14 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/3313/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 доплату за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбачену статтею 40 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбачену статтею 40 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати довідку про нараховані та сплачені суми доплати за зону відчуження за період проходження служби ОСОБА_1 у військовій частині за 24 місяці перед звільненням.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем, подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що доплата за роботу в зоні Чорнобильської АЕС обраховується стосовно кожної особи окремо пропорційно до часу, протягом якого відповідна особа виконує службові обов'язки в зоні відчуження, не має систематичного характеру і прив'язки до посади. Доплата за роботу в зоні Чорнобильської АЕС може бути включена до складу грошового забезпечення для обрахунку пенсії при її призначенні відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, за умови її отримання особою безпосередньо перед звільненням, розмір якої визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням її. Доплата за роботу в зоні Чорнобильської АЕС не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень), які мають постійний характер та не враховується при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні. Враховуючи вище викладене слід зауважити, що позиція позивача про зарахування доплат стосовно несення служби в зоні Чорнобильської АЕС як таких, які потрібно додати до грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні є безпідставними та задоволенню не підлягають. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив службу у підрозділах військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.02.2021 № 24 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивача з 05.02.2021 (а.с.14).
З вказаного наказу, зокрема слідує про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період його календарної служби. Вислуга років позивача на 05.02.2021 становить: 25 років 01 місяць 27 днів - в календарному обчислені; 04 роки 05 місяців 29 днів - час служби в пільговому обчислені (без урахування календарної вислуги). Вислуга років для призначення пенсії становить 29 років 07 місяців 26 дні.
Як слідує з матеріалів справи у період проходження служби з січня 2019 року до дня звільнення, пропорційно відпрацьованому часу, відповідачем позивачу виплачувалась доплата за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, яка не були врахована відповідачем при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с.28-30).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби доплати, передбаченої Постановою № 831, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював низку юридичних позицій, згідно із якими: “З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України»; “припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей»; “виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; “заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України» [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що встановлений частиною п'ятою статті 17 Основного Закону України обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
Тобто на Державу покладається конституційний обов'язок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 3 постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
На виконання вимог пункту 3 постанови № 704, з метою визначення умов та розмірів виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 “Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за № 936/32388, було затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623), яка визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького склад.
Пункт 8 розділу XXVII Інструкції №623 дублює зміст частини першої статті 9 Закону №2262-ХІІ щодо осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 9 №2262-ХІІ виплата зазначеної в частинах першій та другій статті 9 Закону №2262-ХІІ одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
У пунктах 10 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) містяться аналогічні за змістом норми права щодо порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У свою чергу частиною першою статті 40 Закону України 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII) передбачено, що військовослужбовцям, які несуть службу на територіях радіоактивного забруднення, підвищення оплати праці провадиться шляхом нарахування на оклади грошового утримання надбавок, встановлених статтею 39 цього Закону.
Статтею 39 Закону № 796-XII передбачено, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 № 831 “Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження» установлена особам, які постійно працюють, а також особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів служби цивільного захисту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, які постійно виконують службові обов'язки у зоні відчуження доплата у розмірі 150 відсотків мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР “Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) у структуру заробітної плати входять:
основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Аналогічний зміст стосовно осіб рядового і начальницького складу містить пункт 3 розділу І Інструкції №623.
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону №2017-ІІІ передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17 та в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 08.08.2019 у справі № 802/955/17-а, від 19.02.2020 у справі № 822/2741/17.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що передбачена Постановою №831 установлена доплата у розмірі 150 відсотків мінімальної заробітної плати, нараховувалася та виплачувалася позивачу систематично, тобто мала постійний характер.
До того ж така доплата нерозривно пов'язана з виконанням позивачем службових обов'язків на території зони відчуження та виплачувалась йому роботодавцем у складі грошового забезпечення.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що вказана доплата підлягає включенню до грошового забезпечення позивача для здійснення розрахунку належної йому одноразової грошової допомоги при звільненні, що відповідачем здійснено не було, чим порушено законні права та інтереси позивача, як наслідок позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.
Водночас не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати довідку про нараховані та сплачені суми доплати за зону відчуження за період проходження служби ОСОБА_1 у військовій частині за 24 місяці перед звільненням, оскільки останні жодним чином не обґрунтовані. Крім того вказані вимоги розцінюються судом як передчасні.
Щодо зазначення відповідачем про порушення строку звернення до суду, то суд зазначає, що оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався в лютому 2025 року (отримання відповіді на запит позивача), то строк звернення до суду останній не пропущено.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 доплату за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбачену статтею 40 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбачену статтею 40 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повне судове рішення складено 14.05.2025.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО