Справа № 420/34374/24
14 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1859517-2409-1509 від 07.04.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване ППР є протиправним посилаючись на те, що належні їй об'єкти нежитлової нерухомості не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У відзиві відповідач вказав, що контролюючим органом правомірно прийнято оскаржуване ППР.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивачу на праві приватної власності належать об'єкти нежитлового нерухомого майна, а саме будівля сіносховища та вісової, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Контролюючим органом прийнято оскаржуване ППР № 1859517-2409-1509 від 07.04.2023.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ, яким було внесено зміни до Податкового кодексу України в частині справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у тому числі його було поширено й на нежитлову нерухомість.
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Так, відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Тобто, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів. Це означає, що податкова пільга поширюється виключно на певну категорію осіб, у той час, як для інших платників податків обов'язок щодо його сплати є незмінним.
При цьому, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб) у розрізі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є податковою пільгою, яка встановлюється органом місцевого самоврядування.
Такі будівлі, споруди є прямо визначеними Податковим кодексом України об'єктами нерухомості, які не підлягають оподаткуванню взагалі, тобто наявність яких, податкове законодавство не пов'язує з виникненням у платника податкового обов'язку.
В розумінні п.п. «ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 140/2700/19.
При цьому правовий аналіз п.п. «ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об'єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме:
- віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;
- власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
- вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
За приписами підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.
Відповідно до визначення, яке міститься в пп. 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств» від 10.07.2018 року №2497- Про сільськогосподарський перепис VІІ підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 доповнено словами «або фізична особа - підприємець». Тобто, з моменту набрання чинності цим Законом, законодавець надає статус сільськогосподарського товаровиробника і фізичним особам-підприємцям, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснюють операції з її постачання.
Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 № 2238-ІІІ, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім цього, згідно з абзацом 2 статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Таким чином, виробником сільськогосподарської продукції може бути і фізична особа без статусу підприємця.
Та обставина, що сільськогосподарським товаровиробником може бути і фізична особа-підприємець, підтверджується постановою Верховного Суду від 21.10.2020, прийнятою у справі № 520/8580/18.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Статтею 3 Закону України «Про особисте селянське господарство» передбачено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про особисте селянське господарство» до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.
При здійсненні сільськогосподарської діяльності позивач використовує належне йому на праві приватної власності майно, а саме: будівлю сіносховища та вісової, яка розташована за адресою Одеська обл., Біляївський р., м. Біляївка, комплекс будівель та споруд №9 (територія Біляївської міської ради), будинок 2.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 - «Будівлі для тваринництва», 1271.2 - «Будівлі для птахівництва», 1271.3 - «Будівлі для зберігання зерна», 1271.4 - «Будівлі силосні та сінажні», 1271.5 - «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 - «Будівлі тепличного господарства», 1271.7 - «Будівлі рибного господарства», 1271.8 - «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва», 1271.9 - «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».
Верховний Суд у постанові від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22 зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, як вказав Верховний Суд в постанові від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22, норми податкового законодавства України не покладають на платника податку обов'язок отримати від експертної установи експертний висновок щодо правильності класифікації наявних у власності особи об'єктів нерухомості за державним класифікатором ДК 018:2000.
Відтак, належна позивачу будівля сіносховища та вісової, яка розташована за адресою Одеська обл., Біляївський р., м. Біляївка, комплекс будівель та споруд №9 (територія Біляївської міської ради), будинок 2, щодо якої відповідачем винесено оскаржуване ППР, відноситься до будівель сільськогосподарського призначення, використовуються позивачем в господарській діяльності щодо сільськогосподарського товаровиробницгва, а тому не є об'єктом оподаткування відповідно до п.п.»ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного суду від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22.
Отже, викладене повністю підтверджує той факт, що позивач відповідно до закону займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її реалізацією, тобто є сільськогосподарським товаровиробником, використовуючи у своїй господарській діяльності належне йому нерухоме майно, щодо якого відповідачем безпідставно винесено ППР.
Відтак, враховуючи те, що належне позивачу нерухоме майно, а саме: будівля сіносховища та вісової, яка розташована за адресою Одеська обл., Біляївський р., м. Біляївка, комплекс будівель та споруд №9 (територія Біляївської міської ради), будинок 2 використовувалась позивачем як сільськогосподарським товаровиробником під час сільськогосподарського виробництва, не здаються ним в оренду чи лізинг, суд вважає, що в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України це нерухоме майно не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому оскаржуване ППР є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений ним судовий збір.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, місто Одеса, вул. Семінарська, будинок 5; ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 1859517-2409-1509 від 07.04.2023.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2402,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14.05.2025.
Суддя Олександр ХУРСА