14 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/2954/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про відмову від позову у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
14.03.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду у визначений законодавством строк його рапорту про його звільнення за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за наявності інвалідності, що призвело до неприйняття рішення про звільнення його за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за наявності інвалідності;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення його за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за наявності інвалідності.
25.04.2025 представником позивача подано до суду заяву про відмову позивача від позову, у якій зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 було виправлено оскаржувану позивачем бездіяльність шляхом прийнято рішення про звільнення останнього за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» після подання цієї позовної заяви. Також, позивач просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат, а саме: повернення судового збору та присудити всіх понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу із військової частини НОМЕР_1 .
Розглянувши подану заяву, суд зважає на таке.
Особливості відмови позивача від позову врегульовано статтею 189 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, частиною 1 вказаної статті передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси (частини друга, п'ята статті 189 КАС України).
Приписи статті 189 КАС України в частині, що стосуються відмови позивача від позову та наслідків такої відмови, кореспондуються з пунктом 2 частини першої статті 238 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Відтак за результатами розгляду поданої представником позивача заяви про відмову від позову суд дійшов висновку, що підстави для неприйняття такої відмови відсутні, що є наслідком закриття провадження у справі.
Приймаючи відмову позивача від позову, суд також враховує і те, що такі дії позивача не суперечать закону та не порушують права, свободи або інтереси інших осіб, відтак провадження у справі слід закрити.
При цьому про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (частина друга статті 238 КАС України).
Особливості розподілу судових витрат врегульовано статтею 139 КАС України. Водночас варто зауважити, що Кодекс адміністративного судочинства України містить також спеціальні норми, які регулюють питання розподілу витрат у разі відмови позивача від позову (стаття 140), а також повернення судового збору (стаття 142).
Відповідно до статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Тобто, коли відмова позивача від позову обумовлена задоволенням позовних вимог відповідачем після подання позовної заяви (тобто, самостійним виправленням порушень, що стали передумовою звернення позивача до суду), то суд присуджує всі понесені позивачем витрати за рахунок відповідача.
Зважаючи на викладене, з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1211,20 грн, відповідно до платіжної інструкції від 17.03.2025 № 0.0.4257029769.1.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 500,00 гривень суд враховує приписи статті 134 КАС України.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 01.01.2023, ордер на надання правничої допомоги, додаткові угоди від 14.04.2025 №1 та від 25.04.2025 №2, акти приймання-передачі наданих послуг від 14.04.2025 та від 25.04.2025, квитанцій до прибуткового касового ордера №б/н від 30.04.2025 на суму 3000,00 грн та на суму 17 500,00 грн. Відповідно до наданих суду документів, вартість наданих позивачу юридичних послуг становить 20 500,00 грн.
Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред'явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до правничої допомоги.
Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 викладено критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторони.
Так, відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Водночас, суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).
З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду цієї справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Зважаючи на те, що предметом цього спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а також критерію необхідності їх понесення, суд приходить до висновку про те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є необґрунтованою через призму наведених вище критеріїв, тому суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 10 000,00 грн
Таким чином, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 гривень.
Керуючись статтями 139, 140, 189, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Прийняти заяву представника позивача про відмову від позову у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати, пов'язані із сплатою судового збору, в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Суддя Марія ДУБІНА