Справа № 640/13844/20
14 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Прокуратури Київської області, в якому просила:
стягнути з Прокуратури Київської області на її користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі 31 803,24 грн;
стягнути з Прокуратури Київської області на її користь надбавку за класний чин у розмірі 2 171,43 грн;
стягнути з Прокуратури Київської області на її користь середній місячний заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення у сумі 237 822,69 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2020 залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні.
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На підставі пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами дана справа передана на розгляд та вирішення Тернопільському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про стягнення коштів, розгляд справи розпочато спочатку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не проведено повного розрахунку з позивачем під час звільнення з органів прокуратури України, тому що не була виплачена вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку та надбавка за класний чин, у зв'язку з чим настає відповідальність відповідача, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивача звільнено з посади з підстав та порядку, передбачених Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX), яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». З набранням 25.09.2019 чинності Законом №113-IX положення нормативних актів, які встановлювали класні чини та надбавку за них, втратили чинність, а отже припинено і нарахування та виплату надбавки до посадового окладу за класний чин.
Після прийняття Тернопільським окружним адміністративним судом цієї справи до провадження від Київської обласної прокуратури надійшов ще один відзив, у якому вказано, що позивача звільнено з органів прокуратури через неподання нею заяви про намір пройти атестацію. Рішенням суду у справі №640/23143/19 щодо оскарження наказу про звільнення ОСОБА_1 в позові відмовлено. Відповідач вважає, що відсутні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги та надбавки за класний чин, а вимога про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні є передчасною.
Враховуючи, що наказом Офісу Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» юридичну особу «Прокуратура Київської області» перейменовано у «Київську обласну прокуратуру», суд ухвалив змінити найменування відповідача з прокуратури Київської області на Київську обласну прокуратуру.
Суд, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Наказом прокурора Київської області №611к від 23.10.2019 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Київської області з 28.10.2019.
Враховуючи доступ до судових рішень та повідомленні обставини відповідачем, судом з'ясовано, що такий наказ позивач оскаржувала у судовому порядку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №640/23143/19 адміністративний позов задоволено частково. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 у частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 залишено без змін. Ухвалами Верховного Суду від 29.11.2021 та 08.0.2022 касаційні скарги позивача повернуті.
Зі змісту відзиву вбачається, що позивач після ухвалення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №640/23143/19 на посаді не була поновлена, відсутні відомості про виплату коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі цього ж рішення суду (в частині негайного виконання рішення суду).
При розрахунку з позивачем при звільненні з посади, відповідачем не виплачувалася вихідна допомога, а також не виплачено за період з 25.09.2019 по 28.10.2019 надбавка за класний чин. Такі обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються відомостями розрахункових листів за 2019 рік, у тому числі за жовтень 2019 року (період звільнення).
Предметом оскарження у цій справі є наявність підстав для виплати вихідної допомоги при звільненні з посади, надбавки за класний чин та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі положення законодавства.
Щодо стягнення вихідної допомоги.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015.
Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом №113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме:
статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;
статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»;
частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Водночас, Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України зазначив, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на неврегулювання приписами Закону № 1697-VII питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури застосуванню підлягають приписи КЗпП України.
Відповідно до статті 1 КЗпП України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
При цьому, як зазначено вище, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України, якою визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Після набрання чинності Законом №113-ІХ Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію з приводу стягнення вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП у спорах, які виникали у зв'язку зі звільненням осіб з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Так, у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19 від 31 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20, від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21 та інших Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив що частиною п'ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Отож, Верховний Суд у вказаних справах вказував про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 КЗпП України та виплату вихідної допомоги у разі звільнення позивачів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Отже, позивач на день звільнення 28.10.2019 набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки її звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.
При звільненні ОСОБА_1 така допомога не була виплачена, що підтверджується розрахунковими листами за 2019 рік, у тому числі за жовтень 2019 року у розрізі складових (видів) заробітної плати.
Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою відповідача від 21.11.2019, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за серпень-вересень 2019 року становила 1 881,29 грн, а сума середньомісячної заробітної плати складала 39 507,09 грн (після обов'язкових відрахувань становила 31 803,24 грн, яку й вказала позивач у позовних вимогах).
Водночас суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, від 18.04.2019 у справі №812/2/16 та від 08.07.2019 у справі №809/4462/15.
Отож, оскільки відповідачем не виплачена позивачу вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь позивача вихідної допомоги в розмірі його середньомісячного заробітку, а саме 39507,09 грн (визначеної без віднімання сум податків та зборів).
Щодо позовних вимог в частині стягнення надбавки за класний чин, то суд зазначає наступне.
На час призначення позивача на посаду прокурора був чинний Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII
Частиною першою статті 49 Закону № 1789-XII було передбачено, що заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1795-XII було затверджено Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, яке визначало порядок встановлення і присвоєння класних чинів працівникам органів прокуратури.
Суд зазначає, що саме положення вищевказаних нормативно-правових актів встановлювали класні чини прокурорів та їх право на надбавку за класний чин.
Разом з тим, пунктом 1 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019, визнано такими, що втратила чинність частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, а також постанова Верховної Ради України від 06.11.1991 «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України».
Таким чином, суд зазначає, що з 25.09.2019 скасовано одну із складових заробітної плати прокурорів - надбавку за класний чин, а тому нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності положеннями Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.
З огляду на вищевказане, доводи позивача про порушення її прав при невключенні до заробітної плати з 25.09.2019 по 28.10.2019 надбавки за класний чин, суд вважає необґрунтованими.
Такі висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду. Так, Верховний Суд в постанові від 10.03.2021 у справі № 560/4178/20 констатував, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача надбавки за класний чин у сумі 2 171,43 грн задоволенню не підлягає.
Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку, - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.
У цій справі судом установлено, що при звільненні позивачу не нараховано та не виплачено усі належні до виплати суми, зокрема, не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі 39 507,09 грн.
Зважаючи на існуючу правозастосовну практику Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів цієї категорії (зокрема постанови від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 19 травня 2022 року у справі №640/4264/20, від 08 вересня 2022 року у справі №420/4896/20, від 29 вересня 2022 року у справі №260/188/21, від 28 вересня 2022 року у справі №540/1820/21, від 28 грудня 2022 року у справі №640/9375/20, від 09 лютого 2023 року у справі №620/2338/20, від 20 лютого 2023 року у справі №240/9022/20, від 13 вересня 2023 року у справі №640/115/21), вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України можуть вирішуватися одночасно з вирішенням спору про виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України.
З 19.07.2022 набрали чинності нова редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон України №2352-ІХ), а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом України № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка зводиться до застосування принципу співмірності і права суду зменшити таку виплату.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Надалі, враховуючи зміни, внесені до статті 117 КЗпП України, Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України, 19.07.2022, і після цього.
Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Такі висновки у подальшому підтриманні у постановах Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22.
Повертаючись до спірний правовідносин, період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно слід на 2 частини: з 29.10.2019 (наступний день після звільнення) до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Суд вже зазначав, що згідно з довідкою прокуратури Київської області від 21.11.2019, середньоденна заробітна плата позивача складала 1 881,29 грн.
Відповідно до наказу прокурора Київської області від 23.10.2019 №611к ОСОБА_1 звільнено з 28.10.2019.
Щодо періоду до 18.07.2022 (включно).
Для визначення розміру суми до стягнення слід встановити частку недоплаченої особі при звільненні суми, після чого встановити грошовий вираз цієї частки від середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який і буде тією сумою, до якої необхідно зменшити середній заробіток.
При звільнені позивачу 28.10.2019 належало до сплати 83 806,10 грн, з яких 44 299,01 грн це заробітна плата і компенсація за невикористані відпустки, а також 39 507,09 грн вихідна допомога в порядку статті 44 КЗпП України.
Всього відповідач позивачу при звільненні 28.10.2019 сплатив 44 299,01 грн.
За таких обставин, істотна частка недоплаченої суми (39 507,09 грн) від усієї суми, що підлягала сплаті 28.10.2019 (83 806,10 грн), складає 47,14% (39 507,09 грн / 83 806,10 грн х 100% = 47,14%).
Середньоденний заробіток позивача на день її звільнення складав 1 881,29 грн.
Повний середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги з 29.10.2019 по 18.07.2022 (679 робочих дня) становить 1 277 395,91 грн (679 днів х 1 881,29 грн = 1 277 395,91 грн).
Сума до стягнення вираховується за формулою: середній заробіток за час затримки вихідної допомоги х 47,14 % / 100% та становить 1 277 395,91 грн х 47,14% / 100% = 602 164,43 грн.
Середній заробіток за несвоєчасну виплату позивачу вихідної допомоги (у розмірі 39 507,09 грн) за період з 29.10.2019 по 18.07.2022 (включно) складає 602 164,43 грн.
Проте, на думку суду, співвідношення суми заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі вихідної допомоги 39 507,09 грн, та обчислена сума компенсації за час затримки розрахунку при звільненні 602 164,43 грн є явно неспівмірними, бо остання перевищує розмір допомоги більш як у 15 разів. Вказане свідчить про істотний та очевидний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати. За таких обставин застосування принципу співмірності і зменшення такої виплати через запропоновану Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 формулу, не свідчить про достатність застосування саме таких критеріїв для зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
Розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку є надмірною, причиною її виникнення є наявність спору щодо виплати вихідної допомоги, з вирішенням якого зволікав позивач, не відразу звернувшись до суду про її стягнення. Крім того, мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Проте у справі відсутні докази, які б свідчили, що позивач зазнав матеріальних втрат у зв'язку із такою заборгованістю. Отож, на переконання суду, достатньою буде вважатись компенсація за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.10.2019 до 18.07.2022 буде сума, що дорівнює сумі заборгованості, а саме 39 507,09 грн.
Такий висновок підтриманий Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 29.11.2023 у справі № 640/7858/20.
Варто додати, що зменшення середнього грошового забезпечення (заробітку), який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, обставини кожної конкретної справи можуть бути різними.
Щодо періоду з 19.07.2022.
Відповідно до нової редакції статті 117 КЗпП України з 19.07.2022 стягнути середній заробіток можливо лише за 6 місяців.
Так, з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 132 робочих дня. Отже, середній заробіток складатиме 248 330,28 грн (132 дні х 1 881,29 грн = 248 330,28 грн).
Загальна сума середнього заробітку, який підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні як до 19.07.2022, так і після цього дорівнює 287 837,37 грн (39 507,09 грн + 248 330,28 грн = 287 837,37 грн).
Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд уважає, що позивач довів обставини протиправності бездіяльності відповідача щодо невиплати їй належної допомоги при звільненні та у зв'язку з цим середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Підсумовуючи установлені обставини справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київської обласної прокуратури (бульвар Лесі Українки, 27/2, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 02909996) про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку в сумі 39 507,09 грн (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот сім грн 09 коп.) з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 287 837,37 грн (двісті вісімдесят сім тисяч вісімсот тридцять сім грн 37 коп.) з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 14 травня 2025 року.
Суддя Чепенюк О.В.