14 травня 2025 р. Справа № 520/23214/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.01.25 по справі № 520/23214/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та скасування наказів,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у якій просить :
визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказів № 280 від 02.10.2022, № 24 від 24.01.2023, № 34 від 03.02.2023 та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 № 280 від 02.10.2022, № 24 від 24.01.2023, № 34 від 03.02.2023 про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 та виключення його з матеріального та продуктового забезпечення та про увільнення його з займаної посади та переведення у розпорядження командира частини.
В обґрунтування позову вказано, що в період з : 26.01.2023 по 16.02.2023 ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві « 1 територіальне медичне об'єднання м. Львова», що підтверджується виписками з історії хвороби № 6908 та № 9275.
Також зазначає, що в період з 01.10.2022 до 06.10.2022 позивача було відряджено до АДРЕСА_1 для забезпечення охорони залізничного складу, який транспортував військову техніку, а також відповідні документи, що підтверджують перебування військовослужбовців у чергуванні біля вказаного залізничного складу, супроводження та охорону військової техніки.
Вважає, що відповідачем безпідставно винесені накази № 280 від 02.10.2022, № 24 від 24.01.2023, № 34 від 03.02.2023, якими позивач визнаним таким, що самовільно залишив військову частину чи місце служби, знятий з грошового та матеріального забезпечення, а також звільнений з посади і виведений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) залишено без задоволення адміністративний позов ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції залишено не виконаним в повному обсязі клопотання позивача щодо витребування у військової частини НОМЕР_1 документів щодо відрядження військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , серед яких був і позивач ОСОБА_1 , до с. Голов'ятино, Смілянстького району, Черкаської області для забезпечення охорони залізничного складу, який транспортував військову техніку, а також відповідні документи, що підтверджують перебування військовослужбовців у чергуванні біля вказаного залізничного складу, супроводження та охорону військової техніки в період з 01.10.2022 до 06.10.2022.
Вказує, що судом першої інстанції проігноровано або не надано оцінку тому факту, що з 26.01.2023 по 02.02.2023 позивач проходив лікування в Комунальному некомерційному підприємстві "1 територіальне медичне об'єднання м. Львова (виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 6908) за направленням військової частини НОМЕР_1 . Далі, з 02.02.2023 по 16.02.2023 проходив лікування в Комунальному некомерційному підприємстві "1 територіальне медичне об'єднання м. Львова (виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 9275). Отже, ОСОБА_1 фактично продовжував лікування, в тому ж медичному закладі за того ж діагнозу (поранення руки). Посилається на те, що ОСОБА_1 діяв в рамках діючого законодавства та не порушував службової дисципліни.
У відзиві на апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Вказує, що усі оскаржувані позивачем накази видані на підставі рапортів підрозділу у якому ніс службу позивач, в межах чинного законодавства, а тому відсутні підстави для їх скасування.
Стосовно надання документів про відрядження військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 до АДРЕСА_1 для забезпечення охорони залізничного складу, який транспортував військову техніку та щодо перебування військовослужбовців у чергування біля вказаного залізничного складу, супроводження охорони військової техніки в період з 01.10.2022 до 06.10.2022, зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 не направлялися.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно з наказом (по стройовій частині) від 23.08.2022 № 237 солдат ОСОБА_1 , призваний за мобілізацією, який прибув з військової частини НОМЕР_2 , з 23.08.2022 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2022 № 246 солдат ОСОБА_1 вибув до лікувального закладу у зв'язку з пораненням, контузією, травмування отримане під час бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 280 від 02.10.2022 солдата ОСОБА_1 знято з грошового забезпечення з 01.10.2022 з продовольчого забезпечення з 02.10.2022, в зв'язку з самовільним залишенням частини, а саме не повернення з лікувального закладу. Підстава: рапорт підполковника ОСОБА_2 вх. № 21058 від 02.10.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 284 від 06.10.2022 солдата ОСОБА_1 зараховано на грошове забезпечення з 06.10.2022, на продовольче забезпечення з 07.10.2022, в зв'язку з поверненням до частини після самовільного залишення частини. Підстава: рапорт підполковника ОСОБА_3 вх. № 22216 від 06.10.2022.
Відповідно до наказу частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.11.2022 № 311 солдат ОСОБА_1 вибув до лікувального закладу у зв'язку з пораненням, контузією, травмуванням отриманим під час бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 24 від 24.01.2023 солдата ОСОБА_1 , знято з грошового забезпечення з 24.01.2023, в зв'язку з самовільним залишенням частини, а саме не повернення з лікувального закладу. Підстава: рапорт майора ОСОБА_4 вх. № 4697 від 24.01.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 34 від 03.02.2023 солдата ОСОБА_1 , відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира з залишенням у списках підрозділів, у зв'язку з самовільним залишенням частини, якщо військовослужбовці відсутні більше десяти днів, до повернення військовослужбовців у військову частину, з 03.02.2023. Підстава : наказ командира військової частини НОМЕР_1 (но особовому складу) від 03.02.2023 № 21 -PC.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 51 від 20.02.2023 солдата ОСОБА_1 , зараховано на грошове забезпечення з 20.02.2023, на продовольче забезпечення з 21.02.2023, в зв'язку з поверненням до частини після самовільного залишення частини. Підстава: рапорт майора ОСОБА_4 вх. № 7939 від 20.02.2023.
Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 6908 КНП « 1 територіальне медичне об'єднання м. Львова» ОСОБА_5 з 26.01.2023 по 02.02.2023 перебував у стаціонарі.
Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 9275 Комунального некомерційного підприємства « 1 територіальне медичне об'єднання м. Львів» ОСОБА_1 з 02.02.2023 по 16.02.2023 перебував у стаціонарі.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 02.02.2023 № 726 вирішено за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 провести службове розслідування в термін до 20.02.2023.
Згідно з актом службового розслідування ( вх. № 1506 від 15.03.2023) відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2022 № 726 "Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини та незаконної відсутності на службі старшого навідника 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ", заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_6 проведено службове розслідування, з метою уточнення причин і умов, що сприяли порушенню порядку несення внутрішньої служби, самовільного залишення частини та незаконної відсутності на службі, а також встановлення ступеня вини, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно з опису обставин вчиненого правопорушення згідно акту службового розслідування: 24.01.2023 командиром НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_7 виявлено, що старший навідник 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 самовільно залишив розташування 1 механізованого батальйону поблизу АДРЕСА_2 . На підставі чого були здійснені пошукові заходи направлені на встановлення місцезнаходження військовослужбовця, але позитивного результату отримано не було. 20.02.2023 старший навідник 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 , самостійно повернувся до розташування 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . За даним фактом командиром 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_8 подано рапорт від 24.01.2-023 № 4697 за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2023 № 726 призначено проведення службового розслідування.
Факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 старшим навідником 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 24.01.2023 та незаконної відсутності на службі, підтверджуються поясненнями військовослужбовців 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , а саме: офіцера штабу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_9 та офіцера штабу НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_10 . Дані військовослужбовці пояснили, що 24.01.2023 солдат ОСОБА_1 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 . Зброю він залишив в розташуванні підрозділу. На підставі чого, були проведені пошукові заходи направлені на встановлення місцезнаходження даного військовослужбовця, але позитивного результату отримано не було.
До акту службового розслідування додано письмові пояснення солдата ОСОБА_1 , в яких останній зазначає, що 24.01.2023 самостійно покинув розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 . В період з 24 січня по 20 лютого 2023 проводив час на власний розсуд, повернутися в підрозділ не намагався. 20.02.2023 самостійно повернувся у розташування підрозділу військової частини НОМЕР_4 , щоб стати на захист Батьківщини.
Згідно з витягом з наказу військової частини НОМЕР_1 № 1515 від 15.03.2023 "Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 " підтверджено факт самовільного залишення військової частини або місця служби, а також не з'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці старшим навідником мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військово, частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 в період з 24 січня по 20 лютого 2023.
За порушення вимог статті 65 Конституції України, статті 17 Закону України "Про оборону України», статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок, військову службу", статей 2, 11, 12, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 4 Розділу 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ознак кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України та маючи на меті ухилитися від військової служби у період з 24.01.2023 по 20.02.2023 старшого навідника 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної "Попередження про неповну службову відповідність" та кримінальної відповідальності ч. 5 ст. 407 КК України вчиненого в умовах воєнного стану.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для скасування спірних наказів відсутні. Суд зазначив, що у разі раптового погіршення здоров'я позивач мав дотримуватись вищезазначеного порядку сповіщення свого командування і у разі підтвердження лікарем його незадоволеного стану здоров'я, позивач мав бути направлений на лікування, однак доказів дотримання цього порядку дій позивачем до суду не надано. Доказів підтвердження сповіщення командування про вибуття позивача на стаціонарне лікування та залишання місця дислокації підрозділу Військової частини НОМЕР_1 до суду не надано.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказу № 280 від 02.10.2022 та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 280 від 02.10.2022 про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 та виключення його з матеріального та продуктового забезпечення та про увільнення його з займаної посади та переведення у розпорядження командира частини.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 2 Закону України № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно із ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Відповідно до статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі ст. 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Частиною 1 статті 40 Закону України № 2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України № 2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Верховний Суд в постанові по справі № 813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що в період з 01.10.2022 до 06.10.2022 останній перебував у відрядженні до АДРЕСА_1 для забезпечення охорони залізничного складу, який транспортував військову техніку.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025 витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені документи щодо відрядження військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 до АДРЕСА_1 для забезпечення охорони залізничного складу, який транспортував військову техніку та щодо перебування військовослужбовців у чергуванні біля вказаного залізничного складу, супроводження та охорону військової техніки в період з 01.10.2022 до 06.10.2022.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 військовослужбовці у відрядження до АДРЕСА_1 для забезпечення охорони залізничного складу, який транспортував військову техніку та щодо перебування військовослужбовців у чергування біля вказаного залізничного складу, супроводження охорони військової техніки в період з 01.10.2022 до 06.10.2022 не направлялися.
Проте, колегія суддів зазначає, що як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2024 № 1548 «Про результати службового розслідування» під час опрацювання судових документів юридичною службою виявлено відсутність службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, в період з 01.10.2022 по 06.10.2022, солдатом ОСОБА_1 , який на час подій знаходився у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2024 № 1548 "Про результати службового розслідування" факт самовільного залишення місця служби, з розташування 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в населеному пункті АДРЕСА_1 , вчинений солдатом ОСОБА_1 , який на час подій знаходився в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , та його незаконної відсутності, в період з 01.10.2022 по 06.10.2022 - не підтвердився.
Тобто матеріали справи свідчать, що позивач у період з 01.10.2022 по 06.10.2022 перебував у районі виконання завдань, тобто факт самовільного залишення військової частини за результатами службового розслідування не підтвердився.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2024 № 1548 "Про результати службового розслідування" даним наказом також вирішено внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2022 № 280, а саме скасувати текст в частині зняття військовослужбовців з усіх видів забезпечення в зв'язку з самовільним залишенням частини, а саме не повернення з лікувального закладу: "солдат ОСОБА_1 , який знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 . Зняти з грошового забезпечення з 01.10.2022. Зняти з продовольчого забезпечення з 02.10.2022".
Проте, доказів внесення змін чи скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2022 № 280 відповідачем до суду не надано.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказу № 280 від 02.10.2022 та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 280 від 02.10.2022 про зняття ОСОБА_1 з грошового та продовольчого забезпечення.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказів № 24 від 24.01.2023, № 34 від 03.02.2023 та скасування наказів командира військової частини НОМЕР_1 № 24 від 24.01.2023, № 34 від 03.02.2023 про зняття з грошового забезпечення та увільнення від займаної посади та зарахування у розпорядження командира частини, колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 24 від 24.01.2023 солдата ОСОБА_1 , знято з грошового забезпечення з 24.01.2023, в зв'язку з самовільним залишенням частини, а саме не повернення з лікувального закладу. Підстава: рапорт майора ОСОБА_4 вх. № 4697 від 24.01.2023.
Згідно з актом службового розслідування (вх. № 1506 від 15.03.2023) 24.01.2023 командиром НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_7 виявлено, що старший навідник 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 самовільно залишив розташування 1 механізованого батальйону поблизу АДРЕСА_2 . На підставі чого були здійснені пошукові заходи направлені на встановлення місцезнаходження військовослужбовця, але позитивного результату отримано не було. 20.02.2023 старший навідник 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 , самостійно повернувся до розташування 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . За даним фактом командиром 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_8 подано рапорт від 24.01.2-023 № 4697 за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2023 № 726 призначено проведення службового розслідування.
Факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 старшим навідником 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 24.01.2023 та незаконної відсутності на службі, підтверджуються поясненнями військовослужбовців 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , а саме: офіцера штабу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_9 та офіцера штабу НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_10 . Дані військовослужбовці пояснили, що 24.01.2023 солдат ОСОБА_1 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 . Зброю він залишив в розташуванні підрозділу. На підставі чого, були проведені пошукові заходи направлені на встановлення місцезнаходження даного військовослужбовця, але позитивного результату отримано не було.
До акту службового розслідування додано письмові пояснення солдата ОСОБА_1 , в яких останній зазначає, що 24.01.2023 самостійно покинув розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 . В період з 24 січня по 20 лютого 2023 проводив час на власний розсуд, повернутися в підрозділ не намагався. 20.02.2023 самостійно повернувся у розташування підрозділу військової частини НОМЕР_4 , щоб стати на захист Батьківщини.
