П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 521/2481/25
Перша інстанція: суддя Ганошенко С.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Афанасенко Ю.М.,
за участю: представника позивача - адвоката Слаблюка В.М.
представника відповідача - Нагнибіди О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 березня 2025 року у справі № 521/2481/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності,-
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:
- скасувати постанову ЕНА № 4010719 від 05.02.2025, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідно до змісту оскаржуваної постанови, позивач, керуючи транспортним засобом по вулиці Розумовська біля будинку номер 31 в м. Одеса здійснив перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3. здійснивши поворот ліворуч до будинку номер 30 по вулиці Розумовська, будучи позбавленим права керування транспортними засобами Малиновським районним судом м. Одеси від 16.10.2024 (дата набрання законної сили 29.10.2024) за справою № 521/10272/24, чим порушив п. 2.1.а ПДР - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
На думку позивача зазначена постанова є протиправною та підлягає скасуванню, виходячи з наступного: в матеріалах справи відсутні докази, що 05.02.2025 о 13:30:27 позивач рухався за кермом транспортного засобу MERCEDES-BENZ VANEO д.н.з. НОМЕР_1 в м. Одеса по вул. Розумовська, що свідчить про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, у зв'язку з чим просить суд скасувати постанову серії ЕНА № 4010719 від 05.02.2025 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4. ст. 126 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення та стягнути з Управління патрульної поліції в Одеській області судові витрати у розмірі 30 605,60 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстарції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 05.02.2025 під час виконання службових обов'язків, інспектором 1-го взводу 2- ої роти 1 -го батальйону полку УПП в Одеській області ДПП старшим лейтенантом поліції Грибенюком Євгенієм, приблизно о 13 год. 30 хв. за адресою: м. Одеса, вул. Розумовська, 30, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» був зупинений транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням, як пізніше стало відомо, громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який керуючи транспортним засобом по вулиці Розумовська біля будинку №31 в м. Одеса, здійснив перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3, здійснивши поворот ліворуч до будинку №30 по вулиці Розумовська, чим порушив п. 8.5.1 Правил дорожнього руху України затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі - ПДР України). Поліцейські відреагували на дане правопорушення, зупинили транспортний засіб «MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , згідно п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», представились та пояснили суть скоєного правопорушення. Звертають увагу суду, що з 10:18 сек. відеозапису з портативного відеореєстратору поліцейських вбачається, що в момент підходу працівників поліції до водійського сидіння MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , за кермом знаходився саме ОСОБА_1 . Крім того, під час спілкування працівників поліції з Позивачем, останній не заперечує, що саме він керував вищезазначеним автомобілем. На вимогу пред'явити документи, визначені в п. 2.1 ПДР України, Позивач надав посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 . Інспектор перевірив інформацію в базі Інформаційно-телекомунікаційні системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та через офіційний сайт «Єдиний державний реєстр судових рішень», де зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 05.02.2025 позбавлений права керування транспортним засобом терміном 1 рік, постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 16.10.2024 у справі № 521/10272/24. Інспектор з'ясував всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, об'єктивно встановив чи вчинено гр. ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, а саме керування транспортним, засобом будучи позбавленим такого права. У зв'язку з тим, що інспектором було встановлено причетність громадянина ОСОБА_1 до вчинення одразу двох адміністративних правопорушень:
1) за ч. 1 ст. 122 КУпАП - здійснення перетину подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3 - відповідальність за яке передбачена у виді штрафу у розмірі 340 грн.;
2) за ч. 4 ст. 126 КУпАП - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами - відповідальність за яке передбачена у виді штрафу у розмірі 20 400 грн.
Доказами вчинення громадянином ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, зокрема передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП є постанова Малиновського районного суду міста Одеси від 16.10.2024 по справі № 521/10272/24 (номер провадження 3/521/6497/24), якою громадянина ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Отже, на момент складання постанови серії ЕНА № 4010719 від 05.02.2025, застосовано відносно Позивача постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 16.10.2024 року у справі № 521/10272/24, стягнення за якою не вичерпало строк своєї дії.
Щодо законності зупинки транспортного засобу позивача. У відповідності до встановленої події - транспортний засіб «MERCEDESBENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням громадянина ОСОБА_1 було зупинено інспектором поліції, у зв'язку з тим, що він здійснив перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3. Під час дослідження матеріалів справи, вказане твердження відповідача знайшло своє підтвердження.
Щодо зазначених доказів в оскаржуваній постанові. В оскаржуваній постанові у графі № 7 «До постанови додаються» зазначено технічний пристрій, за допомогою якого здійснювалась фіксація даної події, а саме «ПВР 471510 та 475795». У зв'язку з чим, постанова серії ЕНА № 4010719 від 05.02.2025 відповідає вимогам ст. 283 КУпАП та нормам чинного законодавства.
