14 травня 2025 р.Справа № 591/11239/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Сумської міської ради на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєнко О.О., вул. Академічна, 13, м. Суми, Сумська, 40030, повний текст складено 31.03.25 року по справі № 591/11239/24
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Сумської міської ради
про скасування постанови,
ОСОБА_2 звернулась до Зарічного районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Сумської міської ради, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення №1783 від 30.09.2024.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31.03.2025 позовні вимоги задоволено.
Скасовано постанову адміністративної комісії при Виконавчого комітету Сумської міської ради № 1783 від 30.09.2024, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1700, 00 грн. за ст.152 КУпАП.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Сумської міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 2484,48 грн., у тому числі судовий збір у розмірі 484 грн. 48коп., сплачений при зверненні до суду, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн.
Повернуто ОСОБА_2 судовий збір в сумі 484,48 грн., сплачений при зверненні до суду згідно з квитанцією №6788-QATD-RF9E від 06.11.2024.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31.03.2025 та ухвалити постанову, якою у позові відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що враховуючи зміст пп. 1.1 п. 1 Договору про надання послуг адміністратора від 01.09.2024, укладеного між позивачкою та ФОП ОСОБА_3 , позивачка здійснює виконання адміністративно-господарських обов'язків, а отже є посадовою особою у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ФОП ОСОБА_3 ), тому, на думку апелянта, в діях позивачки наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ст. 152 КУпАП.
Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягала на законності судового рішення та просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 09.09.2024 головним спеціалістом Департаменту інспекційної роботи Сумської міської ради був складений протокол серії ДІР СМР №100905 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , місцем її роботи зазначено ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до протоколу виявлено, що 04.09.2024 за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено факт розміщення на фасаді будівлі елементів зовнішньої реклами та вивіску без проектно - дозвільної документації, затвердженої в установленому порядку (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), чим порушено вимоги п. 9, п. 11.2 р. ХІ додатку до рішення Сумської міської ради від 26.12.2014 №3853-МР «Про затвердження правил благоустрою міста Суми».
Відповідно до пояснень особи, відносно якої складено протокол, паспорт вивіски та реклами виготовляється та буде надано на комісію.
Особу повідомлено під підпис про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Додатком до протоколу зазначено фотоматеріали.
30.09.2024 адміністративною комісією при виконавчому комітеті Сумської міської ради розглянуто справу про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП. Справа була розглянута за відсутності позивача. За результатами розгляду справи комісія постановила накласти на позивача штраф у розмірі 1700 грн.
30.09.2024 адміністративною комісією складено постанову №1783, якою визнано позивачку винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП та накладено штраф у розмірі 1700 грн. Відповідно до змісту постанови 04.09.2024 виявлено, що за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_2 на фасаді будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розмістила елементи зовнішньої реклами та вивіску без проектно - дозвільної документації, затвердженої в установленому порядку , чим порушено вимоги п. 9, п. 11.2 р.ХІ додатку до рішення Сумської міської ради від 26.12.2014 №3853-МР «Про затвердження правил благоустрою міста Суми».
Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позову, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на наявність у діях саме позивача складу правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Як зазначалося, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП, якою встановлено, що порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" встановлено, що благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Рішенням Сумської міської ради від 26 грудня 2014 року № 3853-МР затверджено Правила благоустрою міста Суми.
Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваною постановою притягнуто позивача до відповідальності за порушення п.п. 9 п. 11.2 розділу ХІ додатку до рішення Сумської міської ради від 26.12.2014 №3853-МР «Про затвердження правил благоустрою міста Суми», яким передбачено, що підприємства, установи та організації (в особі їх посадових осіб), фізичні особи - підприємці, громадяни, особи без громадянства, балансоутримувачі, власники та орендарі об'єктів зобов'язані розміщувати елементи зовнішньої реклами, рекламо носії, малі архітектурні форми, тимчасові споруди та елементи зовнішнього благоустрою на підставі проектно- дозвільної документації, затвердженої в установленому порядку.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п. 1 ст. 247 КпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем прийнято постанову №1783, якою притягнуто до адміністративної відповідальності позивача за ст. 152 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. з підстав порушення ним п. 9, п. 11.2 р. ХІ додатку до рішення Сумської міської ради від 26.12.2014 №3853-МР «Про затвердження правил благоустрою міста Суми».
В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму дії або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.09.2020 по справі № 127/18265/16-а.
Для можливості притягнення конкретної особи до відповідальності, необхідно з'ясувати чи вона є (може бути) суб'єктом адміністративного правопорушення, а саме, з'ясувати можливість притягнення такої особи до відповідальності (вік, осудність, обов'язки, інші спеціальні ознаки тощо) та наявність причинного зв'язку між діянням особи та наслідками.
Тобто, існування такої складової як суб'єкт правопорушення можливе лише за наявності причинного зв'язку між об'єктивною стороною правопорушення та конкретною особою (вчинення саме конкретною особою дій, що мають ознаки правопорушення).
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.06.2020 по справі № 686/14075/16-а.
Відповідно до ст. 152 КУпАП порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
Зі змісту наведених норм випливає, що орган при розгляді справи щодо притягнення посадової особи до відповідальності за порушення певних правил зобов'язаний з'ясувати чи входить до посадових обов'язків такої особи необхідність додержання таких правил.
За приписами ч. 2 ст 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зі змісту протоколу та постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що вони складені відносно ОСОБА_2 , як особи, яка працює в ФОП ОСОБА_2 в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
За поясненням позивачки вона не зареєстрована як фізична особа - підприємець. Не є ані власником, ані орендарем магазину, є адміністратором магазину відповідно до умов укладеного з ФОП ОСОБА_3 договору.
Як вбачається з договору суборенди від 01.08.2024 ФОП ОСОБА_4 передав у тимчасове оплатне користування ФОП ОСОБА_3 нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
01.09.2024 між ФОП ОСОБА_3 та позивачкою укладено договір про надання послуг адміністратора магазина, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів наголошує, що статтею 77 КАС України саме на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок доводити правомірність прийнятого рішення.
Підпунктом 9 пункту 11.2 розділу ХІ Правил благоустрою міста Суми визначено осіб, на яких покладено обов'язок розміщувати елементи зовнішньої реклами на підставі затвердженої проектно - дозвільної документації. До таких осіб віднесено: підприємства, установи та організації (в особі їх посадових осіб), фізичні особи - підприємці, громадяни, особи без громадянства, балансоутримувачі, власники та орендарі об'єктів.
Таким чином, адміністративною комісією при Виконавчому комітеті Сумської міської ради при винесенні спірної постанови не досліджувалось хто є власником або орендарем нежитлового приміщення; чи є позивачка власником або орендарем нежитлового приміщення, чи є вона працівником у фізичної особи - підприємця, власника/орендаря магазина; чи є вона посадовою особою та чи входить до її посадових обов'язків дотримання правил благоустрою.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови досліджував питання належності особи, яка притягається до відповідальності.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що приймаючи рішення про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідач безпідставно не врахував, що позивач не є суб'єктом вказаного правопорушення, який, зокрема зобов'язаний дотримуватись п.п. 9 п. 11.2 розділу ХІ додатку до рішення Сумської міської ради від 26.12.2014 №3853-МР «Про затвердження правил благоустрою міста Суми», а відповідно, відсутній і склад адміністративного правопорушення, оскільки наявність суб'єкта обов'язкова для кваліфікації конкретного діяння як адміністративного правопорушення, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про правомірність прийнятої постанови та не підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення.
Колегія суддів зауважує, що правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Судова колегія зазначає, що сам факт складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України від 22.02.2013 № 1332-0-26-13/11 є недоречним з огляду на нормативно-правове регулювання спірних правовідносин. Водночас колегія суддів зазначає, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи апелянта щодо безпідставного поновлення позивачці строку на оскарження постанови адміністративної комісії, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що позивачка з позовом про визнання протиправною та скасування постанови звернулась до суду першої інстанції 06.11.2024, а про спірну постанову їй стало відомо 05.11.2024 через програмнез абезпечення Приват24 про арешт її коштів в сумі 4088,15грн., через застосунок «Дія», також стало відомо про те, що державним виконавцем Зарічного відділу державної виконавчої служби умісті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Джамаловим Елвіном Халеддіномогли відкрито виконавче провадження №76433730 по примусовому виконанню постанови адміністративної комісії №1783, інших належних доказів обізнаності позивачки про існування спірної постанови, матеріали справи не містять, сторонами до суду першої та апеляційної інстанції не надано.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що доказів того, що позивач вчинила інкриміноване їй адміністративне правопорушення і в її діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП - відсутні.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Сумської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31.03.2025 по справі №591/11239/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич