14 травня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/2775/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 05.03.2025 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФ України в Чернігівській області, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати до часу постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення період навчання з 23.08.1986 по 15.06.1991 у Львівському державному університеті імені Івана Франка та період навчання з 01.10.1993 по 30.08.1994, з 02.10.1995 по 27.10.1996 у Криворізькому державному педагогічному університеті;
- зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком з 23.12.2024.
Позов мотивовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено їй у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років.
Ухвалою судді від 19.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не подав.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини.
23.12.2024, по досягненню 55 років, ОСОБА_1 звернулась із заявою до ГУПФ України в Чернігівській області про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказана заява розглянута ГУПФУ в Чернігівській області, яке 26.12.2024 прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, з тих підстав, що обчислений станом на 01 січня 1993 року період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення становить 0 років 4 місяці 2 дні (менше трьох років). Додатково повідомлено, що до періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення не зараховано період з 03.01.1996 по 27.08.2001 згідно з довідкою від 18.12.2024 №13/06-883, виданою виконавчим комітетом Сарненської міської ради Рівненської області, оскільки в трудовій книжці міститься інформація, що в даний період позивач навчалась та працювала в Дніпропетровській області. Вказано, що страховий стаж позивача становить 37 років 7 місяців 2 дні (а.с. 10).
Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 9 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Перелік категорій осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, визначений статтею 11 Закону №796-ХІІ, серед яких особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються, в тому числі, у вигляді державної пенсії.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону 1058-IV.
Зокрема, частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення мають право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період).
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
З аналізу наведених норм вбачається, що право особи на отримання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ виникає за наступних умов: наявність статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та проживання певний проміжок часу в зоні посиленого гарантованого добровільного відселення. При цьому, останній фактор напряму впливає на кількість років, на які особі може бути зменшено пенсійний вік.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ чітко визначено, що саме посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.
Надаючи особі посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: «…право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
В матеріалах справи наявна довідка, видана Сарненською міською радою Рівненської області від 08.01.2025 №13/06-10, про те, що ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала в селі Тріскині, Сарненкого району, Рівненської області з 26.09.1969 по 27.08.1986 та з 03.01.1996 по 27.08.2001 (а.с.13).
Згідно з додатком 1 до Постанови №106 село Тріскині, Сарненкого району, Рівненської області включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що ГУПФ України в Чернігівській області, приймаючи спірне рішення, протиправно не врахувало період проживання позивача з 26.04.1986 по 31.07.1986 у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки позивач має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку, яка відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ становить 3 роки, однак відповідач приймаючи спірне рішення це не врахував.
Разом з тим, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до часу постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення період навчання з 23.08.1986 по 15.06.1991 у Львівському національному університеті імені Івана Франка та періоди навчання з 01.10.1993 по 30.08.1994, з 02.10.1995 по 27.10.1996 у Криворізькому державному педагогічному університеті суд зазначає таке.
Згідно архівної довідки, виданої Львівським національним університетом імені Івана Франка від 03.02.2025 №90-А, ОСОБА_1 дійсно була зарахована студенткою І курсу філологічного факультету денної форми навчання за спеціальністю ''Українська мова та література'' (наказ ректора №461 від 23 серпня 1986 року) та завершила навчання на філологічному факультеті денної форми навчання, та отримала диплом з відзнакою НОМЕР_1 , виданий 15 червня 1991 року з реєстраційним номером 653 з присвоєнням кваліфікації ''Філолог. Викладач української мови та літератури''./ Наказ ректора №374 від 14 червня 1991року/. Відповідно до навчального плану зі спеціальності ''Українська мова та література'' на І курсі: канікули тривали з 26 січня- 08 лютого, 20 липня-31 серпня; ІІ курсі: з 26 січня-08 лютого, 20 липня-31 серпня; ІІІ курсі: з 26 січня- 08 лютого, 02-31 серпня; IV курсі: з 26 січня- 08 лютого, 06 липня-31 серпня; V курсі: з 26 січня- 08 лютого (а.с.14).
01.10.1993 позивач була зарахована до аспірантури Криворізького державного педагогічного університету (КДПУ), в подальшому була відрахована (30.08.1994) та поновлена (02.10.1995) на аспірантурі, 27.10.1996 позивач достроково захистила дисертацію та у зв'язку з цим була відрахована, що підтверджується відомостями з трудової книжки (а.с.18).
Листом від 24.02.2025 №08-171/3 Криворізький державний педагогічний університет (КДПУ) повідомив, що період канікул для аспірантів у 1993 та 1994 роках були з 01 липня по 31 серпня (наказ від 14 червня 1993 року №25-а ''Про канікули аспірантів''; наказ від 13 червня 1994 року №20-а ''Про канікули аспірантів'') (а.с.15).
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 вказував, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Позивач зазначає, що в період канікул та переривання навчання проживала в селі Тріскині, Сарненкого району, Рівненської області, а тому періоди навчання мають бути зараховані до часу постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Між тим, відповідно до довідки виданої Сарненською міською радою Рівненської області від 08.01.2025 №13/06-10 встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала в селі Тріскині, Сарненкого району, Рівненської області з 26.09.1969 по 27.08.1986 та з 03.01.1996 по 27.08.2001 (а.с.13), відповідно підтверджено фактичне постійне проживання/роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року: з 26 квітня 1986 року по 27 серпня 1986 року (0 років 4 місяці 2 дні), що становить менше трьох років.
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи в зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Постійне місце навчання (на денній формі) нерозривно пов'язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період навчання позивача у місті Львів та у місті Кривий Ріг (не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення) спростовує факт її постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у цей період.
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги позивача щодо зарахування періоду навчання з 23.08.1986 по 15.06.1991 у Львівському державному університеті імені Івана Франка та періодів навчання з 01.10.1993 по 30.08.1994, з 02.10.1995 по 27.10.1996 у Криворізькому державному педагогічному університеті задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком з 23.12.2024, суд зазначає таке.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, враховуючи, що відповідачем не застосовувалось кількість років, з врахуванням початкової величини для зниження пенсійного віку із застосуванням статті 55 №796-ХІІ, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача від 23.12.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 14.01.2025 №2; ордер на надання правової допомоги; квитанцію до прибуткового касового ордера; акт виконаних робіт. Сума гонорару є фіксованою та становить 7000,00 грн (а.с. 21-26).
Разом з тим, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності. Крім того, суду не надано доказів того, що витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн були неминучими.
Враховуючи наведене та часткове задоволення позову, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та ціною позову, а відтак суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 3000,00 грн, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи також підтверджується понесення позивачем витрат на сплату судового збору. За наведених обставин, за рахунок відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати в загальній сумі 3605,60 грн. (3000,00+605,60).
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.12.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.12.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки щодо права на застосування початкової величини зниження пенсійного віку, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3605 (три тисячі шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 14 травня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, 14005).
Суддя С.В. Бородавкіна