14 травня 2025 року справа №200/7510/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді- доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 р. у справі № 200/7510/24 (головуючий І інстанції Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі -відповідач, ГУПФУ), в якому просила:
-визнати протиправним і скасувати рішення №045550026630 від 12.09.2024, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Сумській області, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно зі ст. 86 Закону України “Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі ст. 86 Закону України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, починаючи з 05 вересня 2024 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував рішення №045550026630 від 12.09.2024, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Сумській області, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно зі ст. 86 Закону України “Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі ст. 86 Закону України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, починаючи з 05 вересня 2024 року.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В обґрунтуванні скарги щодо покладених оскаржуваним рішенням зобов'язань в частині зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, починаючи з 05 вересня 2024 року, головне управління зазначає, що відповідно до ч. 6, ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.
У зв'язку з зазначеним, відповідно до наданих документів до страхового стажу не зарахований період навчання з 01.09.1995 по 08.06.2001, оскільки форма навчання - заочна.
Відповідно до наданих документів спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років прокурорів - 24 роки 7 днів, в тому числі 23 роки 4 місяці 22 дні - на посаді прокурора та 7 місяців 15 днів - інші посади на вислугу прокурорам.
Виходячи з вищевикладеного, правові підстави для призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 86 Закону №1697 відсутні, у зв'язку з недостатнім стаж роботи на посадах прокурорів - 15 років та спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років прокурорів - 25 років.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач 05.09.2024 через портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яке було уповноважене розглянути подану Позивачем заяву.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 045550026630 від 12.09.2024, відмовлено позивачці у призначенні пенсії за вислугу років.
Мотивуючи своє рішення про відмову у призначенні пенсії, територіальний орган Пенсійного фонду України зазначив, що відповідно до наданих документів спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років прокурорів - 24 роки 7 днів, в тому числі 23 роки 4 місяці 22 дні - на посаді прокурора та 7 місяців 15 днів - інші посади на вислугу прокурорам.
Територіальний орган Пенсійного фонду України дійшов висновку, що оскільки відсутній стаж роботи на посадах прокурорів - 15 років та спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років прокурорів - 25 років, за наданими ОСОБА_1 документами право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 86 Закону № 1697 відсутнє.
З оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії № 045550026630 від 12.09.2024, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Сумській області, неможливо точно встановити, які саме періоди роботи позивачки з вказаних у довідці Донецької обласної прокуратури від 03.09.2024 року № 07-10591вн-24 та підтверджених трудовою книжкою 25 років 00 місяців 26 днів не враховані відповідачем під час розгляду заяви та прийняття рішення, внаслідок чого територіальний орган Пенсійного фонду України дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 вислуги років у меншому розмірі - 24 роки 00 місяців 7 днів та його недостатність для призначення пенсії. Також відсутні у вказаному рішенні будь-які мотиви не зарахування відповідачем до вислуги років окремих періодів роботи позивачки.
Відповідно до копії довідки Донецької обласної прокуратури про стаж ОСОБА_1 від 03.09.2024 року № 07- 10591вн-24 вбачається, що позивачка має стаж роботи в органах прокуратури на посадах прокурора станом на 03.09.2024 року - 25 років 00 місяців 26 днів.
Наявність визначеної законом вислуги років підтверджується також трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , згідно з відомостями якої остання прийнята на роботу в органи прокуратури 09.08.1999 року та з цієї дати безперервно працює на посадах прокурора (запис 3-24).
Відповідно до розрахунку стажу, що дає право на отримання пенсії, долученого відповідачем до оскаржуваного рішення, вбачається, що пенсійним органом до страхового стажу не зараховані періоди роботи позивачки з 30.03.2007 до 01.08.2007, а також з 01.01.2010 до 13.09.2010.
Згідно з відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, за позивачку відсутня сплата страхових внесків за квітень-липень 2007 року, січень-серпень 2010 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру", прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Згідно частини 13 статті 86 Закону №1697 пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.
Зі спірного рішення слідує, що відповідачем -позивачу до стажу для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», не зараховано половину строку навчання, оскільки відповідно до диплому виданого Донецьким державним університетом заявник навчався на економіко - правовому факультеті, інформація щодо навчання на юридичному факультеті відсутня.
Частиною 6 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Так, згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 16 травня 2019 року в справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року в справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року в справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року в справі № 550/927/17, від 10 грудня 2020 року в справі № 195/840/17.
Так, з трудової книжки позивачки та довідки Донецької обласної прокуратури від 03.09.2024 вбачається, що вона з 09.08.1999 року по 03.09.2024 року безперервно працювала в органах прокуратури Донецької області, з органів прокуратури не звільнялась, трудові відносини не припинялись, отже юридичний факт роботи позивачки протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
Відповідно до копії довідки Донецької обласної прокуратури про стаж ОСОБА_1 від 03.09.2024 року № 07- 10591вн-24 вбачається, що позивачка має стаж роботи в органах прокуратури на посадах прокурора станом на 03.09.2024 року - 25 років 00 місяців 26 днів.
При цьому, судами встановлено, що позивач перебувала у відповідних відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
У цей період ОСОБА_1 отримувала належні виплати від УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку ради (код ЄДРПОУ 26019540).
Відповідно пунктів 8, 10 статті 11 Закону України № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини; особи, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами.
Згідно з підпунктом 3 пункту 3-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії включаються періоди перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно.
Аналогічна норма, якою визначено, що відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до вислуги років, міститься і безпосередньо у ч. 6 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру».
Згідно з відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, за позивачку відсутня сплата страхових внесків за квітень-липень 2007 року, січень-серпень 2010 року.
Разом з цим суд зазначає, що несплата, несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
У справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 560/4616/20, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 04.09.2018 року у справі № 482/434/17, від 30 вересня 2019 року у справі №316/1392/16-а.
Отже, безперервний стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури з 09.08.1999 по 03.09.2024 становить 25 років 00 місяців 26 днів, який дає право на отримання пенсії за вислугу років.
Щодо посилання скаржника на те, що відсутні підстави для зарахування періоду навчання з 01.09.1995 по 08.06.2001, оскільки форма навчання - заочна, колегія суддів зазначає, що вказане питання не є спірним та не впливає на право позивача на призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст. 86 Закону.
Таким чином, спірне рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років на умовах ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», є протиправним.
Щодо рішення суду в частині зобов'язання призначити пенсію за вислугу років, на підставі ст. 86 Закону України "Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, колегія суддів зазначає наступне.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Однак, у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 справі № 816/303/16.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Матеріали справи свідчать, що станом на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії, позивач має необхідний стаж, що дає йому право на призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону № 1697-VII.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням зазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що повним та ефективним поновленням порушеного права в цій частині буде зобов'язання відповідача призначити пенсію за вислугу років, на підставі ст. 86 Закону України "Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, починаючи з 05 вересня 2024 року.
Отже, оскільки позовні вимоги задоволені, судом обґрунтовано стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 р. у справі № 200/7510/24- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 травня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
А.В. Гайдар