Справа № 500/1304/25
14 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів
ОСОБА_1 (далі - позивачка), в інтересах якої діє адвокат Гуцалюк Андрій Романович, звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 2), у якому просила ухвалити рішення, яким:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не нарахування та невиплати пенсії № 192350008706 від 29.11.2024;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії № 192350008706 від 29.11.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду Українці в Одеській області призначити, виплатити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 22.11.2024.
Позовні вимоги обґрунтований тим, що на думку позивачки, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу за вислугу років в закладах та установах державної або комунальної форм власності. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Головне управління Пенсійного фонду Українці в Одеській області, у встановлений судом строк, подало відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнало та просило відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень представник вказав, що за результатами розгляду документів доданих до заяви, до стажу за вислугу років не враховано згідно з записами трудової книжки від 31.10.1984 НОМЕР_1 період роботи з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи, оскільки дана посада не передбачена переліком, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років та отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Стаж роботи позивачки за вислугу років становить 29 років 5 місяців 9 днів. Оскільки позивачка не має 30 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугою років, правові підстави для виплати грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - відсутні (арк. справи 30 - 35).
Головне управління Пенсійного фонду Українці в Тернопільській області, у встановлений судом строк, подало відзив на позовну заяву, у якому також позовні вимоги не визнало та просило відмовити у їх задоволенні з аналогічних підстав зазначених Головним управлінням Пенсійного фонду Українці в Одеській області у своєму відзиві (арк. справи 36 - 53).
Представником позивачки надіслано до суду відповідь на відзив, у якій він висловлює заперечення щодо викладених у відзивах доводів, в обґрунтування яких вказує, що перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 не передбачає посади старшої піонервожатої. Однак, згідно з приміткою 3 до зазначеного Переліку робота на посаді старшої піонервожатої до 01.01.1992 зараховується до стажу для призначення пенсії. Примітка 3. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Це пов'язане з тим, що постановою колегії Мінпраці УРСР від 29.03.1991 № 25 "Про умови оплати праці та розміри ставок заробітної плати й посадових окладів працівників народної освіти в Українській РСР" замість посади старшого піонервожатого з 01.04.1991 введена посада педагога-організатора. З того часу в жодному нормативному акті нема посади старшої піонервожатої і відповідно не визначені для неї посадові оклади (арк. справи 54 - 59).
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 11.03.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи. Залучено до участі у справі другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 11.03.2025 про відкриття спрощеного провадження відповідачі отримали 11.03.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.
16.04.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Згідно з поданої заяви про призначення пенсії від 16.04.2024, їй призначено пенсію з 14.02.2024.
22.11.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, в якій просила надати грошову допомогу в розмірі її десяти місячних пенсій.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням № 192350008706 від 29.11.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позивачці відмовлено в наданні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Причиною вказаної відмови стало те, що за результатами розгляду документів доданих до заяви, до стажу за вислугу років не враховано згідно з записами трудової книжки від 31.10.1984 НОМЕР_1 період роботи з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи, оскільки дана посада не передбачена переліком, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років та отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Стаж за вислугу років становить 29 років 5 місяців 9 днів.
Згідно записів № 3 - 4 у трудовій книжці від 31.10.1984 НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.11.1984 по 06.09.1994 працювала на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи (арк. справи 11 зворот, 12).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Мотивувальна частина
Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача 1 щодо не зарахування до стажу за вислугу років періоду роботи з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи та відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 "Прикінцевих Положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Згідно з статтею 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до частин першої статті 5 Закону № 1058-IV даний Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 1191, цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Пунктом 5 Порядку № 1191 встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV, станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Аналізуючи наведені норми права, суд вказує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 234/13835/17, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Згідно з пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (Закон № 1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (Перелік № 909), яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах - учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Разом з тим, відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров'я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Судом встановлено, що відповідно до записів № 3 - 4 у трудовій книжці від 31.10.1984 НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.11.1984 по 06.09.1994 працювала на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи.
Однак, законність прийнятого рішення про відмову відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу за вислугу років в закладах та установах державної або комунальної форм власності та не зарахування періоду роботи з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи до страхового стажу за вислугу років, відповідач обґрунтовує тим, що дана посада не передбачена переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років та отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні (перерахунку) пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення (перерахунок).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту 1 якого посади у середніх загальноосвітніх навчальних закладах і школах інтернатах всіх типів і найменувань, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних, художніх й спортивних школах: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, - віднесені до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
Згідно з приміткою 3 до зазначеного Переліку № 909 робота на вказаних посадах до 01.01.1992 зараховується до стажу для призначення пенсії.
Це пов'язане з тим, що постановою колегії Мінпраці УРСР від 29.03.1991 № 25 "Про умови оплати праці та розміри ставок заробітної плати й посадових окладів працівників народної освіти в Українській РСР" замість посади старшого піонервожатого з 01.04.1991 введена посада педагога-організатора. Із того часу в жодному нормативному акті немає посади старшої піонервожатої і відповідно не визначені для неї посадові оклади.
Відповідно до Методичних рекомендацій із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів, наданих Міністерством освіти і науки України від 19.06.2001 № 1/9-234, посада педагога-організатора ототожнюється з посадою старшого вожатого та вводиться у школах залежно від кількості 1-9 класів, виходячи з відповідних нормативів.
При цьому, в листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 06.10.2011 № 10/2-724 підтверджується ідентичність посадових обов'язків працівників, які займають посади педагогів-організаторів або старших вожатих, та відповідно про можливість зарахування періоду роботи на посаді старшого вожатого до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивачки з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи підлягає зарахуванню до стажу за вислугу років, в закладах та установах державної або комунальної форм власності, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Отже, з урахуванням наведених правових висновків, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача 1 щодо не зарахування позивачці до стажу, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 "Прикінцевих Положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди роботи з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи, а відтак не нарахуванні та не виплатити грошової допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, згідно пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання призначити позивачці пенсію, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом судового контролю було рішення відповідача 1, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому пенсії за віком.
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивачки про перерахунок пенсії, зарахувавши періоди роботи позивачки з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи до стажу за вислугу років, в закладах та установах державної або комунальної форм власності, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Щодо визначення належного органу пенсійного фонду, яким має здійснювати розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення, (перерахунок) позивачці пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 18.09.2024 у справі № 240/6201/23.
Висновки за результатами розгляду справи
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 19235008706 від 29.11.2024 про відмову відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивачки від 22.11.2024 зарахувавши періоди роботи позивачки з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи до стажу за вислугу років, в закладах та установах державної або комунальної форм власності, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Судові витрати
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви до суду, позивачкою було сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.4230289957.1 від 06.03.2025.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивачки слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, спірне рішення якого стало підставою для звернення позивачки з цим позовом до суду, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 484,48 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 19235008706 від 29.11.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.11.2024, зарахувавши періоди роботи з 01.11.1984 по 06.09.1994 на посаді старшої вожатої Лопушненської восьмирічної школи до стажу за вислугу років, в закладах та установах державної або комунальної форм власності, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні, 48 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 14 травня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 );
відповідач 1:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65012 код ЄДРПОУ: 20987385);
відповідач 2:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Юзьків М.І.