13 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/2336/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби наявну на момент прийняття на службу у Національну поліцію України вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України з 08.07.1999 по 09.09.2019;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 08.07.1999 по 09.09.2019 та здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням відповідного розміру надбавки за стаж служби з 24.10.2019 по 04.12.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що останній має право на зарахування вислуги років у Державній кримінально-виконавчій службі до стажу служби в поліції.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
Відповідач подав відзив на позов, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції слід застосовувати приписи частини 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу. У вказаному переліку служба в Державному Департаменті України з питань виконання покарань (кримінально-виконавчій системі України) не визначено. За таких обставин відсутні підстави для зарахування до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, спірного періоду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.
ОСОБА_1 в період з 08.07.1999 по 09.09.2019 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується записами в послужному списку та в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 15-23, 25-28).
Відповідно до розрахунку вислуги років для призначення пенсії позивача йому була нарахована вислуга, зокрема служба в МВС України (УРСР, СРСР) (а.с. 24):
- з 08.07.1999 по 01.01.2000 на посаді контролера відділу режиму і охорони Прилуцької ВТК ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 5 місяців 23 дні, у пільговому - 7 місяців 21 день);
- з 01.01.2000 по 01.02.2007 на посаді молодшого інспектора ІІ категорії відділу режиму і охорони Прилуцької виховної колонії ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 7 років 1 місяць, у пільговому - 9 років 5 місяців 10 днів);
- з 01.02.2007 по 20.03.2009 на посаді інспектора відділу режиму і охорони Прилуцької виховної колонії управління ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 2 роки 1 місяць 19 днів, у пільговому - 2 роки 10 місяців 5 днів);
- з 20.03.2009 по 01.08.2012 на посаді чергового помічника начальника Прилуцької виховної колонії управління ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 3 роки 4 місяці 11 днів, у пільговому - 4 роки 5 місяців 25 днів);
- з 01.08.2012 по 16.08.2017 на посаді чергового помічника начальника Прилуцької виховної колонії управління ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 5 років 15 днів, у пільговому - 6 років 8 місяців 20 днів);
- з 16.08.2017 по 09.09.2019 на посаді чергового помічника начальника державної установи «Прилуцька виховна колонія» (вислуга у календарному обчисленні - 2 роки 23 дні, у пільговому - 2 роки 9 місяців).
Наказом від 09.09.2019 №54/ОС-19 звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 09.09.2019 за п.4 ч.1 ст.77 (у зв'язку зі скороченням штатів) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 14).
Наказом Головного управління Національної поліції від 24.10.2019 №328 о/с ОСОБА_1 прийнятий на службу до Національної поліції України.
Наказом від 02.12.2024 №642о/с капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Прилуцького районного відділу поліції ГУНП звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (за станом здоров'я) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) частини 1 статті 77 ЗУ «Про Національну поліцію» з 04.12.2024 (а.с. 13).
27.01.2025 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо зарахування йому до стажу служби в поліції періоду служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (а.с. 9).
Листом від 11.02.2025 №21/Ш-10 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для включення до стажу служби в поліції періодів проходження служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань, оскільки даний орган не входить до переліку тих, служба в яких зараховується до стажу служби в поліції відповідно до статті 78 Закону України статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 10).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами статті 78 Закону №580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною 2 статті 78 Закону №580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення (частина 3 статті 78 Закону №580-VIII)
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України Про міліцію, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Водночас частина 5 статті 23 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які урегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 №3460-IV.
Згідно із преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною 1 статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Таким чином, на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Як наслідок, служба в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Також, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.08.2023 у справі №240/30024/21 зазначив, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувалися та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
З наведеного висновується, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, на переконання суду, має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини 2 статті 78 Закону №580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.10.2022 по справі №160/11127/20.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ГУНП в Чернігівській області допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у незарахуванні до стажу служби в поліції ОСОБА_1 наявної на момент прийняття на службу у Національній поліції Україні вислуги років в Державній кримінально-виконавчій службі з 08.07.1999 по 09.09.2019.
Одночасно суд звертає увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу служби в поліції період проходження позивачем служби в Державній кримінально-виконавчій службі, належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання ГУНП в Чернігівській області зарахувати до стажу служби в поліції ОСОБА_1 наявної на момент прийняття на службу у Національній поліції Україні вислуги років в Державній кримінально-виконавчій службі з 08.07.1999 по 09.09.2019.
Щодо вимоги про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням відповідного розміру надбавки за стаж служби з 24.10.2019 по 04.12.2024, з урахуванням раніше виплачених сум суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Оскільки станом на день розгляду справи по суті Головним управлінням Національної поліції у Чернігівській області ще не зараховано до стажу служби в поліції позивача вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України, то питання щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення із застосуванням відповідного розміру надбавки за стаж стосується правовідносин, які можуть мати місце у майбутньому, на даний час права позивача в цій частині не порушені. Тому у задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити як передчасної.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи наведене, суд вважає, що в ході дослідження наявних у матеріалах справи доказів посилання позивача на порушення відповідачем вимог керівних документів, які регламентують його діяльність, знайшли своє підтвердження.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16. 11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009 та від 11.07. 2013 № 6-рп/2013.
Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань; безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.
Відповідач у наданому до суду відзиві, з поміж іншого, зазначає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною та не доведеною та такою, що не підлягає задоволенню, вважає, що представник позивача не надав до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували суму 6000 гр. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: ордер на надання правничої допомоги від 26.02.2025 серії ВІ №1276239, договір про надання правничої допомоги від 12.02.2025 №18, у якому зазначено розмір гонорару 6000,00 грн, звіт про виконану роботу (акт приймання-передачі) від 26.02.2025 із зазначенням назви послуг, кількості годин, що витраченні на надання послуг, розмір гонорару адвоката за виконану роботу у фіксованій сумі 6000,00 грн, квитанція від 13.02.2025 №13, якою підтверджується оплата ОСОБА_1 гонорару у сумі 6000,00 грн на підставі договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 №18 (а.с. 32, 33, 34, 35)
Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на спірні правовідносини, розрахунок наданих адвокатом послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Згідно із вимогами частини 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Квитанцією від 26.02.2025 підтверджується сплата позивачем судового збору у сумі 968,96 грн (а.с. 36).
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 650,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн відповідно до частини задоволених вимог.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо незарахування до стажу служби в поліції ОСОБА_1 наявної на момент прийняття на службу у Національній поліції Україні вислуги років в Державній кримінально-виконавчій службі з 08.07.1999 по 09.09.2019.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 наявну на момент прийняття на службу у Національній поліції Україні вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі з 08.07.1999 по 09.09.2019.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 650 (шістсот п'ятдесят) грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 чотири тисячі) грн 00 коп. відповідно до частини задоволених вимог.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (просп.Перемоги, 74, м.Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14000, код ЄДРПОУ 40108651).
Повний текст рішення суду складено 13 травня 2025 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО