13 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 380/12356/24
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, а саме - доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, а саме - доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звернувся до відповідача з рапортом від 26.03.2024 р. та пакетом документів про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років. Згідно листа-відповіді від 23.04.2024 року командуванням військової частини НОМЕР_1 розглянуто рапорт та документи підстави для звільнення, але рішення не прийнято у зв'язку з відсутністю позивача на службі у військовій частині НОМЕР_1 . Інформують, що солдату за призовом ОСОБА_1 (після повернення з лікарняного закладу та надання документів законних підстав для звільнення) потрібно подати повторно по команді рапорт на звільнення та документи, які підтверджують підстави для звільнення згідно чинного законодавства, після надходження до командування військової частини НОМЕР_1 рапорту на звільнення та документів підстав для такої дії, буде належним чином опрацьовано та прийнято рішення, що до можливості та законності звільнення. Зазначено, що інші форми подачі рапорту до уваги прийматися не будуть. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги, викладені у позовній заяві, задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зазначено, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту. Тобто, на думку апелянта, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен був не лише інформувати позивача про те, що відсутність останнього унеможливлює командування частини прийняти рішення, а прийняти або наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, або надати обґрунтовану відмову у задоволенню рапорту. Апелянт зазначає, що чинне законодавство не містить заборони щодо направлення рапорту засобами поштового зв'язку, а така обставина не виключає обов'язок посадової особи, якій в порядку підпорядкування подано рапорт, розглянути його, прийняти за ним рішення (передати його за належністю з відміткою про власне клопотання з відповідного питання) та повідомити військовослужбовця про результати його розгляду.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач призваний за мобілізацією згідно указу Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 та проходить військову службу.
Позивач звернувся до відповідача з рапортом та пакетом документів про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років.
Рапорт направлено відповідачу поштою 26.03.2024 р.
06.04.2024 р. представником позивача надіслано адвокатський запит, з метою отримання відомостей про результати розгляду рапорту.
Відповідачем надана відповідь № 642/ВИХ. Звг/332 від 16.04.2024 р., в якій позивача повідомлено, що командуванням військової частини НОМЕР_1 розглянуто рапорт та документи підстави для звільнення, але рішення не прийнято у зв'язку з відсутністю позивача на службі у військовій частині НОМЕР_1 . Інформують, що солдату за призовом ОСОБА_1 (після повернення з лікарняного закладу та надання документів законних підстав для звільнення) потрібно подати повторно по команді рапорт на звільнення та документи, які підтверджують підстави для звільнення згідно чинного законодавства, після надходження до командування військової частини НОМЕР_1 рапорту на звільнення та документів підстав для такої дії, буде належним чином опрацьовано та прийнято рішення, що до можливості та законності звільнення. Зазначено, що інші форми подачі рапорту до уваги прийматися не будуть. Зазначено про необхідність з'явлення до військової частини та подачі рапорту по команді в порядку підпорядкування прямому командиру, оскільки відповідно до ст. 14 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звільненню з військової служби передує процедура, передбачена відповідними нормативно-правовими актами. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абз. 1 пп. “г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Згідно з ч.7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (п.1 розділу І Положення № 1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_2 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;
у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;
у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України (пункт 233 розділу XII Положення 1153/2008).
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п. 241 Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція № 170).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (пункт 1.1 розділу I Інструкції № 170).
Звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. ( абзац перший пункту 12.1 розділу XII Інструкції № 170).
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції (пункт 12.11 розділу XII Інструкції № 170).
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що процедура ініціювання звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини має чіткий алгоритм дій, а саме, військовослужбовець, який не висловив бажання продовжувати військову службу має подати рапорт про звільнення разом із документами, які підтверджують підстави для звільнення.
Положень про те, що рапорт подається особисто і безпосередньо військовослужбовцем, вищезазначені акти не містять.
Розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби повинен відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ про звільнення з військової служби або відмова у задоволенні рапорту.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив клопотання перед вищим командуванням звільнення його, солдата ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р., через сімейні обставини - у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, а саме доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується доданими до рапорту документами. Просив після звільнення особову справу направити для подальшого обліку і зберігання до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначив, що проходити службу в резерв не бажає, претензій до командування ВЧ не має.
До рапорту були додані: завірені нотаріусом копії: паспорту ОСОБА_1 , картки платника податків ОСОБА_1 , свідоцтва про народження ОСОБА_2 , паспорту ОСОБА_2 , довідки №1052 від 19.03.2024 р., посвідчення серії НОМЕР_3 ; засвідчені адвокатом копії: витягу про місце проживання ОСОБА_2 , адвокатського свідоцтва; адвокатський ордер.
Проте, як зазначено в листі відповідача від 16 квітня 2024 року № 642/ВИХЗВГ/332, командування військової частини НОМЕР_1 розглянули рапорт позивача та документи, як підставу для звільнення, але рішення не прийнято в зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 на службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Зазначено, що ОСОБА_1 (після повернення з лікарняного закладу та надання документів законних підстав для звільнення) потрібно подати повторно по команді рапорт на звільнення та документи, які підтверджують підстави для звільнення згідно чинного законодавства, після надходження до командування військової частини НОМЕР_1 рапорту на звільнення та документів підстав для такої дії, буде належним чином опрацьовано та прийнято рішення, що до можливості та законності звільнення. Зазначено, що інші форми подачі рапорту до уваги прийматися не будуть.
Зазначено про необхідність подачі рапорту по команді в порядку підпорядкування прямому командиру, оскільки відповідно до ст. 14 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що фактично рапорт ОСОБА_1 від 26.03.2024 р. не був розглянутий командиром Військової частини НОМЕР_1 .
При цьому, зі змісту рапорту вбачається, що до нього додані документи, які ОСОБА_1 вважав є достатніми для підтвердження підстав звільнення з військової служби.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, а саме - доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів зазначає, що рапорт позивача фактично не був розглянутий командиром Військової частини НОМЕР_1 , відповідачем не приймалось рішення за результатом його розгляду про відмову у звільненні позивача з військової служби.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення вищезазначеної позовної вимоги у такий спосіб відсутні.
При прийнятті рішення колегія суддів враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі абз. 1 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином бездіяльність відповідача підтверджена матеріалами справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що не розгляд рапорту позивача та відсутність належним чином оформленого наказу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 26.03.2024 про звільнення з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Щодо вимоги про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, а саме - доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що фактично питання звільнення позивача з вказаної ним підстави відповідачем не розглядалося, відповідач висновків про відсутність у позивача права на звільнення з військової служби у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, не робив, тому вони не можуть становити предмет дослідження у межах цієї справи.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що визначати наявність чи відсутність у військовозобов'язаного права на звільнення з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII є повноваженням саме військової частини, а повноваження суду обмежуються наданням оцінки таким діям/рішенням в межах здійснення судового контролю, у разі надходження позову з таким предметом спору.
Рапорт позивача від 26.03.2024 року не розглянутий по суті і питання наявності чи відсутності підстав для його звільнення зі служби не вирішувалося.
Суд не може підміняти компетенцію відповідача у зазначених вище питаннях, отже в даному спорі правильним способом захисту порушених прав позивача, з огляду на його дискреційні повноваження, є зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, за наслідком розгляду якого прийняти наказ про звільнення з військової служби або відмову у задоволенні рапорту, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на неправильному трактуванні норм чинного законодавства.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, обставини справи та докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 26.03.2024 про звільнення з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_1 ) від 26.03.2024 про звільнення з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, за наслідком розгляду якого прийняти наказ про звільнення з військової служби або відмову у задоволенні рапорту, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик