Справа № 420/6953/25
13 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ; зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.09.2019 по 13.02.2025 у розмірі 109 812,19 грн. (сто дев'ять тисяч вісімсот дванадцять грн. 19 коп.) з відрахуванням належних податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в періоді з 30.09.2016 по 16.09.2019. На виконання судового рішення 13 лютого 2025 р. військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення з 30.09.2016 по 28.02.2018 в розмірі 60 041,66 грн. Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення з 30.09.2016р. по 28.02.2018р. відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому вона має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 17.09.2019р. до 18.07.2022р. та з 19.07.2022р. по 13.02.2025р. (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України). Період затримки розрахунку при звільненні становить: - за період з 17.09.2019р. до 18.07.2022р. - 712 робочих дні; - з 19.07.2022р. по 13.02.2025р. року - 673 робочих дні (133 робочих дні - у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України). Відсоток несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 17.09.2019р. до 18.07.2022р. складає 22,5 % (60 041,66грн. (грошове забезпечення позивача, виплачене йому з порушенням термінів) / 266665,36 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (712 днів) х 100). Отже сума, яка підлягає відшкодуванню (з урахуванням принципу співмірності) за період з 17.09.2019р. до 18.07.2022р., становить: 374,53грн. (середньоденний заробіток позивача) * 22,5 % * 712 (днів затримки розрахунку) = 59 999,70 грн. Також, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 13.02.2025 року (у межах шести місяців, визначених у діючій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України), становить: 374,53грн. (середньоденний заробіток позивача) x 133 (днів затримки розрахунку) = 49 812,49 грн. За таких підстав загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2019р. до 18.07.2022р. та з 19.07.2022р. по 13.02.2025р. (шість місяців), що підлягає виплаті позивачу складає 109 812,19 грн. (59 999,70 грн. + 49 812,49грн.). Беручи до уваги викладене, вважаємо, що відповідач має нарахувати на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 109 812,19 грн.
Ухвалою судді від 17.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
27.03.2025 від Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що з огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин. Просить суд звернути увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. За обставин цієї справи вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
01.04.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою наведений у зазначених відповідачем постановах Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним. Вказаний висновок колегії суддів відповідає правовій позиції Верховного Суду від 28 червня 2023 року (справа № 560/11489/22). Тобто, на час ухвалення відповідних постанов Верховного Суду, ст. 117 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. В свою чергу, запроваджене законодавцем обмеження періоду за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку. Крім того, законодавцем передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум та якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. З іншого боку, відповідні норми також передбачають обов'язок з виплати працівникові усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо відповідний спір вирішено на користь працівника, або у разі відсутності спору про право на отримання та розмір таких виплат. Між тим, у межах спірних правовідносин, спори щодо виплати позивачу грошового забезпечення вирішено у судовому порядку на користь позивача.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2016 року №84 матрос ОСОБА_1 , яка прибула із військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 для прийняття на військову службу за контрактом та відповідно до наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 вересня 2016 №117-РС, з 30 вересня 2016 призначена на посаду оператора - лінійного наглядача відділення телекомунікацій інформаційно - телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_4 , з 30.09.2016 року зарахована до списків особового складу, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення (обід) - з 03.10.2016 року. Вважаться такою, що справи та посаду прийняла 30.09.2016 року та приступила до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2019 №206 старшого матроса ОСОБА_1 , старшого оператора відділення управління взводу управління командира військової частини НОМЕР_1 , звільненої наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №46-РС від 03.09.2019 року з військової служби за пунктом «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту), пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (зі змінами), з 16.09.2019 року виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з безкоштовного котлового забезпечення з 16.09.2019 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період проходження нею служби, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Рішенням ООАС від 27 квітня 2023 року по справі № 420/3118/23, залишеним без змін постановою 5ААС від 30.04.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії задоволено частково та зокрема:
визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 30.09.2016 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.09.2016 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 р.
Зазначене судове рішення набрало законно сили, у зв'язку із чим 21.06.2023 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи № 420/3118/23.
17 серпня 2023 р. Біляївським відділом державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №АСВП 72555291 за виконавчим листом № №420/3118/23, виданим 21.06.2023р. Одеським окружним адміністративним судом по адміністративній справі №420/3118/23 від 27.04.2023р. про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.09.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.
На адвокатський запит вих. №77 від 04.11.2024 в інтересах ОСОБА_1 стосовно виконання судового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року №420/3118/23, командуванням військової частини НОМЕР_1 у відповіді від 09.11.2024 №1103/2061 повідомлено про направлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 клопотання командира військової частини від 01.07.2024 №1103/1115 щодо неоскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року за позовом ОСОБА_1 на виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 60 956,41 грн., яке було погоджено. 09.07.2024 №59 була направлена основна заявка-розрахунок військової частини НОМЕР_1 на вересень 2024 року, до якої входить розрахунок, в якому зазначається потреба в коштах у розмірі 60 956,41 грн. для виконання судового рішення. Повідомлено, що вищезазначене рішення суду буде виконане після отримання військовою частиною НОМЕР_1 державних асигнувань за КПКВ2101020/1/2/1 КЕКВ2112.
13 лютого 2025 р. військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 30.09.2016 по 28.02.2018 в розмірі 60 041,66 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів на банківський рахунок.
19 січня 2025р. до військової частини НОМЕР_1 в інтересах ОСОБА_1 направлено адвокатський запит №11 від 19.02.2025р. щодо надання:
1. розрахунку виплаченої за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2023р. по справі № № 420/3118/23 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.09.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця для розрахунку індексації, помісячно;
2. інформації про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у лютому 2018р. та у березні 2018р. з урахуванням виплаченої індексації за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2023р. по справі № № 420/3118/23, надання інформації про розмір виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 при виключенні із списків особового складу та всіх видів військової частини НОМЕР_1 ;
3. інформації про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за липень та серпень 2019 року та середньоденне грошове забезпечення;
4. інформації чи здійснювалась військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На день звернення з даним позовом до суду відповіді від відповідача на вказаний запит не надано.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу з 16.09.2019, а останню виплати відповідачем здійснено 13.02.2025, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені, у зв'язку з порушенням строків виплати, що і зумовило позивача звернутися до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст. ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа №240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа №340/401/20), від 05.08.2020 року (справа №826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа №824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа №2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу з 16.09.2019, а останню виплату відповідачем здійснено 13.02.2025, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 3072 днів.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з військової служби з 27.06.2018, а остаточний розрахунок здійснено 22.10.2024, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому звертає увагу на те, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).
Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Положеннями Порядку № 260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 13.08.2024 по 13.02.2025 (184 дня).
Згідно довідки про розмір щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення позивачки, у липні та серпні 2019 р. грошове забезпечення склало по 11610,45 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивачки складає 374,53 грн (липень 2019 р. (31 день) - 11610,45 грн; червень 2018 р. (31 день) - 11610,45 грн).
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 13.08.2024 по 13.02.2025 (184 дня), що складає 68913,52 грн (184 х 374,53 грн).
При цьому до зазначеного періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Разом з цим, у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
Викладене, за позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
Вказані висновки застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2024 у справі № 520/9192/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.
Отже, враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 60041,66 грн, суд вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.
При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов'язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов'язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою (60041,66 грн), що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об'єктивності.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2024 по 13.02.2025 включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60041,66 грн (шістдесят тисяч сорок одну грн 66 коп.).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк