справа № 362/2546/24
провадження № 22-ц/824/5497/2025
13 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2024 року в складі судді Лебідь-Гавенко Г. М.,
встановив:
15.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ( далі - Васильківський ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Посилався на ті підстави, що 18.11.2023 він звернувся до Сервісного центру МВС №8041 щодо перереєстрації власного транспортного засобу марки ЗАЗ «Славута», державний номерний знак НОМЕР_1 . Після перевірки документів відповідальний працівник Сервісного центру МВС №8041 йому повідомив про наявність арешту, який накладено Васильківським відділом Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) у 2013 році.
22.11.2023 він звернувся з листом до Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо арештів та виконавчих проваджень.
Відповідно до листа Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 06.12.2023, у відділі перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 щодо виконання постанови ВДАІ від 02.07.2012 № 059331 про стягнення штрафу з ОСОБА_1 у розмірі 306 грн. 30.05.2013 державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого провадження стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2012 року (справа № 1008/4339/12) постанову серії ВП №059331 від 02 липня 2012 року в справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності скасовано, а справу провадженням закрито.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон №606-ХІV) ( в редакції, що діяла на час повернення виконавчого документа) ( у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу(посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, Васильківським ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) грубо порушено норми законодавства України щодо обмеження позивача розпоряджатися своєю власністю.
У зв'язку з цим, 18.12.2023 він звернувся до Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) та просив припинити порушення його права щодо вільного розпорядження транспортним засобом, яке незаконно триває з 2013 року, та зняти арешт з належного йому транспортного засобу.
22.01.2024 позивач отримав лист відповідача від 01.01.2024 та постанову про зняття арешту з майна ВП № НОМЕР_2 від 01.01.2024, відповідно до якої Васильківським ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) було знято арешт з вказаного рухомого майна.
Таким чином, Васильківський ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) не мав законного права відкривати виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 від 04.02.2013 та вчиняти виконавчі дії щодо виконання постанови ВДАІ від 02.07.2012 № 059331, оскільки така постанова була скасована судом, а також не мав законного права накладати арешт на його майно та обмежувати його право на розпорядження своєю власністю більше 10 років з 04.02.2013 по 01.01.2024.
Вказане безпосередньо вплинуло на його життя, спричинило душевні страждання , який він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.
За таких підстав позивач просив суд стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 3 028 грн відшкодування судових витрат у вигляді судового збору.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2024 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття таких дій органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним судовим рішенням, яке має значення для справи про відшкодування шкоди.
У випадку встановлення фактів неправомірних дій чи бездіяльності такого органу на підставі рішення суду відносно конкретної фізичної особи, остання повинна довести наявність шкоди, що заподіяна їй, її розмір, та причинний зв'язок між діями чи бездіяльністю органу державної влади та отриманою нею шкодою.
Судом враховано, що позивач у виконавчому провадженні був у статусі боржника до моменту скасування постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2012 року постанови серії ВІ1 № 059331 від 02 липня 2012 року в справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а справу провадженням закрито, доказів направлення після прийняття вказаного рішення у ВДВС надано не було.
При цьому, після отримання повідомлення від позивача про скасуванням постанови №059331 від 02.07.2012 року, виконавче провадження було закінчено, а постановою державного виконавцям Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 01.01.2024 року знято арешт з рухомого майна, що належить позивачу.
За вказаних обставин, суд першої інстанції не вбачав, що постановою про накладення арешту на майно позивача, останньому було завдано моральної шкоди. Сам факт незгоди позивача з такими діями державного виконавця не може бути підтвердженням завдання йому будь якої шкоди.
Суд врахував також відсутність будь-яких судових рішень про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання постанови ВДАІ від 02.07.2012 року, що були пов'язані зокрема й з накладенням арешту на майно позивача.
Відмовляючи у задоволенні позову до Державної казначейської служби України суд першої інстанції взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 року по справі № 2635/6172/17, за якою залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсацій), немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов'язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.
У справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади їх посадовою або службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, викладеному в постанові від 27.11.2019 року по справі № 242/4741/16-ц, а тому позивач обрав не правильний спосіб захисту визнаючи відповідачем Державну казначейську службу України.
13.12.2024 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на Васильківський ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ).
Вважає оскаржуване судове рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без всебічного та повного з'ясування всіх фактичних обставин та без об'єктивної оцінки доказів.
Суд першої інстанції не звернув увагу та не надав оцінки тому, що моральна шкода була заподіяна саме діями/бездіяльністю відповідача, які спричинили обмеження його конституційного права розпоряджатися своєю власність більше 10 років.
Судом першої інстанції не враховано порушення Васильківським ВДВС в Обухівському районі Київської області в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції, що діяла на дату повернення виконавчого документа) та Закону України «Про виконавче провадження» станом на 18.11.2023 року, а також існування арешту більше 10 років без виконавчого провадження.
Також судом першої інстанції не взято до уваги правові висновки, що викладені в постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15-ц; від 26 січня 2022 року у справі №127/1541/14-ц; від 18 січня 2023 року у справі №127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі №2-3600/09.
Відповідно до вказаних правових висновків, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржник, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Зазначає, що він з'явився до Васильківського міськрайонного суду Київської області для участі в судовому засіданні, проте після майже години очікування через перебування судді в нарадчій кімнаті по кримінальній справі, секретар судді попросила подати до канцелярії суду клопотання про розгляд справи без участі позивача, що відповідно і було зроблено.
Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористались.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що постановою серії ВП №059331 від 2 липня 2012 року в справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 306 грн.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2012 року (справа № 1008/4339/12) постанову серії ВП №059331 від 02 липня 2012 року скасовано, а справу провадженням закрито.
Згідно відповіді заступника начальника Васильківському ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ ( м. Київ) від 06.12.2023 №9702 на звернення ОСОБА_1 , з 04.02.2013 по 30.05.2013 на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження щодо виконання постанови ВДАІ від 02 липня 2012 року щодо стягнення штрафу 306 грн з ОСОБА_1 . В ході примусового виконання виконавчого документу, здійснюючи виконавче провадження, 28 березня 2013 року державним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на майно боржника, а саме автомобіль марки ЗАЗ 110308, державний номер НОМЕР_1 . 30 травня 2013 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження знищене за строком зберігання (а. с. 26 , 27).
18.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ ( м. Київ) з заявою про зняття арешту транспортного засобу. До заяви додав постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2013 року по справі №1008/4339/12 на 3 арк. (а. с. 20-22).
01.01.2024 державним виконавцям Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову про відновлення виконавчого провадження з виконання постанови №059331, виданої 02.07.2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 306 грн (а. с. 90).
01.01.2024 державним виконавцям Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову про зняття арешту з рухомого майна, що належить боржнику ОСОБА_1 у зв'язку зі скасуванням постанови №059331 від 02.07.2012 року (а. с. 91).
01.01.2024 державним виконавцям Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови №059331 від 02.07.2012. Вказаною постановою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а. с. 92).
Листом від 22.02.2024 заступник начальника Головного сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) повідомив державного виконавця Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), що арешт з транспортного засобу ЗАЗ 110308, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , знято 24.01.2024 (а.с.93).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на порушення своїх прав внаслідок дій Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), який за наслідками повернення виконавчого документа стягувачу не вирішив питання про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частина перша статті 50 Закону № 606-XIV). Вказані дії/бездіяльність державного органу виконавчої влади призвели до обмеження його конституційного права розпоряджатися своєю власністю більше 10 років.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в даній справі колегія суддів виходить з таких підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 ЦК України.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18) дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979, пункти 86, 89, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, заява № 14183/02, пункт 71).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Водночас необхідно виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази. Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19, пункт 26).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки у справі не доведено факту протиправних дій або бездіяльності відповідача під час проведення виконавчих дій, як і завдання позивачу моральної шкоди.
Судом встановлено, що на момент винесення 28 березня 2013 року постанови про звернення стягнення на майно боржника, а саме автомобіль марки ЗАЗ 110308, державний номер НОМЕР_1 , та до 18 грудня 2023 року державному виконавцю Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) не було відомо про те, що постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2012 року (справа № 1008/4339/12) постанову серії ВП №059331 від 02 липня 2012 року скасовано.
З огляду на це, 30 травня 2013 року державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України № 606-XIV.
Так, виконавчий документ, на підставіякого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у випадках, передбачених частиною першою статті 47 Закону № 606-XIV.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (частина п'ята статті 37 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках, передбачених частинами першою та другою статті 49 Закону № 606-XIV.
У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606-XIV).
У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частини перша та друга статті 40 Закону № 1404-VIII).
У справі, що переглядається, державним виконавцем не було одночасно з винесенням постанови про повернення виконавчого стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України № 606-XIV вирішено питання про зняття арешту з майна боржника.
У постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22 зроблено висновок, що арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України.
Близький за змістом висновок сформульовано у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, постановах Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08.
У постанові Верховного Суду від 09 січня 2023 року у справі №2-3600/09 зазначено, що « Згідно із пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. За змістом положень частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом. Ураховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.
Указаний механізм запроваджено законодавцем із метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону».
З огляду на викладене, враховуючи, що державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства, доводи апеляційної скарги про неправомірність дій/бездіяльності державного виконавця Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), щодо невирішення питання про скасування арешту майна боржника одночасно з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону № 606-XIV є необґрунтованими.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15-ц; від 26 січня 2022 року у справі №127/1541/14-ц; від 18 січня 2023 року у справі №127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі №2-3600/09 з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12 колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що незняття Богунським ВДВС м. Житомир Головного ТУЮ в Житомирській області арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи, коли стягувач неодноразово підтверджував відсутність невиконаного провадження, є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право підлягає захисту шляхом зобов'язання Богунського ВДВС м. Житомир Головного ТУЮ в Житомирській області зняти арешт з нерухомого майна боржника.
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20 зазначено, що : «Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що він погасив борг перед банком у добровільному порядку за погодженням зі стягувачем. Відмовляючи у знятті арешту, державний виконавець не оспорював факт відсутності вказаної заборгованості. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність. При цьому суд першої інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном».
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15-ц зазначено про те, що особа оскаржувала бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту, а не під час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у 2017 році.
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №127/1541/14-ц зазначено, що « ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність виконавчої служби за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту, у зв'язку з визнанням виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню».
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №127/1547/14-ц зазначено, що «арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).
[…] встановивши відсутність виконавчих проваджень щодо виконання виконавчого листа № 127/1541/14-ц та враховуючи те, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2020 року визнано виконавчий лист, виданий 28 липня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області щодо боржника ОСОБА_1 у справі № 127/1541/14-ц за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № ML-В00/225/2006, таким, що не підлягає виконанню, оскільки борг за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 прощений (анульований), заборгованість за кредитним договором, у тому числі і та, яка стягнута за рішенням суду у справі № 127/1541/14-ц, відсутня, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання неправомірною бездіяльності виконавчої служби та зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність».
З урахуванням наведеного, встановлені судом у цих справах обставини, що формують зміст правовідносин, не підпадають під критерій подібності у справі, яка переглядається, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Зокрема, у справі, яка переглядається, на підставі оцінки доказів, не встановлено наявність усіх складових деліктної відповідальності для покладення на відповідачів обов'язку відшкодування позивачу моральної шкоди, наявність якої, крім іншого, останнім не доведена.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук