14 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/14205/24
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу премію за лютий 2024 року ОСОБА_1 ;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити премію за лютий 2024 року ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу премію за лютий 2024 року, оскільки вину позивача в кримінальному провадженні на сьогодні не доведено, а справа знаходиться на стадії судового розгляду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 01.05.2025 позовну заяву залишено без руху після відкриття та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду ід 14.05.2025 розгляд справи продовжено
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вказує, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: у разі скоєння злочинів - за місяць, у якому сталася аварія, подія, пов'язана із загибеллю людей. Підставою для невиплати премії стало відкриття кримінального провадження у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою у результаті якої загинула людина.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 з 30.08.2023 проходив військову службу у військовій частина НОМЕР_1 .
Преміювання військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 за їх особистий внесок в загальні результати служби у лютому 2024 року проведено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 55 від 04.03.2024 (а.с.43).
Пунктом 4.1. Наказу № 55 від 04.03.2024 визначено грошову премію за особистий внесок у загальні результати служби за лютий 2024 року не виплачувати позивачу.
Підставою невиплати щомісячної премії за лютий 2024 року позивачу було надходження до військової частини витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024270000000640 від 26.02.2024 (а.с.44).
Позивач 04.09.2024 (вх.№ 1865 від 05.09.2024 ) звернувся до командира частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату премії за лютий 2024 року та перегляд підстав відмови у такій виплаті (а.с.45).
Листом № 1435/1999п від 12.09.2024 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав нарахування та виплати премії за лютий 2024 року (а.с.21).
Позивач не погоджується із вказаними діями відповідача, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації введено на всій території України воєнний стан з 5:30 год. 24 лютого 2022 року, який діє на теперішній час.
Проходження військової служби в Збройних Силах України, врегульовано Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 (далі - Інструкція № 170) та Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Приписами частини першої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частинами 2, 3 та 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (частина 1 статті 40 Закону №2232-ХІІ).
За приписами статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі по тексту - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Згідно з пунктами 1 розділу XVI Порядку №260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються зокрема у разі скоєння у військовій частині аварій, подій, пов'язаних із загибеллю людей з вини військовослужбовців під час виконання ними службових обов'язків, чи злочинів - за місяць, у якому сталася аварія, подія, пов'язана із загибеллю людей. (абзац 11 пункту 5 розділу XVI Порядку № 260)
Підставою для невиплати позивачу щомісячної премії, було відкриття кримінального провадження №12024270000000640 від 26.02.2024 за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
Враховуючи те, що правовий статус військовослужбовців України визначається нормативно-правовими актами, які регламентують його права та обов'язки, пов'язані з проходженням військової служби, а також встановлюють юридичні гарантії та механізми охорони і захисту правового статусу (постанова Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22), суд висновує, що передбачена розділом XVI Порядку №260 щомісячна премія військовослужбовців за особистий внесок в загальні результати служби пов'язане саме із виконанням обов'язків військової служби, відповідно невиплата щомісячної премії, як складової грошового забезпечення, повинно бути пов'язане із виконанням/невиконанням військовослужбовцями обов'язків саме військової служби, а не поза межами її здійснення.
На підставі системного аналізу норм Закону №2011-ХІI та Порядку №260 суд дійшов висновку, що військовослужбовцю може бути не виплачена щомісячна премія у разі вчинення ним злочину пов'язаного із загибеллю людей, що пов'язаний із проходженням військової служби.
Водночас відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024270000000640 від 26.02.2024: 25.02.2024 о 18 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по автомобільній дорозі «Київ-Чернігів-Нові Яриловичи», допустив зіткнення з автомобілем марки «Opel Astra», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався в попутному напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Opel Astra» ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці події. Правова кваліфікація кримінального правопорушення: частина 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
Отже дорожньо-транспортна пригода, що сталася 25.02.2024, у результаті якої загинула людина не пов'язана із виконанням/невиконанням позивачем обов'язків військової служби.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає що, матеріалами справи не підтверджено факт порушення позивачем військової дисципліни, також доказів вчинення такого правопорушення відповідачем не доведено, як і не доведено факт, що вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України, пов'язане з покладеними на позивача обов'язками військової служби, а тому у військової частини не було наявних законодавчо визначених підстав для позбавлення позивача щомісячної премії за особистий внесок в загальні результати служби військовослужбовцям за лютий 2024 року.
Отже позбавлення позивача права на щомісячну премію за лютий 2024 року є протиправним та порушує встановлені законом права на гідну заробітну плату (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Суб'єкт владних повноважень згідно із статтею 2 КАС України незалежно від обраного способу захисту у цій адміністративній справі, повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України (пункт 1 частини другої цієї статті), тобто діяти відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України - на виконання рішення суду з метою ефективного захисту прав позивача.
Зважаючи на обставини справи, докази, на підтвердження обставин за яких відбулося порушення прав позивача, суд вважає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів, людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, суд не обмежений вимогами адміністративного позову, виходячи з предмету судового захисту, на який він направлений.
З метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, враховуючи, що суд у цій справі дійшов висновку про протиправність позбавлення позивача права на щомісячну премію за лютий 2024 року, то суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати пункт 4.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.03.2024 № 55 у частині невиплати грошової премії за особливий внесок у загальні результати служби за лютий 2024 року молодшому сержанту ОСОБА_1 , інструктору взводу інструкторів та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити премію за лютий 2024 року ОСОБА_1 .
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
При цьому, суд зазначає, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 14.10.2024; квитанцію до прибуткового касового ордера №340 від 14.10.2012; акт виконаних робіт від 24.10.2024; ордер на надання правничої допомоги. Відповідно до наданих доказів сума гонорару адвоката становить 8000,00 грн.
Аналізуючи матеріали справи, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності.
Відповідно до частини 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат до 4000,00 грн, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 4.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.03.2024 № 55 у частині невиплати грошової премії за особливий внесок у загальні результати служби за лютий 2024 року молодшому сержанту ОСОБА_1 , інструктору взводу інструкторів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити премію за лютий 2024 року ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне судове рішення складено 14.05.2025.
Суддя Олена ЛУКАШОВА