Згідно з витягом з наказу військової частини НОМЕР_1 № 1515 від 15.03.2023 "Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 " підтверджено факт самовільного залишення військової частини або місця служби, а також не з явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці старшим навідником мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військово, частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 в період з 24 січня по 20 лютого 2023.
Доводи апелянта, що він з 26.01.2023 по 02.02.2023 проходив стаціонарне лікування та до цього ще потрібно порахувати витрати часу на дорогу, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки доказів на підтвердження законності залишення позивачем місця служби (відпускний квиток, направлення на лікування тощо) до суду не надано, таким чином 26.01.2023 позивач самовільно, поза встановленим законом порядком, залишив місце служби.
В матеріалах справи відсутні докази будь-яких звернень, рапортів чи клопотань позивача до військової частини з зазначеного приводу. Крім того, суд зауважу, що в матеріалах справи відсутні докази, щодо переміщення позивача (залізничні, автобусні квитки тощо).
Колегія суддів зазначає, що ст. 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.
Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.
Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого. Старший команди передає книгу запису хворих черговому роти, який подає її командирові роти. За висновком лікаря (фельдшера), зазначеним у книзі запису хворих, і відповідним рішенням командира роти головний сержант роти віддає необхідні вказівки.
Статтею 255 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зокрема визначено, що військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
Відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
Таким чином, у разі раптового погіршення здоров'я позивач мав дотримуватись вищезазначеного порядку сповіщення свого командування і у разі підтвердження лікарем його незадоволеного стану здоров'я позивач мав бути направлений на лікування, однак доказів дотримання цього порядку дій позивачем до суду не надано.
Доказів підтвердження сповіщення командування про вибуття позивача на стаціонарне лікування та залишання місця дислокації підрозділу Військової частини НОМЕР_1 до суду не надано.
Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 6908 та № 9275, згідно з якими позивач з 26.01.2023 по 02.02.2023 та з 02.02.2023 по 16.02.2023 проходив стаціонарне лікування у Комунальному некомерційному підприємстві « 1 територіальне медичне об'єднання м. Львів», підтверджують перебування позивача на лікуванні, проте не підтверджують законності залишення позивачем місця служби, оскільки відсутнє направлення на проходження лікування цього лікування.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що після отримання лікування в період з 26.01.2023 по 16.02.2023 у Комунальному некомерційному підприємстві « 1 територіальне медичне об'єднання м. Львів» позивач так і не з'явився на місце служби, а повернувся до військової частини НОМЕР_1 лише 20.02.2023.
При цьому, колегія суддів зазначає, що письмові пояснення солдата ОСОБА_1 додані до акту службового розслідування жодних посилання на знаходження позивача з 26.01.2023 по 02.02.2023 на стаціонарному лікуванні не містить.
Також в поясненнях до акту службового розслідування позивачем зазначено, що клопотань, заяв та пропозицій щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які проводять службове розслідування останній не має.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що станом на дату видання командиром військової частини НОМЕР_1 наказу від 24.01.2023 № 24 у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування позивача поза межами військової частини, у зв'язку з чим цим наказом до позивача правомірно застосовані правові наслідки у вигляді зняття позивача з усіх видів забезпечення з 24.01.2023.
В подальшому, наказом командира військової частини наказом № 34 від 03.02.2023 позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира с залишенням у списках підрозділів, до повернення військовослужбовців у військову частину, з 03.02.2023.
Відповідно до п.п. 14 п. 116 Положення про проходження громадянами України, військової служби у Збройних силах України, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що спірним наказом військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2023 № 34 військова служба позивачу не призупинялася, а позивач увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, до повернення військовослужбовців у військову частину, з 03.02.2023.
Таким чином, із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що накази № 24 від 24.01.2023, № 34 від 03.02.2023 прийняті відповідачем правомірно, в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги в цій частині.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 по справі № 520/23214/23, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправними дій командира військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказу № 280 від 02.10.2022 та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 280 від 02.10.2022 про зняття ОСОБА_1 з грошового та продовольчого забезпечення, а тому підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі № 520/23214/23 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправними дій командира військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказу № 280 від 02.10.2022 та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 280 від 02.10.2022 про зняття ОСОБА_1 з грошового та продовольчого забезпечення.
Прийняти в цій частині постанову якою визнати протиправними дій командира військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказу № 280 від 02.10.2022 та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 280 від 02.10.2022 про зняття ОСОБА_1 з грошового та продовольчого забезпечення.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі № 520/23214/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.А. Калиновський О.В. Присяжнюк