14 травня 2025 року справа №200/6231/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 р. у справі № 200/6231/24 (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.11.2024 у справі №200/6231/24 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме суд:
Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.06.2024 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку.
Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 27.06.2024 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку, з урахуванням висновків суду.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року повернуто апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 р. у справі № 200/6231/24.
29.11.2024 на адресу Донецького окружного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на послуги адвоката.
У заяві зазначено, що сторонами погоджено гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на послуги адвоката, ухвалено додаткове рішення у справі №200/6231/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, а саме суд:
Стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на послуги адвоката в іншій частині - відмовив.
Відповідач, не погодившись з таким додатковим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені заяви.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що аналіз статей 143, 252 КАС України дає підстави для правового висновку за яким додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід'ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі, за цим скаржник просить врахувати можливість оскарження в одній апеляційній скарзі зазначеного рішення суду разом з основним судовим рішенням.
На думку скаржника суд першої інстанції при прийнятті додаткового рішення не в повній мірі врахував висновки Верховного Суду у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22, де зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У відповідному судовому рішенні не дотримано принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката та обсягу фактично наданих послуг порівнюючи зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання консультації та складання позову.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що відповідачем не зазначено жодної аргументації щодо неспівмірності суми витрат на правову допомогу, яку суд першої інстанції стягнув на користь позивача.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення витрат на правову допомогу, заперечень щодо ухвалення додаткового судового рішення не подавав.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Між ОСОБА_1 та адвокатом Тарасенко Д.Ю. було укладено договір про надання правової допомоги №05/09/24 від 05.09.2024.
Предметом договору є правова допомога на умовах та в обсязі визначеним цим договором та чинним законодавством України.
Згідно додатку №1 від 05.09.2024 до договору сторони погодили гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Згідно з описом послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. клієнту Дорошенко І. (судова справа: №200/6231/24) від 28.11.2024 адвокатом надано наступні послуги: складання позовної заяви, в тому числі: аналіз наявних у позивача документів (2 год.), аналіз законодавства з відповідних питань (1 год.), написання безпосередньо тексту позовної заяви (2 год.); ознайомлення з ухвалою від 13.09.2024 (0,1 год.); складання клопотання про долучення доказів, подача до суду (0,2 год.); ознайомлення з відзивом відповідача, складання відповіді на відзив (1,5 год.).
Відповідно до рахунок-фактури № 06/09/24 від 06.09.2024 компенсація витрат адвоката (судовий збір) складає 1233,00 грн., оплата послуг адвоката згідно договору № 05/09/24 про надання правової допомоги від 05.09.2024 та додатку 1 до договору 15000,00 грн.
Загалом до сплати: 15233,00 (п'ятнадцять тисяч двісті тридцять три) грн., без ПДВ.
Згідно з платіжною інструкцією від 06.09.2024 №634505912.1 ОСОБА_1 сплачено 16233,00 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч. 1, ч. 2 та 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18).
Також, суд зазначає витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 28.09.2021 у справі №160/12268/19, від 04 грудня 2023 року справа №420/329/21.
Також, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Позивачем до суду подана заява про винесення додаткового рішення суду стосовно розподілу судових витрат, а саме позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 гривень.
Дослідивши докази стосовно витрат позивача на правничу допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів дійшла до переконання щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 4000 грн.
Суд зазначає, що відповідач не спростовував та не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, апеляційна скарга не містить вимоги щодо зменшення судових витрат, а відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю наданої правничої допомоги не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку суду, дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру.
Відповідач не довів не співмірність витрат заявлених до відшкодування, визначених судом першої інстанції, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сумарно відшкодуванню підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 р. у справі № 200/6231/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 травня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
А.В. Гайдар