П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/5103/25
Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.
Дата і місце ухвалення 27.02.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 за період з 20.04.2023 по 03.10.2024 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року;
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період 20.04.2023 по 03.10.2024 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум;
3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 надбавки за особливості проходження служби, надбавки за вислугу років, премії, період з 20.04.2023 по 03.10.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року:
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 надбавку за особливості проходження служби за період з 20.04.2023 по 03.10.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум;
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 20.04.2023 по 03.10.2024 надбавку за вислугу років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року та станом на 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум;
6. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 20.04.2023 по 03.10.2024 щомісячну премію з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 204 віл 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум;
7. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, за період з 01.05.2024 по 03.10.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року;
8. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 03.10.2024 надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового 1 начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум;
9. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 , при звільненні та виключенні його зі списків, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2024 рік;
10. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити. ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2024 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;
11. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року;
12. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум;
13. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік та невикористані додаткові відпустки як учасника бойових дій за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року;
14. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік та невикористані додаткові відпустки як учасника бойових дій за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум;
15. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати належних ОСОБА_1 усіх виплат, на отримання яких позивач має право станом на дату звільнення у строки, визначені статтею 116 КЗпП України;
16. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України за період з 03.10.2024 по 03.04.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2024 року та станом на 01 січня 2025 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;
17. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року;
18. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для надання позивачу строку для подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності пропуску цього строку або надати докази того, що строк звернення до суду не пропущено.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду першої інстанції ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій посилався на те, що виходячи із тлумачення та правового регулювання норм ч. 2 ст. 223 та ст. 116 Кодексу законів про працю України, підставою початку перебігу строку звернення до суду з предметом позову про стягнення сум заробітної плати (грошового забезпечення) є саме вчинення роботодавцем дії/правочину щодо вручення робітнику в день звільнення/проведення розрахунку, крім наказу про звільнення, саме письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).
Позивач звернув увагу на те, що згідно з витягом з наказу військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2024 № 281 лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби та з 03.10.2024 виключено зі списків особового складу частини і знято з усіх видів забезпечення. Разом з тим у витязі з наказу військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2024 № 281 не зазначено про всі суми нараховані та виплачені йому при звільненні. У витязі із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2024 № 281 лише зазначено які мало бути виплачено грошові компенсації та допомоги без зазначення сум.
Посилаючись на те, що Військовою частиною НОМЕР_1 не було надано в день його звільнення та проведення розрахунків письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені заробітної плати (грошового забезпечення), позивач вважав, що ним не було пропущено строк звернення до суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 року позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо:
1. Визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 за період з 20.04.2023 по 03.10.2024 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року;
3. Визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 надбавки за особливості проходження служби, надбавки за вислугу років, премії, період з 20.04.2023 по 03.10.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року:
4. Визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, за період з 01.05.2024 по 03.10.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року;
5. Визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року та похідних вимог - повернуто позивачу.
В іншій частині позовні вимоги прийняті до розгляду судом першої інстанції.
Підставою для повернення позовної заяви в цій частині став висновок суду про пропуск позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Після набуття 19.07.2022 року чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352, яким внесено зміни до законодавства про працю, зокрема, до ст. 233 КЗпП України.
Апелянт зазначив, що відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні особа має право звернутись у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
На думку апелянта, саме на відповідача покладено обов'язок довести дотримання ним вимог частина 2 статті 233 Кодексу та ст. 116 Кодексу законів про працю України. Тобто наявність або відсутність вчинення відповідачем відповідних дій щодо надання позивачу письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні/проведені розрахунку, наявні виключно у Відповідача.
Апелянт вважає, що враховуючи приписи частини 2 статті 233, ст. 116 Кодексу законів про працю України строк звернення до суду за заявленим предметом позову у справі № 420/5103/25 не сплив та є таким, який не розпочав свій перебіг.
Також апелянт, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4- рп/2012 зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення. З огляду на зазначене апелянт вважає, що не проведення йому перерахунку всього грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023, 01.01.2024 та невиплата його військовою частиною НОМЕР_1 за період з 20.04.2023 по 03.10.2024 є триваючим правопорушенням.
Також апелянт зазначив, що під час проходження ним військової служби у період з 20.04.2023 по 03.10.2024 звернення до суду із позовом в цей період стало утрудненим у зв'язку з умовами проходження військової служби, що обумовлено обмеженістю доступу до нормативноправової бази та оргтехнічним засобам, оскільки службові завдання виконувались за межами населених пунктів у польових умовах на територіях, на яких велися бойові дії. Положеннями статті 55 Конституції України встановлено, що права і с
З огляду на зазначене апелянт просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2025р. в частині повернення позову та направити справу для подовження її розгляду до суду першої інстанції.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 20.04.2023 року по 03.10.2024 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.10.2024 року №281 ОСОБА_1 , командир роти снайперів військової частини НОМЕР_1 , був звільнений у запас за підпунктом «б» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» з 03.10.2024 року та виключений зі списків особового складу частини, знятий з усіх видів забезпечення.
Вважаючи, що відповідачем здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення у розмірі меншому, ніж встановлено чинним законодавством, позивач 18.02.2025 року подав до Одеського окружного адміністративного позов про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити відповідні суми грошового забезпечення, які на його думку, були виплачені у меншому розмірі.
Надаючи оцінку питанню дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 20.04.2023 року по 03.10.2024 року, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Таким чином положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед нормами статті 122 КАС України, та саме норми КЗпП України мають бути застосовані до спірних правовідносин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Слід звернути увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 вказав на те, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначила, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
З матеріалів справи вбачається, що спірні виплати, про які йдеться мова у позові, та які позивач просить зобов'язати відповідача виплатити (зокрема, грошове забезпечення, надбавки та грошова допомога про оздоровлення) є грошовим забезпеченням (заробітної плати) позивача.
За висновком Верховного Суду, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
За обставин даної справи суд першої інстанції вірно встановив, що у наказі Військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2024 №281, а саме у абзаці 6 було зазначено: “Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік у кількості 35812 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дванадцять) гривень 13 копійок».
Вказане свідчить про те, що про розмір виплаченої йому грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік позивач дізнався з наказу Військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2024 №281, однак до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо невірного, на його думку, обчислення та виплати йому такої допомоги за період з 20.04.2023 по 03.10.2024 звернувся лише 18.02.2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року та похідної вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум.
В свою чергу, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви в частині вимог щодо грошового забезпечення за період з 20.04.2023 року по 03.10.2024 року, суд першої інстанції посилався на те, що доводи позивача, викладені в заяві про поновлення строку звернення до суду, суд не вважає обґрунтованими, оскільки ним не зазначені фактичні причини та обставини, що перешкоджали зверненню до суду з позовом протягом встановленого строку. Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за положеннями ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.
В свою чергу, згідно ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Таким чином початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, обраховується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду із заявленими позовними вимогами, суд першої інстанції не врахував, що позивач був звільнений з військової служби 03.10.2024 року.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, грошовий атестат про виплачені позивачу види грошового забезпечення складений військовою частиною НОМЕР_1 27.11.2024 року. Крім того довідка про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії складена військовою частиною НОМЕР_1 06.12.2024 року. Саме у даній довідці відповідачем наведено суми виплаченого позивачу за період з квітня 2023 року по вересень 2024 року грошового забезпечення: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премії.
Вказані докази свідчать про те, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Адміністративний позов був поданий ОСОБА_1 до суду першої інстанції 18.02.2025 року, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не був пропущений строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за вислугу років, премії, за період з 20.04.2023 року по 03.10.2024 року, а також надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці за період з 01.05.2023 року по 03.10.2024 року без урахування розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 316 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Згідно ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплати за період з 20.04.2023 року по 03.10.2024 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплати надбавки за особливості проходження служби, надбавки за вислугу років, премії за період з 20.04.2023 року по 03.10.2024 року, а також надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, за період з 01.05.2024 року по 03.10.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому вона підлягає скасуванню в цій частині, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. В іншій частині оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року скасувати в частині повернення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплати за період з 20.04.2023 року по 03.10.2024 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо необчислення та невиплати надбавки за особливості проходження служби, надбавки за вислугу років, премії за період з 20.04.2023 року по 03.10.2024 року, а також надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, за період з 01.05.2024 року по 03.10.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року.
Справу № 420/5103/25 в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді О.А. Шевчук О.В. Єщенко