14 травня 2025 року м. Рівне №460/835/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити за шість місяців заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Стислий виклад позиції Позивача.
Позивач зазначає, що на виконання судового рішення, відповідачем виплачено належний перерахунок грошового забезпечення. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за шість місяців.
Стислий виклад заперечень Відповідача.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що з огляду на відсутність спору між сторонами щодо розміру нарахувань та виплат позивачу сум, належних при звільненні, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України. Крім того, відповідач вказує, що індексація не є частиною грошового забезпечення, тому у позивача відсутнє право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. Відповідно до нової редакції статті 116 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховується не більше як за шість місяців. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 27.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)».
Наказом начальника Державної установи «Городищенська колонія (№96)» від 25.01.2023 №13/ОС-23 ОСОБА_1 звільнений зі служби.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 у справі №460/24589/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№96)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
На виконання вказаного рішення суду перераховано на картковий рахунок позивача 27.12.2024 грошове забезпечення в розмірі 51263,26 грн.
Вважаючи порушеним право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, позивач звернулась з позовом до суду.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005 (далі - Закон №2713-IV).
Відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюється Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII).
Згідно пункту 4 частини десятої статті 62 Закону №580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу) визначає Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 (далі - Порядок №925/5).
Відповідно до пункту 11 розділу I Порядку №925/5 у разі виникнення в особи рядового або начальницького складу права на отримання (зміну розмірів) будь-якого з видів грошового забезпечення зазначені виплати проводяться з дня набуття особою такого права.
Пунктом 20 розділу I Порядку №925/5 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Згідно з пунктом 1 глави 22 розділу II Порядку №925/5 днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
З матеріалів справи очевидно, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Кошти на виконання судових рішень у загальній сумі 51263,26 грн були перераховані відповідачем на картковий рахунок позивача 27.12.2024, що підтверджується випискою «ОЩАДБАНК».
Судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено не проведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день звільнення (встановлено невиплату в повному обсязі грошового забезпечення).
Отже, станом на день звільнення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.
Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, за затримку виплати, яка є складовою грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2022 року, чинній на момент виплати та на момент звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд зазначає, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на спірні правовідносини.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем лише 27.12.2024, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосувати положення частини 2 статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення зі служби позивачу не було виплачено всіх належних сум і розмір таких сум (належний розмір грошового забезпечення) був спірним.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Оскільки, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, позивач має право на отримання такого відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження №21-1765а15).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Тому вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.
Як встановлено з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 27.12.2024, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В свою чергу, відповідно до пункту 8 Порядку №925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. При цьому, виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів (пункт 2 глави 22 розділу II Порядку №925/5).
Таким чином при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.
Поряд із тим, як на момент звернення позивача із даним позовом, так і на час виплати позивачу заборгованості грошового забезпечення, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 28.01.2023 по 28.07.2023, що складає 181 день.
Розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 42511,93 грн (листопад 2022 року - 15583,94 грн, грудень 2022 року - 26927,99 грн), що підтверджується довідкою про доходи позивача.
Кількість календарних днів служби позивача за листопад і грудень - становила 61 день.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 696,91 грн (42511,93 грн/61 день).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за 6 місяців мав би становити 126140,71 грн. (розрахунок: 696,91 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 181 (кількість днів затримки розрахунку).
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити за шість місяців заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України, похідна позовна вимога-вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
За правилами частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи попередній висновок суду про протиправність бездіяльності, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити за шість місяців заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної бездіяльності в порядку статті 77 КАС України, а тому права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом задоволення позову повністю.
На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп, сплачена відповідно до квитанції від 21.01.2025, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій- задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2023 по 26.07.2023.
Зобов'язати Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2023 по 26.07.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передували місяцю звільнення зі служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 14 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Державна установа "Городищенська виправна колонія (№ 96)" (с. Городище,Рівненський р-н, Рівненська обл.,35341, ЄДРПОУ/РНОКПП 08564386)
Суддя К.М. Недашківська