Справа № 420/31229/24
13 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач) , в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 213050037983 від 22.04.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувати до страхового стажу перiод роботи з 02.09.1993 по 31.08.1999 та з 01.06.2000 по 31.07.2000 та призначити пенсію за віком з дня набуття права;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 10.10.2024 року позовну заяву було залишено без руху. Надано 5-ти денний строк для усунення недоліків.
11.10.2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків, надіслана представником позивача, в якій зазначено наступні позовні вимоги:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 213050037983 від 22.04.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувати до страхового стажу перiод роботи з 02.09.1993 року по 31.08.1999 та з 01.06.2000 року по 31.07.2000 року та призначити пенсію за віком з дня набуття права;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Ухвалою від 14.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 213050037983 від 22.04.2024 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач не зарахував до загального трудового стажу період роботи з 02.09.1993 року по 31.08.1999 та з 01.06.2000 року по 31.07.2000 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 . У вказаному рішенні зазначено, що загальний страховий стаж складає 27 років 8 місяці 20 днів. Позивачка вважає своє право на пенсійне забезпечення порушеним. Позивачка вказує, що її трудова книжка містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме: відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи. Ці записи є належним та допустимим доказом на підтвердження її трудового стажу.
31.10.2024 відповідач-1 (Головне управління ПФУ в Херсонській області) надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що не погоджується з вимогами позовної заяви, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. 15.04.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивачки про призначення пенсії та додані до неї документи були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за екстериторіальним принципом та було прийняте рішення № 213050037983 від 22.04.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком за відсутності підстав для її призначення, відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до поданих документів загальний страховий стаж позивачки для визначення права на пенсію становить 27 років 8 місяці 20 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 18.07.1983 з 02.09.1993 по 31.12.1998 за записом №4-№5, оскільки запис про звільнення з роботи не засвідчено підписом керівника підприємства, або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, як це передбачено Інструкцією № 58. Крім того, вимога позивача щодо зарахування до страхового стажу періоду з 01.06.2000 року по 31.07.2000 року є безпідставною, оскільки за вказаний період відсутні відомості про сплату страхових внесків, що є обов'язковою умовою для набуття страхового стажу відповідно до норм Закону №1058.
Від відповідача-2 відзив не надходив.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в письмовому провадженні, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивач було передано на розгляд Головному управлінню ПФУ в Кіровоградській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 213050037983 від 22.04.2024 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 18.07.1983 з 02.09.1993 по 31.12.1998 за записом №4-№5, оскільки запис про звільнення з роботи не засвідчено підписом керівника підприємства, або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, як це передбачено Інструкцією № 58.
Не погодившись з вказаним рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі Закон № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До набрання чинності Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII « Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), що втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції № 162).
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Також, згідно п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом п.2.2-2.4 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 4 постанови КМ України №301 від 27 квітня 1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, з вищенаведених норм випливає, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період, якщо з наявних записів можливо встановити період роботи працівника на підприємстві.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що недоліки заповнення трудової книжки, виявлені відповідачем, не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці, та позбавити особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Таким чином, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису, проставлення печатки не передбачено. Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника та проставлення печаток покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Усі записи містять підстави їх внесення, засвідчені уповноваженою на ведення трудових книжок посадовою особою підприємства.
Запис № 19 про переведення 01.09.1993 позивачки завідучою виробництва школи № 30 з попередньої посади зав.виробництвом № 27 та подальше звільнення за власним бажанням 03.11.2000 має підпис ст. інспектора виробничого торгового об'єднання їдалень при учбових закладах Суворовського району м. Херсона.
Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи та ці записи є доказами для підтвердження її трудового стажу.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 р. по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18), від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, та проставлення печаток, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано.
У зв'язку з наведеним, суд зазначає, що сумніви відповідача, ГУ ПФУ в Кіровоградській області, не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, ГУ ПФУ в Кіровоградській області, протиправно відмовлено позивачу у врахуванні періоду її трудової діяльності з 02.09.1993 року по 31.08.1999 та з 01.06.2000 року по 31.07.2000 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
У рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Разом з цим, слід зазначити, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 213050037983 від 22.04.2024 року про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в призначенні пенсії за віком, та зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, щодо врахування при обчисленні страхового стажу відомостей трудової книжки серії НОМЕР_4 щодо періодів роботи з 02.09.1993 року по 31.08.1999 та з 01.06.2000 року по 31.07.2000 року.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач під час звернення до суду з вказаними позовом сплатив судовий збір у загальному розмірі 1211,20 грн.
Позивачу відшкодовуються витрати по сплаті судового збору за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 213050037983 від 22.04.2024 року про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, щодо врахування при обчисленні страхового стажу відомостей трудової книжки серії НОМЕР_4 щодо періодів роботи з 02.09.1993 року по 31.08.1999 та з 01.06.2000 року по 31.07.2000 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА