12 травня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 758/9373/23
номер провадження №22-ц/824/6335/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача ОСОБА_9.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року /суддя Шевчук А.В./
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дячук Олена Борисівна про визнання недійсним договору позики, -
Позивач ОСОБА_5 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 13.01.2020 у розмірі 16 425 000,00 грн основного боргу та 1 642 500,00 грн штрафу за прострочення виконання зобов'язання.
ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визнання договору позики недійсним, стверджуючи, що він не укладав і не підписував договір, а також що кошти не отримувалися, тобто договір є безгрошовим і неукладеним.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року первісний позов ОСОБА_6 задоволено повністю: стягнуто з ОСОБА_2 16 425 000,00 грн основного боргу, 1 642 500,00 грн штрафу та 13 420,00 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено./т. 2 а.с. 200-203/
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, відмовити у задоволенні первісного позову та визнати недійсним договір позики від 13.01.2020.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема, не враховано відсутність доказів фактичної передачі коштів від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , що робить договір неукладеним відповідно до ст. 1046 ЦК України; ненадання позивачем доказів джерел походження коштів у сумі 10 785 465,00 грн, зокрема щодо декларування валюти при перетині кордону. Наголошував на порушенні норм процесуального права (ст. 83 ЦПК України) через прийняття судом доказу (довідки АТ «КБ «Земельний капітал» від 06.11.2019) на стадії розгляду справи по суті, що обмежило право апелянта на захист. Вказував і на помилковий розрахунок штрафу, який мав становити 1 078 546,50 грн, а не 1 642 500,00 грн. Наголошував на незастосуванні судом першої інстанції норм законодавства про звільнення від штрафних санкцій у період дії карантину через COVID-19.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1. звернулась з відзивом на апеляційну скаргу. Вказувала, що договір позики від 13.01.2020 нотаріально посвідчений, що підтверджує його укладення. Пункт 3 договору містить твердження ОСОБА_2 про отримання 10 785 465,00 грн, а пункт 14 виключає фіктивність правочину. Довідка АТ «КБ «Земельний капітал» від 06.11.2019 засвідчує наявність у ОСОБА_6 692 834,53 дол. США, що перевищує суму позики (450 000,00 дол. США), спростовуючи твердження про безгрошовість. ОСОБА_2 не надав належних доказів не підписання договору чи не отримання коштів. Відмова від почеркознавчої експертизи підтверджує відсутність підстав для визнання договору недійсним. Вказувала і на те, що стягнення штрафу в розмірі 1 642 500,00 грн відповідає п. 6 договору (10% від простроченого зобов'язання). Аргументи апелянта про карантинні обмеження не застосовуються, оскільки договір укладено до введення карантину, а штраф нарахований за офіційним курсом НБУ на момент позову. Отже, суд врахував усі докази, забезпечивши змагальність сторін, а тому, апеляційна скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а скарга - відхиленню.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині стягнення штрафу, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 13.01.2020 між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дячук О.Б. (реєстр №5051). Згідно з договором, ОСОБА_2 отримав 10 785 465,00 грн (еквівалент 450 000,00 дол. США) із зобов'язанням повернути кошти до 30.04.2020. Пункт 3 договору містить твердження, що позикодавець передав, а позичальник отримав кошти під час підписання договору. У разі прострочення позичальник мав сплатити штраф у розмірі 10% від суми простроченого зобов'язання (п. 6 договору).
ОСОБА_2 кошти не повернув, що стало підставою для позову ОСОБА_6 про стягнення боргу та штрафу.
ОСОБА_2 у зустрічному позові стверджував, що не підписував договір і не отримував кошти, вимагаючи визнати договір недійсним.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у зустрічному, суд першої інстанції вірно керувався ст. 202 ЦК України, про те, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; ст. 207 ЦК України, про те, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в документах і підписано стороною; ст. 509 ЦК України, про те, що зобов'язання є правовідношенням, де боржник зобов'язаний вчинити дію на користь кредитора; ст. 526 ЦК України, про те, що зобов'язання виконується належним чином відповідно до умов договору; ст. 530 ЦК України, про те, що зобов'язання виконується у встановлений строк; ст. 611 ЦК України, про те, що порушення зобов'язання тягне правові наслідки; ст. 626 ЦК України, про те, що договір є домовленістю сторін для встановлення прав та обов'язків; ст. 627 ЦК України, про те, що сторони вільні в укладенні договору; ст. 1046 ЦК України, про те, що позикодавець передає позичальнику кошти, які той зобов'язаний повернути; ст. 1049 ЦК України, про те, що позичальник повертає отриману суму позики; ст. 81 ЦПК України, про те, що кожна сторона доводить обставини, на які посилається.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що нотаріально посвідчений договір є доказом його укладення та передачі коштів, а довідка АТ «КБ «Земельний капітал» від 06.11.2019 підтверджує наявність у ОСОБА_6 достатньої суми коштів (692 834,53 дол. США). Заперечення ОСОБА_2 щодо безгрошовості договору відхилено через відсутність доказів.
Доводи апелянта щодо визнання договору недійсним також відхиляються і апеляційним судом, оскільки нотаріальне посвідчення (ст. 209 ЦК України) та довідка про наявність коштів спростовують твердження про безгрошовість.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині скасування рішення суду щодо стягнення суми основного боргу висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Водночас суд першої інстанції, стягуючи штраф у розмірі 1 642 500,00 грн, не врахував таке.
Відповідно до п. 6 договору позики, штраф становить 10% від суми простроченого зобов'язання. Сума основного боргу на момент прострочення (30.04.2020) становила 10 785 465,00 грн. Таким чином, штраф мав бути розрахований як 10% від 10 785 465,00 грн, тобто 1 078 546,50 грн, а не 1 642 500,00 грн, як зазначено в рішенні.
Суд першої інстанції не обґрунтував, як було визначено суму штрафу, розрахунків не навів, що суперечить вимогам ст. 263 ЦПК України щодо повноти та обґрунтованості судового рішення.
Також судом першої інстанції помилково не враховано впливу карантинних обмежень через COVID-19.
Так, період прострочення виконання зобов'язання (з 30.04.2020) припадає на час дії карантину, запровадженого Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (зі змінами). Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок непереборної сили. Карантинні обмеження, визнані форс-мажорними обставинами Торгово-промисловою палатою України (лист ТПП України від 28.02.2020 № 2024/02.0-7.1), ускладнили економічну діяльність, зокрема виконання грошових зобов'язань. ОСОБА_2 у поясненнях посилався на фінансові труднощі, спричинені карантином, що суд першої інстанції не врахував.
У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові КЦС ВС від 01.08.2024 №751/6006/21 (61-11475св23).
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнутого штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.
З урахуванням пропорції задоволених вимог (90,91%), ОСОБА_8 має право на відшкодування судового збору в розмірі: 13 420 , 00 ? 0 ,9091 = 12 190,22 грн, оскільки апеляційна скарга задоволена на 9,09%, ОСОБА_8 має компенсувати ОСОБА_2 частину судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 21?946,80?0,0909=1?994,96?грн.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 штрафу в розмірі 1 642 500,00 грн.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, розподілити наступним чином:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 12 190,22 грн судового збору.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, розподілити наступним чином:
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 994,96 грн судового збору.
Дані сторін:
ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 );
ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: