14 травня 2025 року м. Рівне №460/14480/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач) про :
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання інформації на запит на отримання публічної інформації від 15.08.2024 відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI;
- визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не надання позивачу на запит на отримання публічної інформації від 15.08.2024: витягу або належним чином завірені копії всіх наказів виданих у ІНФОРМАЦІЯ_2, які стосуються оператора відділення інформаційних систем інформаційно-телекомунікаційного вузла солдата ОСОБА_1 у тому числі, але не виключно щодо зарахування до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 всіх видів забезпечення, направлення до нового місця служби, тощо; належним чином завіреної копії особової справи позивача належним чином завіреної копію військового квитка позивача, повідомлення де саме перебуває військовий квиток позивача у період часу з 01.04.2022 по 15.08.2024, повідомлення де саме перебуває особова справа позивача у період з 22.02.2022 по 15.08.2024;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо недотримання п'ятиденного строку надання позивачу інформації на запит на інформацію від 15.08.2024 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939- VI;
- зобов'язати відповідача надіслати на поштову адресу ( АДРЕСА_1 ) та електронну адресу (E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 :
- витяг або належним чином завірені копії всіх наказів виданих у ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині), які стосуються оператора відділення інформаційних систем інформаційно-телекомунікаційного вузла солдата ОСОБА_1 , у тому числі, але не виключно щодо зарахування (виключення) до (зі) списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2, всіх видів забезпечення, направлення до нового місця служби, тощо;
- належним чином завірену копію особової справи солдата ОСОБА_1 ;
- належним чином завірену копію військового квитка солдата ОСОБА_1 ;
- повідомити де саме перебуває (зберігається) військовий квиток солдата ОСОБА_1 у період часу з 01.04.2022 по 15.08.2024 року (із зазначенням поштової адреси, назви юридичної особи, назву підрозділу, посади та прізвища ім'я по батькові посадової (службової)особи);
- повідомити де саме перебуває (зберігається) особова справа солдата ОСОБА_1 у період часу з 22.02.2022 по 15.08.2024 року (із зазначенням поштової адреси, назви юридичної особи, назви підрозділу, посади та прізвища ім'я по батькові посадової (службової)особи);
- оригінал військового квитка солдата ОСОБА_1 прошу надіслати на мою адресу, а його цифрову копію на електронну адресу;
- довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2021 рік;
- довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2022 рік;
- довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2023 рік;
- довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2024 рік.».
- стягнення моральної шкоди в сумі 35000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що станом на 22.11.2024 відповідачем в порушення приписів Закону України "Про доступ до публічної інформації" безпідставно не надано відповіді та інформацію на його запит від 15.08.2024.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що запит позивача по суті не відповідав вимогам інформаційного запиту, а фактично мав усі ознаки звернення, у зв'язку з чим такий було розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян». Зазначив, що за результатами розгляду звернення позивачу направлено завірені належним чином витяги із наказів начальника Інституту від 08.12.2021 №275, 24.02.2022 №3, 06.03.2022 №21, 21.03.2022 №45. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останні просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Суд з'ясував зміст та підстави заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 15.08.2024, в якому на підставі і в порядку, встановленому Законом України "Про доступ до публічної інформації" просив надати:
- витяг або належним чином завірені копії всіх наказів виданих у ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині), які стосуються оператора відділення інформаційних систем інформаційно-телекомунікаційного вузла солдата ОСОБА_1 , у тому числі, але не виключно щодо зарахування (виключення) до (зі) списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2, всіх видів забезпечення, направлення до нового місця служби, тощо;
- належним чином завірену копію особової справи солдата ОСОБА_1 ;
- належним чином завірену копію військового квитка солдата ОСОБА_1 ;
- повідомити де саме перебуває (зберігається) військовий квиток солдата ОСОБА_1 у період часу з 01.04.2022 по 15.08.2024 року (із зазначенням поштової адреси, назви юридичної особи, назву підрозділу, посади та прізвища ім'я по батькові посадової (службової)особи);
- повідомити де саме перебуває (зберігається) особова справа солдата ОСОБА_1 у період часу з 22.02.2022 по 15.08.2024 року (із зазначенням поштової адреси, назви юридичної особи, назви підрозділу, посади та прізвища ім'я по батькові посадової (службової)особи);
- оригінал військового квитка солдата ОСОБА_1 прошу надіслати на мою адресу, а його цифрову копію на електронну адресу;
- довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2021 рік;
- довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2022 рік;
- довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2023 рік;
- довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2024 рік.».
Зазначений запит отриманий відповідачем 27.08.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Листом від 27.09.2024 за №2611 відповідач повідомив про те, що запит на інформацію щодо отримання витягів з наказів, копії особової справи, оригіналів особистих документів та з інших питань, розглянуто в порядку Закону України "Про звернення громадян" (далі - Закон).
За результатами розгляду звернення було направляю завірені належним чином витяги із наказів начальника Інституту від 08.12.2021 №275, 24.02.2022 №3, 06.03.2022 №21, 21.03.2022 №45.
Разом із цим, надання всіх наказів виданих ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Інститут), усупереч ч. 7 ст. 5 Закону, не містить у собі конкретики та унеможливлює зрозуміти суть поставленого питання.
Також відповідач повідомив позивача що копію особової справи та військовий квиток зберігається у відділі персоналу та стройової Інституту, який Ви можете отримати у вказаному підрозділі.
А також направлено довідки про розмір грошового забезпечення за 2021 та 2022 роки, за час проходження військової служби.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не надання в запитуваної інформації (документів) є протиправною, та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України і порушує право на отримання інформації, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.2ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ч.1, 2 ст.7 Закону України від 02.10.1992 №2657-XII «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI), що містить такі положення:
- публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (стаття 1);
- метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (стаття 2);
- доступ до інформації забезпечується серед іншого шляхом надання інформації за запитами на інформацію (стаття 5);
- суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12);
- розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються в тому числі суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (стаття 13);
- запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (стаття 19);
- розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту; у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. (стаття 20);
- рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (стаття 23);
- відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів (стаття 24).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону № 393/96-ВР).
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (стаття 7 Закону № 393/96-ВР).
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону 393/96-ВР відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Згідно з ст.20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
У позовній заяві позивач стверджує, що звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» та у встановлений термін відповіді на нього не отримав.
Натомість відповідач вказує, що за своєю суттю запит позивача є зверненням та своєчасно розглянутий в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян».
Суд встановив, що в своєму запиті від 15.08.2024 позивач просив надати, витяг або належним чином завірені копії всіх наказів виданих у ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині), які стосуються оператора відділення інформаційних систем інформаційно-телекомунікаційного вузла солдата ОСОБА_1 , у тому числі, але не виключно щодо зарахування (виключення) до (зі) списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2, всіх видів забезпечення, направлення до нового місця служби, тощо; належним чином завірену копію особової справи солдата ОСОБА_1 ; належним чином завірену копію військового квитка солдата ОСОБА_1 ; повідомити де саме перебуває (зберігається) військовий квиток солдата ОСОБА_1 у період часу з 01.04.2022 по 15.08.2024 року (із зазначенням поштової адреси, назви юридичної особи, назву підрозділу, посади та прізвища ім?я по батькові посадової (службової)особи); повідомити де саме перебуває (зберігається) особова справа солдата ОСОБА_1 у період часу з 22.02.2022 по 15.08.2024 року (із зазначенням поштової адреси, назви юридичної особи, назви підрозділу, посади та прізвища ім?я по батькові посадової (службової)особи); оригінал військового квитка солдата ОСОБА_1 прошу надіслати на мою адресу, а його цифрову копію на електронну адресу; довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2021 рік; довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2022 рік; довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2023 рік; довідку про розмір грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за 2024 рік.».
З наведеного вище вбачається, що запит позивача не може бути розцінений як запит на надання публічної інформації в контексті положень Закону № 2939, адже надання на нього відповіді вимагає створення нової інформації (зокрема, здійснення систематизації й аналізу), крім того, він фактично спрямований на можливе відстоювання позивачем своїх прав і законних інтересів, а тому за своєю суттю є зверненням в розумінні Закону № 393/96.
Як зазначив Верховний Суд у справі №640/5681/19, у справі № 813/3059/16 одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п'ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п'ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.
Отже, відповідач повинен був у п'ятиденний строк повідомити заявника про те, що його запит не є запитом на публічну інформацію, тому публічна інформація надаватися не буде, натомість запит буде розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Разом з цим, суд констатує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач, прийнявши рішення розглядати «запит на інформацію» від 15.08.2024 на підставі положень Закону України «Про звернення громадян», повідомив про це рішення позивача у п'ятиденний строк від дати отримання запиту, а отже - порушив закон (як його розтлумачив Верховний Суд).
Відповідно до статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Відповідно до наданих доказів у справі, звернення від 15.08.2024 відповідач отримав 27.08.2024 та 27.09.2024 надав відповідь на зазначене звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян» та направив його поштовим відправленням на адресу, зазначену у такому запиті ( АДРЕСА_2 ) 07.10.2024, що підтверджується штампом на поштовому конверті, однак повернулося з відміткою установи поштового зв'язку: «за закінченням встановленого терміну зберігання».
Отже, відповідач, розглядаючи запит на інформацію у порядку визначеному для розгляду звернень, порушив строки надання відповіді на звернення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 25.04.2018 за результатом розгляду справи № 800/547/17.
Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.
За припасами ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України).
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 73 КАС України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Крім того, факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, що узгоджується з правовим висновком в постанові Верховного суду від 7 лютого 2023 року у справі № 823/2108/18.
Водночас, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
За оцінкою матеріалів справи і тверджень позивача суд не встановив факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Дій, якими могли бути спричинені моральні страждання відповідачем, позивачем не доведено і не надано відповідних доказів заподіяння моральної шкоди, а також відсутній розрахунок розміру заподіяної йому шкоди та не наведено належних мотивувань, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди, а сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення на користь позивача моральної шкоди.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо неповідомлення ОСОБА_1 у п'ятиденний строк про те, що його запит від 15.08.2024 буде розглядатися в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», а не відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також щодо несвоєчасного надання відповіді по суті звернення ОСОБА_1 від 15.08.2024 відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 14 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_4, ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2)
Суддя У.М. Нор