11.1989 (потребує уточнення довідкою про період та форму навчання).
Відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років.
Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно відмовив позивачці в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 в пільговому обчисленні кожний рік роботи за один рік і шість місяців період роботи з 30.03.1984 по 20.11.1989.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992) закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Відповідно до ст.5 Угоди від 13.03.1992, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно ч.2 та ч.3 ст.6 цієї Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж.
Тобто, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, а власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Про надання пільг, передбачених ст. 1- 4 Указу від 10 лютого 1960 року, незалежно від наявності письмового строкового трудового договору, а пільг, передбачених ст. 5 Указу від 10 лютого 1960 року, - за умови укладання трудового договору, йдеться і в Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28.
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Отже, особам які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі рік стажу набутого:
-в період до 1 березня 1960 року зараховується до стажу для призначення пенсії за віком, по інвалідності та за вислугу років за два роки;
-в період з 1 березня 1960 року зараховується до стажу для призначення пенсії за віком та по інвалідності за півтора роки.
Згідно з пунктом 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Із змісту трудової книжки ОСОБА_1 від 05.09.1978 НОМЕР_3 містяться записи щодо трудової діяльності, зокрема щодо спірного періоду: з 30.03.1984 по 20.11.1989 в умовах Крайньої Півночі в Профкомі Прійска ім. 45 річчя ВЛКСМ:
30.03.1984 прийнята кіномеханіком І категорії згідно розпорядження №208 від 16.03.1984 (запис №11 в трудовій книжці); 23.02.1988 переведена виконуючої обов'язків завідуючої кінотеатром згідно розпорядження №86 від 23.02.1988 (запис №12 в трудовій книжці); 01.09.1988 переведена кіномеханіком І категорії згідно розпорядження №51 від 01.09.1988 (запис №13 в трудовій книжці); 20.11.1989 р. звільнена по догляду за дитиною дошкільного віку згідно розпорядження №69 від 25.05.1989 (запис №14 в трудовій книжці).
Спірний період трудової діяльності відповідачем не зарахований оскільки наявна різниця дати звільнення з роботи з датою розпорядження про звільнення з роботи від 25.05.1989 №69. Також, при признач пенсії не було зараховано в пільговому обчисленні (один рік і шість місяців за оди роботи) стаж роботи в районах Крайньої Півночі в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за період з 30.03.1984 по 20.11.1989, оскільки не надано договори або інші документи, що підтверджують право на пільги передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Колегія суддів враховує, що спір щодо належності місцевості, де працював позивач, до районів Крайньої Півночі, між сторонами відсутній.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), визначено вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема й документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
При цьому абзацом 2 підпункту 2 пункту 2.1 Порядку установлено, що за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Отже, з огляду на наведені вище норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №265/6105/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі №750/1717/16-а, від 22 лютого 2021 року у справі №266/258/16-а.
За наведених обставин стаж роботи ОСОБА_1 в районі Крайньої Півночі підтверджується матеріалами справи - записами в трудовій книжці.
Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №560/755/19.
Судова колегія звертає увагу, що у пункті 2 розділу І Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 №530/П-28, зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.02.2021 у справі №266/258/16.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи усі наявні документи, позивач працювала у місцевостях, які відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року №1029 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють у районах Крайньої Півтоні та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», є районами Крайньої Півночі, тому наявні підстави здійснення відповідного розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, а саме зараховувати один рік роботи за один рік і шість місяців.
Доводи апелянта в частині відсутності необхідного страхового стажу (29 років) для призначення пенсії колегією суддів відхиляються, з огляду на відсутність позовних вимог про призначення пенсії.
З огляду на вищевикладене, доводи апелянта не знайшли підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Крім того, судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 34, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан
(Судове рішення виготовлено 13 травня 2025 року)