14 травня 2025 р. № 400/2963/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаДержавної установи "Миколаївський слідчий ізолятор", вул. Лагерне поле, 5, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54005,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
27 березня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» (далі - відповідач) про:
1) визнання протиправними дії відповідача щодо нездійснення розрахунку грошового забезпечення позивача:
з 01.01.2020 до 31.12.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020;
з 01.01.2021 до 31.12.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021;
з 01.01.2022 до 31.12.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022;
з 01.01.2023 до 04.04.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023;
2) зобов'язання відповідача здійснити розрахунок грошового забезпечення позивача, починаючи:
з 01.01.2020 до 31.12.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020;
з 01.01.2021 до 31.12.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021;
з 01.01.2022 до 31.12.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022;
з 01.01.2023 до 04.04.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023;
3) зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу різниці невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 04.04.2023.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач протиправно визначав у 2020-2023 роках його посадовий оклад та окладу за спеціальним званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, а не з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом відповідно на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023. Як наслідок, відповідач виплатив позивачу в період з 01.01.2020 по 06.03.2023 не в повному обсязі його грошове забезпечення.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі № 400/2963/25 в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 04.04.2023.
08.04.2025 позивач подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суд.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 відмовлено у задоволені заяви позивача про відкриття провадження в частині позовних вимог, а також повернуто позовну заяву в частині позовних вимог щодо:
1) визнання протиправними дії відповідача щодо нездійснення розрахунку грошового забезпечення позивача:
з 19.07.2022 до 31.12.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022;
з 01.01.2023 до 04.04.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023;
2) зобов'язання відповідача здійснити розрахунок грошового забезпечення позивача, починаючи:
з 19.07.2022 до 31.12.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022;
з 01.01.2023 до 04.04.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023;
3) зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу різниці невиплаченого грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 04.04.2023.
Водночас 10.04.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження щодо інших позовних вимог.
Позовна заява з додатками та ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 про відкриття провадження надіслані відповідачу в його електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та отримана ним відповідно 27.03.2025 і 11.04.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідач правом на подачу відзиву у встановлений судом строк не скористався.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до довідки відповідача від 24.03.2025 № 2018-116 позивач у період з проходив службу в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор», зокрема у період з 01.01.2020 по 04.04.2023.
24.02.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення розрахунку його грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 04.04.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року, а також про виплату різниці грошового забезпечення за 2020-2023 роки.
У листі від 06.03.2025 № 2/9-Б-10-25Б-10 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку його грошового забезпечення за 2020-2023 роки, оскільки його посадовий оклад та оклад за спеціальним званням підлягає обчисленню виходячи з розміру 1762 гривні.
Вважаючи, що відповідач протиправно застосовував при обчисленні його грошового забезпечення розрахункову величину 1762,00 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Частиною четвертою статті 21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Згідно з частиною другою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною п'ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 704 встановлено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Додатками 8 і 14 до Постанови № 704 встановлено відповідно схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з приміткою 1 до додатку 1 і приміткою 1 до додатку 14 Постанови № 704 (у редакціях, що застосовувалися з 01.10.2020) відповідно посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704.
Пунктом 6 Постанови № 103 затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, підпунктом 1 пункту 3 цих Змін було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 шляхом викладення його в новій редакції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103. Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 826/6453/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою Міністерства соціальної політики України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Відповідно до частини дев'ятої статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, на день виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови № 704 був чинним у редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103.
Аналогічний правовий висновок щодо правових наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду міститься у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19.
Крім цього, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, постановлено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Правовим наслідком скасування Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103, а також Постановою № 481 підпункту 1 пункту 3 змін, що вносилися до постанови Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103, є те, що вказаний підпункт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.
Таким чином, з дня виникнення спірних правовідносин по 19.05.2024 абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинним у редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103, тобто у первинній редакції.
Разом з тим, згідно з пунктом 2 Постанови № 481 до абзацу першого пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як наслідок, до дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинний у первинній редакції, тобто без врахування змін, що вносились до цього пункту Постановою № 103.
З огляду на зазначене суд прийшов до висновку, що під час проходження позивачем служби у Державній установі «Центр пробації» з 01.01.2020 по 04.04.2023 включно відповідач при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення зобов'язаний був застосовувати абзац перший пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції, що була чинна до 19.05.2023 включно, а саме в такій:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.»
Тобто для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням використовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 15.03.2023 № 420/6572/22.
Тому твердження відповідача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати пункт 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, суперечить законодавству.
З наведеного слідує, що для визначення розміру посадового окладу, окладу за спеціальним званням за період проходження позивачем служби у відповідача з 01.01.2020 по 18.07.2022 необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який установлений абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а саме: у розмірі відповідно 2102,00 грн, 2270,00 грн і 2481,00 гривні.
Суд встановив, що у період з 01.01.2020 по 18.07.2022 відповідач визначав розмір посадового окладу та окладу за спеціальним званням позивача із розрахункової величини 1762,00 грн, що підтверджується листами відповідача від 06.03.2025 № 20/9-Б-10-25/Б-10 і від 06.03.2025 № 20/9-Б-11-25/Б-11.
Такі дії відповідача є протиправними.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» (вул. Лагерне поле, 5, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54005; код ЄДРПОУ 08564067) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» щодо нездійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 :
з 01.01.2020 до 31.12.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020;
з 01.01.2021 до 31.12.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021;
з 01.01.2022 до 18.07.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022
3. Зобов'язати Державну установу «Миколаївський слідчий ізолятор» (вул. Лагерне поле, 5, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54005; код ЄДРПОУ 08564067) здійснити розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум:
з 01.01.2020 до 31.12.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020;
з 01.01.2021 до 31.12.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021;
з 01.01.2022 до 18.07.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Повний текс рішення складено 14 травня 2025 року