Щодо твердження позивача про неправомірність пред'явлення вимоги інспектором документів згідно п. 2.1 ПДР у водія. Відповідно до п.п. «а» пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР України. Водночас, на думку скаржника, він мав право не пред'являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною. Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів, не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та не мають відношення до обов'язку водія транспортного засобу мати при собі та пред'явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.
Зазначені вище норми ПДР визначають безумовний обов'язок водія при керуванні транспортним засобом мати при собі та на вимогу поліцейського пред'явити посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ. А саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 127/19283/17 від 25 вересня 2019 року.
Щодо заявленої правової допомоги. Позивачем надано лише договір про надання правової допомоги від 13.02.2025 №13.02, де зазначається сума за надані послуги, яка складає 30 000 грн. До позовної заяви не надається жодного Акту приймання-передачі виконаних робіт, квитанції про здійснення оплати за даним договором та інших документів, які аргументують розмір витрат на надання професійної правничої допомоги. Крім того, відповідач наголошував, що дана справа є незначної складності, а тому не потребує необхідності тривалого погодження правої позиції та роз'яснення перспектив судового розгляду, таким чином, розмір, заявлений позивачем до відшкодування за надання такої послуги, є необґрунтованим та безпідставним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 25 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції ухвалив рішення не надавши оцінки всім обставинами справи;
- суд першої інстанції поновив відповідачу строк на подання відзиву без достатніх на те підстав, на відеозаписах долучених до матеріалів справи відсутні докази факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, належним чином не було зафіксоване порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, які на думку відповідача були;
- суд першої інстанції належним чином не проаналізував порядок винесення постанови, а до оскаржуваної постанови, як додаток, не було долучено судове рішення, в якому вказується, що ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до постанови серії ЕНА № 4010719 від 05.02.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, водій ОСОБА_1 05.02.2025 в м. Одеса, вул. Розумовська 30, керуючи транспортним засобом по вулиці Розумовська біля будинку номер 31 в м. Одеса здійснив перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3. здійснивши поворот ліворуч до будинку номер 30 по вулиці Розумовська, будучи позбавленим права керування транспортними засобами Малиновським районним судом м. Одеса від 16.10.2024 за справою № 521/10272/24, чим порушив п. 2.1.а ПДР - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (а.с. 6, 40-41).
Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеса від 16.10.2024 року (справа № 521/10272/24) ОСОБА_1 визнано винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік (а.с. 81-82).
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з урахуванням долученого до матеріалів справи відеозапису подій, а також досліджених доказів у їх сукупності, суперечливих пояснень самого ОСОБА_1 на ньому, дійшов висновку, що адміністративне правопорушення мало місце. А саме, що ОСОБА_1 05.02.2025 по вулиці Розумовська біля будинку №31 в м. Одеса керував транспортним засобом «MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, чим порушив п.2.1а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, КУпАП.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Поліція відповідно до покладених нею завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (п. 11 ч. 1 ст. 23).
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395.
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (абз 1 п. 4 розділ 1 Інструкції).
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч.ч 2, 4 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями, далі ПДР).
За пунктом 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Згідно з положеннями п. 2.3 розд. 2 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний, серед іншого, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Пунктом 1.9 розд. 1 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 2.1 (а) ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з частиною 4 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, перевiрка документiв особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технiчних приладiв i технiчних засобiв, що мають функцiї фото- i кiнозйомки, вiдеозапису, засобiв фото- i кiнозйомки, вiдеозапису.
Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що надані інспекторами відеозаписи не можуть бути допустимими доказами у справах про порушення ПДР, оскільки така фіксація інспектором не відповідає законодавству України.
Застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, доступ до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів регулюється Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 року за № 28/32999 (далі - Інструкція № 1026).
Відповідно до п. 3 розділу І Інструкції № 1026 портативний відеореєстратор - пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського.
Згідно з п. 4 розділу ІІ Інструкції № 1026 під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
Судо першої інстанції дослідив відеозапис подій, який знаходиться в матеріалах цієї адміністративної справи, записаний на dvd-диску, на якому зафіксовані обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, та зазначив , що з нього чітко вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом «MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , 05.02.2025 по вулиці Розумовська біля будинку №31 в м. Одеса.
Відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію зазначив, що поліцейські відреагувавши на правопорушення, яке здійснив позивач (перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3, здійснивши поворот ліворуч до будинку №30 по вулиці Розумовська, чим порушив п. 8.5.1 ПДР України), зупинили транспортний засіб «MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , згідно п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», представились та пояснили суть скоєного правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що з 10:18 сек. відеозапису з портативного відеореєстратора поліцейських вбачається, що в момент підходу працівників поліції до водійського сидіння «MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , за кермом знаходився ОСОБА_1 , останній і не заперечував, що саме він керував вищезазначеним автомобілем та здійснив заборонений маневр, оскільки поспішав. На вимогу пред'явити документи визначені в п. 2.1 ПДР України, позивач надав посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 . Інспектор перевірив інформацію в базі Інформаційно-телекомунікаційні системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та через офіційний сайт «Єдиний державний реєстр судових рішень», де було зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 05.02.2025 позбавлений права керування транспортним засобом терміном 1 рік, постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 16.10.2024 у справі № 521/10272/24.
Також як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 спочатку зазначав, що його водійське посвідчення знаходиться в іншому пенсійному посвідченні, а вже потім визнав факт його вилучення, зазначив, що не знав про наявність постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не отримував таку постанову, не знав про те, що він був позбавлений водійських прав.
Проте, вказане спростовується наявною в матеріалах справи постановою Малиновського районного суду м. Одеса від 16.10.2024 (справа № 521/10272/24), якою ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст.130 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що з долучених відповідачем до відзиву на позовну заяву відеозаписами портативних відеореєстраторів поліцейських вбачається, що позивач не заперечує той факт, що саме він керував транспортним засобом, марки «MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування від 05.02.2025 строком на 1 рік, чим порушив вимоги пункту 2.1.а Правил дорожнього руху України. До того ж відповідно до відеозапису в автомобілі окрім Канева В.О. інших осіб не було, що також не заперечувалось представником позивача під час розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач довів належними та допустимими доказами підтвердження керування саме позивачем транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ VANEO», номерний знак НОМЕР_1 .
Строк позбавлення права керування транспортним засобом на момент зупинки автомобіля позивача 05.02.2025 не закінчився, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Інспектор патрульної поліції під час прийняття постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, діяв відповідно до покладених на нього повноважень, постанова прийнята з дотриманням положень діючого законодавства України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Апелянт не надав до суду докази, що підтверджують обставини позбавлення його можливості реалізації ним визначених ст. 268 КУпАП прав.
При цьому позивач був необмежений у праві звернутися до інспекторів патрульної поліції у допомозі щодо подання клопотання та не був позбавлений права звернутися на гарячу лінію центру правової допомоги.
Доводи апелянта, що відзив на позовну заяву наданий з пропуском строку, не нівелює справжність та актуальність доданих до нього доказів та документів.
До того ж суд першої інстанції задовольнив клопотання представника відповідача про поновлення строку строк на подачу відзиву.
Також, колегія суддів звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху.
Додатково слід зазначити, що діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів національне законодавство України відносить до джерела підвищеної небезпеки.
Так, згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Ця небезпека полягає у самій суті використання транспортного засобу. Людина не може до кінця контролювати механізми під час їх експлуатації.
Це пов'язано з рядом об'єктивних факторів, які потрібно відрізняти від внутрішнього ставлення людини до безпеки чи до ризику, оскільки ці категорії є оціночними, а у цьому випадку мова йде саме про об'єктивно обумовлену можливість настання негативних наслідків від здійснення цього виду діяльності.
Тому навіть лише факт володіння транспортним засобом породжує певні права та обов'язки осіб, за якими зареєстрований транспортний засіб.
Наявність зазначених додаткових ознак, характерних для фізичної або юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб вимагає віднесення їх до спеціальних суб'єктів адміністративного правопорушення.
Наприклад, в рішенні по справі FALK v. THE NETHERLANDS, Арр. № 66273/01, 19 October, 2004, суть якого зводиться до оскарження заявником рішення про накладення штрафу із зазначенням імені та адреси особи, яка керувала на момент вчинення правопорушення його автомобілем, Європейський Суд з прав людини вказує на те, що, незважаючи на заборону презумпції права або факту, вони повинні бути пропорційні меті, переслідуваної державою. Мета оспорюваного правила про об'єктивну відповідальність власника автотранспортного засобу, що міститься в законі про адміністративне виконання правил дорожнього руху, полягає в ефективному забезпеченні дорожньої безпеки та створенні умов, при яких порушення правил дорожнього руху не залишаються безкарними в випадках, коли неможливо встановити особу, котра керувала автомобілем.
У рішенні Європейського Суду з прав людини з у справі Lutz v. Germany, 25 August 1987, App. 9912/82 , суд зазначив, що притягнення до відповідальності порушників правил дорожнього руху в адміністративному порядку, тобто визнання таких порушень адміністративними не суперечитиме вимогам Конвенції. “Враховуючи велику кількість незначних правопорушень - особливо правил дорожнього руху, - характер яких не настільки небезпечний, щоб накладати на порушників кримінальне покарання, Держави - учасниці мають вагомі підстави для введення такої системи, яка розвантажує їх суди від більшості подібних справ. Переслідування і покарання за незначні правопорушення в адміністративному порядку не суперечить Конвенції при умові, що зацікавлені особи можуть оскаржити ухвалене проти них рішення в суд, де діють гарантії статті 6 Конвенції (див, зокрема, п. 57 Рішення).
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 березня 2025 року у справі № 521/2481/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик