13 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/2319/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2025 №254150022835 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію державного службовця;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 27.01.2025 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-УІІІ “Про державну службу» з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 21.01.2025 №4/25-01-10-02-06 та №5/25-01-10-02-06, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пенсійний орган протиправно відмовив позивачці у переведенні на пенсію за віком відповідно до вимог Закону України “Про державну службу", оскільки не зарахував до стажу державної служби період роботи в податковій службі.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Ткаченко О.Є. від 14.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у встановлений судом строк подано відзив на позов, в якому останній просить у задоволенні вимог відмовити, зазначаючи, що станом на 01.05.2016 позивач не займав посаду, віднесену до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України № 3723 посаду державної служби, а також станом на цю дати відсутні не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Крім того у відзиві заявлене клопотання про залучення в якості другого відповідача по справі - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Ухвалою суду від 13.05.2025 відмовлено у залученні до участі в справі як другого відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Позивачка подала відповідь на відзив, заперечивши проти доводів відповідачів, підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.10.1982 та вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працювала з 08.06.1994 по 01.05.2016 в Державній податковій інспекції на посадах старшого держподатревізора - інспектора та головного держподатревізора-інспектора, начальника відділу, заступника начальника управління, заступника начальника управління-начальника відділу, завідувача сектору у складі управління у податкових органах/органах доходів і зборів з присвоєнням їй 04.11.1994 персонального звання «Інспектор податкової служби ІІІ рангу», 01.11.1999 - спеціального звання «Інспектор податкової служби ІІ рангу», 21.10.2002 - спеціального звання «Радник податкової служби ІІІ рангу», 21.02.2005 - спеціального звання «Радник податкової служби ІІ рангу», 15.11.2007 - спеціального звання «Радник податкової служби І рангу», 01.01.2014 - спеціального звання «Радник податкової та митної справи І рангу», 31.12.2024 припинено державну службу та звільнено з посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до п.7 ч.1 статті 83, ч.3 ст.86 Закону України від 10.12.2015 “Про державну службу» (а.с. 19- 25).
27.01.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про переведення її з пенсії за віком, яка обчислюється відповідно до Закону України “Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу», до якої додано паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, копія трудової книжки, довідки про складові заробітної плати від 21.01.2025 №4/25-01-10-02-06 та №5/25-01-10-02-06 (а.с. 27, 28).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за принципом екстериторіальності розглянуло вказану заяву та рішенням від 03.02.2025 №254150022835 відмовило позивачці у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Вказано, що основним критерієм, який визначає підстави для зарахування періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців для визначення права на призначення пенсій згідно із Законом України “Про державну службу», відповідно і не враховується заробітна плата за період роботи в органах державної податкової служби. (а.с. 17-18).
Вважаючи рішення про відмову у переведенні на пенсії за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» протиправним, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України від 16.12.1993 №3723-XII “Про державу службу» (далі - Закон №3723-XII).
У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а саме: Закон України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із пунктами 10, 12 “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, після 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VІІІ) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ зберігають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені частиною 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ страховий стаж і стаж державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №676/4235/17.
Також вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі 687/545/17.
У спірному рішенні ГУПФ України в Донецькій області не спростовано наявність у позивачки віку та страхового стажу, необхідних для призначення спірної пенсії.
Єдиною підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за нормами Закону №3723-ХІІ визначено недостатній стаж державної служби, ГУ ПФ України в Донецькій області не зараховано до стажу державної служби ОСОБА_1 період її роботи на посадах в органах державної податкової служби, оскільки, на думку ГУ ПФ України в Донецькій області, ці посади не відносяться до категорій посад, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ.
Водночас згідно із пунктом 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Частиною 18 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Приписи абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), який діяв у період чинності Закону України від 16.12.1993 №3723-XII “Про державну службу» до 01.05.2016, визначали, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку №283).
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 №509-XII “Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №509-XII посадовою особою органу державної податкової служби за правилами може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання.
Зазначеною статтею Закону №509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету (стаття 6 Закону №509-XII).
Суд звертає увагу, що як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону України “Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалося зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 “Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Додатком 6 до Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання “радник податкової та митної справи І рангу», який присвоєно позивачці 01.01.2014, прирівнюється до 4 рангу державного службовця, також записами в трудовій книжці підтверджується присвоєння позивачці 01.06.2013 9 рангу державного службовця, 05.11.2019 4 рангу державного службовця.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.
Указані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі №21-340а13, а також, у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а, від 03.07.2018 року у справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 18.03.2021 справі №500/5183/17.
Крім того, відповідно до пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про державну службу».
При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, оскільки позивачка з 08.06.1994 по 01.05.2016 працювала в органах державної податкової служби, прийняла присягу державного службовця (08.07.1994), обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), їй присвоєно відповідний ранг державного службовця та спеціальні звання, такий період роботи (служби) ОСОБА_1 , що складає більше двадцяти років (21 рік 10 місяців 23 дні), належить зарахувати до стажу державної служби.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивачки станом на момент її звернення до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» стажу роботи на посадах державної служби понад 20 років.
За таких обставин суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2025 №254150022835 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ “Про державну службу».
За змістом частин 2 та 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1) передбачено можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З огляду на матеріали справи заява позивачки про призначення / перерахунок пенсії від 27.01.2025 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФ України в Донецькій області і оспорюване рішення від 03.02.2025 про відмову в переведенні на пенсію держслужбовця було прийнято саме вказаним пенсійним органом.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо прийняття рішення про переведення позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Донецькій області.
Таким чином, зважаючи на надану положеннями частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України судам адміністративної юрисдикції можливість вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд, обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивачки на соціальний захист, а також, зважаючи на те, що вимога позивачки про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ прямо залежить від зарахування стажу державної служби, доходить висновку про наявність підстав для призначення ГУ ПФ України в Донецькій області пенсію ОСОБА_1 відповідно до Закону №3723-ХІІ, із зарахуванням їй до стажу державної служби періоди роботи з 08.06.1994 по 01.05.2016 згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 30.10.1982.
Щодо вимоги про зобов'язання пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії з урахуванням довідок від 21.01.2025 №4/25-01-10-02-06 та №5/25-01-10-02-06, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 “Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).
Пунктом 4 Порядку №622 встановлено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 4-2 Порядку №622 (застосовується з 01.01.2024) для державних службовців, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та яких не було переведено на посади, передбачені штатним розписом, форму якого затверджено наказом Мінфіну від 28.01.2002 № 57 (з урахуванням змін, внесених наказом Мінфіну від 27.11.2023 № 661), або які звільнилися до 1 січня 2024 р. з таких органів, визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям здійснюється з урахуванням пункту 4 цього Порядку. При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на 31 грудня 2023 р., а розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв, але не пізніше 31 грудня 2023 року.
Для призначення пенсії державного службовця таким особам та особам, які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби, подаються довідки про:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років за останнім місцем роботи на державній службі за формою згідно з додатком 4;
розміри виплат, зазначених в абзацах третьому - п'ятому пункту 4 цього Порядку, за останнім місцем роботи на державній службі за формою згідно з додатком 5;
розміри виплат, зазначених в абзаці шостому пункту 4 цього Порядку, за формою згідно з додатком 6.
Відповідно до матеріалів справи позивачка разом із заявою про призначення (перерахунок) пенсії надала довідку від 21.01.2025 №4/25-01-10-02-06 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідку від 21.01.2025 №5/25-01-10-02-06 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби і яка на момент виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби (а.с. 27, 28).
Суд зауважує, що форма вказаних довідок відповідає формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям відповідно до додатків 4 та 6 Порядку №622 та містять відображення складових заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років (50 відсотків) (за стаж державної служби 30 років). На всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що всі відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому вони мають братися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивачки відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII “Про державну службу».
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У площині наведеного суд враховує, що у межах спірних правовідносин праву позивача отримати пенсію за Законом №3723-ХІІ кореспондує обов'язок пенсійного органу прийняти рішення щодо її призначення.
Частиною 3 статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Позивачка звернулася до ГУ ПФ України в Чернігівській області із заявою про переведення на пенсію державного службовця згідно зі статтею 37 Закону України “Про державну службу» 27.01.2025, тому призначення пенсії державного службовця позивачці має відбутися саме з 27.01.2025.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, зважаючи на те, що права позивачки були порушені за результатами прийнятого ГУ ПФ України в Донецькій області рішення, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд дійшов висновку, що в цьому випадку позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2025 №254150022835 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ “Про державну службу»; зобов'язання ГУ ПФ України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 27.01.2025 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХП “Про державну службу» у розмірі 60% заробітної плати, зазначеної у довідках ГУ ДПС у Чернігівській області від 21.01.2025 №4/25-01-10-02-06 та №5/25-01-10-02-06.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивачки належить стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2025 №254150022835 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію державного службовця.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 27.01.2025 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХП “Про державну службу» у розмірі 60% заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління ДПС у Чернігівській області від 21.01.2025 №4/25-01-10-02-06 та №5/25-01-10-02-06, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 08.06.1994 по 01.05.2016 згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 30.10.1982.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010).
Повний текст рішення суду складено 13 травня 2025 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО