12 травня 2025 р. Справа № 440/6278/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2024, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтава, повний текст складено 03.06.24 по справі № 440/6278/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області, відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630) щодо виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі без врахування проходження служби у Збройних Силах України та без врахування індексації грошового забезпечення;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 54905,40 грн з врахуванням грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, який утримується з донарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 (в редакції постанови КМУ від 06.01.2005 № 17);
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період із 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) невиплачену суму індексації грошового забезпечення у розмірі 3375,17 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки в загальній кількості 12 календарних днів;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки на загальну суму 5487,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправне неврахування відповідачем 6 повних календарних років проходження позивачем служби в Збройних Силах України при нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, що мало наслідком порушення прав позивача на отримання спірної виплати у належному розмірі, оскільки вона мала бути розрахована за 19 років проходження служби, а не лише за 13 років служби в органах внутрішніх справи та органах Національної поліції України.
Також стверджував, що у період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, відповідач протиправно не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і має проводитись у зв'язку зі зростанням споживчих цін та є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, що призвело до отримання грошового забезпечення не у повному обсязі.
Крім того, зазначив, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому має бути включена до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Оскільки спеціальне законодавство не регулює питання виплати компенсації за невикористану відпустку працівникам поліції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.01.2021 по справі № 160/10875/19, переконував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства, а відтак, у випадку звільнення (переведення) поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, отже, відповідач має виплатити позивачу компенсацію за невикористані у 2018 році 12 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (17 років).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 по справі № 440/6278/23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 40108630) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за період служби у Збройних Силах України з 24.05.2000 по 09.09.2006 та з урахуванням суми індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням періоду служби у Збройних Силах України з 24.05.2000 по 09.09.2006 та суми індексації грошового забезпечення.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 у справі № 440/6278/23 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу у період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, оскільки фінансування та виплата індексації грошового забезпечення поліцейських ГУНП в Полтавській області почала проводитись лише з 01.11.2017, після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782 "Про внесення змін до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі - Постанова № 782), якою внесено зміни до пункту 2 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), та доповнено абзац п'ятий такою категорією, як поліцейські.
Наполягав, що позовні вимоги про перерахунок позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації його грошового забезпечення є безпідставними та такими, що не відповідають положенням спеціального законодавства, оскільки «Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), не передбачено включення індексації до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні. З огляду на те, що індексація не є складовою грошового забезпечення, у ГУНП в Полтавській області відсутні підстави для включення її до складу грошового забезпечення для нарахування грошової допомоги при звільненні позивачу.
Також переконував, що оскільки за нормами спеціального законодавства, зокрема, Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) та Порядку № 260, які підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується лише у випадку її невикористання у році звільнення, умови та підстави для виплати поліцейському грошової компенсації за невикористані дні щорічних чергових відпусток не у році звільнення зі служби в поліції та за не одержані додаткові відпустки відсутні. А відтак, ОСОБА_1 , з огляду на дату звільнення (31.08.2020), не має права на компенсацію невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустку за 2018 рік.
Стверджував про правомірність неврахування стажу проходження військової служби в Збройних Силах України до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з органів Національної поліції України, так як в силу приписів частини 6 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), при повторному звільненні зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Враховуючи, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в Збройних Силах України після закінчення строку контракту, стаж військової служби в Збройних Силах України не підлягає включенню до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з органів Національної поліції України.
Крім того, зазначив про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, встановленого приписами статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції від 19.07.2022. Стверджував, що про всі види виплат, на які при звільненні має право позивач, він був обізнаний з моменту винесення наказу ГУНП в Полтавській області від 31.08.2020 № 363 о/с, яким ОСОБА_1 , старшого лейтенанта поліції, було звільнено зі служби в поліції, а отримання позивачем листа відповідача 05.05.2023 у відповідь на його звернення від 01.05.2023 не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії, спрямовані на їх реалізацію.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 24.05.2000 проходив дійсну строкову військову службу у Збройних Силах України, з 31.08.2001 зарахований на військову службу за контрактом ВВ МВС України та з 09.09.2006 звільнений в запас Збройних Сил України.
З 18.12.2006 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ на підставі наказу УМВС України в Полтавській області від 18.12.2006 № 213.
З 07.11.2015 проходив службу в ГУ НП в Полтавській області та був звільнений зі служби в поліції з 31.08.2020 відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Полтавській області № 363 о/с від 31.08.2020 за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII (через хворобу).
Відповідач листом від 04.05.2023 № 29/68зі повідомив позивача про те, що одноразова грошова допомога при звільненні нарахована в розмірі 83707,39 грн (13520,88 грн х 50% х 13 років) та виплачена в сумі 82451,78 грн (за відрахуванням військового збору), індексація не включена до розміру грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки не є видом грошового забезпечення. Для індексації грошового забезпечення за період з 06.11.2015 по 31.10.2017 не було законних підстав.
Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо виплати всіх належних сум при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за період служби у Збройних Силах України з 24.05.2000 по 09.09.2006 та з урахуванням суми індексації грошового забезпечення, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за весь період проходження служби, включаючи період проходження військової служби в Збройних Силах України, оскільки на момент звільнення із Збройних Сил України позивачу не призначалася пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ, та як наслідок, він не отримував одноразової грошової допомоги при звільненні. При цьому, беручи до уваги, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, суд дійшов висновку, що вона має бути врахована у складі грошового забезпечення ОСОБА_1 , та як наслідок, включена до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні. Водночас, відповідачем не вчинено таких дій.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, суд першої інстанції, проаналізувавши приписи частини 2 статті 8 Закону України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ), якою передбачено, що за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами, дійшов висновку, що включення поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення лише з 18.10.2017 шляхом внесення змін Постановою № 782 до Постанови № 1078 не позбавляє позивача права на отримання спірної виплати у період з 07.11.2015 по 31.10.2017, що залишено поза увагою відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів, суд першої інстанції, взявши до уваги не врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання виплати компенсації за невикористані дні відпустки за минулі роки, вважав, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року за № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), відповідно до яких позивачу при звільненні з органів Національної поліції України повинна була виплачена компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, чого зроблено не було
З метою належного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням періоду служби у Збройних Силах України з 24.05.2000 по 09.09.2006 та суми індексації грошового забезпечення, індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 по 31.10.2017 та грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення конкретних сум невиплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейського, індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, які повинні виплачуватися ОСОБА_1 , суд послався на дискреційність повноважень органів Національної поліції України в цій частині, оскільки вказані суми підлягають визначенню не судом, а органом Національної поліції України за наслідками виконання рішення суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Так, спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з виплатою відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні 31.08.2020 у неналежному розмірі без урахування стажу військової служби Збройних Силах України та індексації грошового забезпечення, ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017 та грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів.
Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (службі в поліції), до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (службі в поліції), до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статі 233 Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час звільнення позивача з органів Національної поліції України (31.08.2020), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, у тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме, у постановах від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 01 грудня 2019 року (справа №823/726/16), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20).
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній постанові Судова палата, дійшла таких висновків:
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп та від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Отже, з огляду на наведені вище правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX може поширюватися лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Такий підхід щодо вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX, викладено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням стажу військової служби Збройних Силах України та індексації грошового забезпечення, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 та грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів - до дня звільнення (31.08.2020), а частина друга статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX) почала діяти лише з 19 липня 2022 року, а відтак, не розповсюджує свою дію на спірні правовідносини.
Зважаючи на це, право позивача на звернення до суду з цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, не обмежене будь-яким строком.
З огляду на викладене, твердження апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки на час здійснення спірних виплат частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.04.2025 по справі № 380/29113/23, який підлягає застосуванню у цій справі, так як відповідна судова практика є релевантною до спірних правовідносин.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Стосовно правомірності дій відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування стажу військової служби Збройних Сил України та індексації грошового забезпечення, ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017 та грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів колегією суддів встановлено наступне.
Згідно з довідкою ГУ НП в Полтавській області від 13.06.2023 № 818/115/29/10/01-2023 ОСОБА_1 нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 83707,39 грн (12878,06 грн х 50% х 13 років) та виплачена в сумі 82451,78 грн (з утриманням військового збору). Отже, відповідачем при обчисленні вказаної допомоги не враховано період проходження ОСОБА_1 військової служби в Збройних Силах України із 24.05.2000 по 09.09.2006, що не заперечується відповідачем.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом № 580-VIII.
Відповідно до статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 4 частини 10 статті 62 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Відповідно до положень частини 1 статті 102 Закону № 580-VIII, пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 2262-XII (в редакції станом на момент звільнення позивача зі Збройних Сил України - 09.09.2006) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2262-ХІІ визначено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв'язку України, Державною податковою адміністрацією України, Державним департаментом України з питань виконання покарань, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
З огляду на вищевикладені норми права слід дійти висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби належить особам, які набули право на пенсію за Законом № 2262-XII та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів, після закінчення строку контракту.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Отже, законодавцем передбачено, що якщо при попередньому звільненні зі служби особа не набула права на отримання такої грошової допомоги у разі повторного її звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період її календарної служби з дня останнього зарахування на службу з урахуванням періоду попередньої служби.
Пунктом 1 розділу VIII Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, які звільняються із служби через хворобу (за станом здоров'я), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 5 розділу VIII Порядку № 260 встановлено, що строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393) та зазначається кадровим підрозділом у наказі про звільнення поліцейського, якому передбачена виплата цієї допомоги.
Нормами пункту 1 Порядку № 393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" і "з" статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що особам, які набули право на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, нараховується та виплачується грошова допомога при звільненні у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, враховуючи і період попередньої служби, за умови, якщо при повторному звільненні зі служби особа не набула право на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні.
Беручи до уваги, що до вислуги років осіб, які звільняються з органів поліції, зараховується, зокрема, військова служба в Збройних Силах України, позивач, який на станом на дату попереднього звільнення зі Збройних Сил України (09.09.2006), не набув права на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ та не отримував одноразову грошову допомогу при звільненні, має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням періоду служби у Збройних Силах України з 24.05.2000 по 09.09.2006.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу ГУНП в Полтавській області № 363 о/с від 31.08.2020 ОСОБА_1 має вислугу років станом на 31 серпня 2020 року 19 років 11 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні - 22 роки 07 місяців 29 днів, має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за 13 років.
Відповідачем не заперечується та підтверджується дослідженими матеріалами справи, що при здійсненні нарахування та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні ГУНП в Полтавській області враховано лише 13 років служби в органах внутрішніх справ та органах Національної поліції України за період із 18.12.2006 по 31.08.2020, разом з цим, всупереч вищенаведеним приписам Порядку № 260 та Порядку № 393, шість календарних років військової служби у Збройних Силах України за період із 24.05.2000 по 09.09.2006 до розрахунку не включено, що є протиправним та є підставою для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі без врахування проходження служби у Збройних Силах України.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі без врахування індексації та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу з 07.11.2015 по 31.10.2017 колегія суддів зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом № 1282-ХІІ.
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 638/9697/17, від 30.09.2019 року у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 року у справі № 522/11257/16-а, від 29.04.2020 року у справі №240/10130/19, від 16.09.2020 року у справі № 815/2590/18.
Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року у справі № 610/1175/17.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону № 1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, який, відповідно до пункту 1 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі - з 01.01.2016 - 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У відповідності до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01.12.2015 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 року № 141 внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: "виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік".
Колегія суддів звертає увагу, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення поліцейських для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 26.01.2022 у справі №520/8887/2020, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно, колегія суддів вважає, що обмежене фінансування (відсутність фінансового ресурсу) відповідача не впливає на право позивача щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.
Крім того, відповідачем не надано належних доказів того, що ним протягом спірного періоду надсилались до відповідного органу запити на виділення додаткових коштів для виплати індексації грошового забезпечення.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи із служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин. При цьому, обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 420/19450/21.
Оскільки передбачена Законом № 1282-ХІІ індексація є складовою грошового забезпечення поліцейського, який на момент проходження служби перебував на грошовому забезпеченні у відповідача, колегія суддів вважає, що останній зобов'язаний був нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Невиконання відповідачем такого обов'язку свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності.
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що була висловлена у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.
Крім того, частиною 5 статті 94 Закону № 580-VIII (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин), визначено що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону, відтак доводи відповідача про те, що фінансування та виплата індексації грошового забезпечення поліцейських ГУНП в Полтавській області проводиться лише після набрання чинності Постановою № 782, якою внесено зміни до пункту 2 Порядку № 1078 та доповнено абзац п'ятий такою категорією як поліцейські, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку, право позивача на індексацію грошового забезпечення передбачено статтею 94 Закону № 580-VIII, тобто нормативно-правовим актом, що має вищу юридичну силу.
Доводи апеляційної скарги про те, що Порядком № 260, не передбачено включення індексації до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як відзначалося вище, в даному випадку індексація стосується безпосередньо грошового забезпечення позивача в цілому, з якого і розраховується одноразова допомога при звільненні, а відтак індексація є складовою, яка має бути врахована при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
З огляду на неврахування відповідачем при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні індексації грошового забезпечення, ненарахування та не виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання такої бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області протиправною.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів. колегія суддів зазначає наступне.
Закон № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII.
Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, слід дійти висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР та частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.
Згідно із листом управління кадрового забезпечення ГУНП в Полтавській області від 03.05.2023 № 9зі115/12/04-2023 у ОСОБА_1 наявні залишки невикористаних відпусток, а саме: 12 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (17 років) за 2018 рік.
При цьому, листом УДК ГУНП в Полтавській області № 736/115/12/02-2023 від 09.06.2023 підтверджується, що за час служби в Національній поліції України ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік не використовував, наказ про компенсацію за невикористані календарні дні вказаної відпустки не видавався.
Зазначене свідчить, що Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області було допущено протиправну бездіяльність в частині не нарахування та не виплати позивачу компенсації за невикористані 12 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (17 років) за 2018 рік, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням періоду служби у Збройних Силах України з 24.05.2000 по 09.09.2006 та суми індексації грошового забезпечення, індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 по 31.10.2017 та грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2018 рік тривалістю 12 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 по справі № 440/6278/23 в частині задоволених позовних вимог - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій