14 травня 2025 рокусправа № 380/35/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національної асоціації адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Овсієнко Оксани Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національної асоціації адвокатів України в якій позивачка просить суд: визнати протиправними і скасувати рішення Ради адвокатів України № 13 "Про надання роз'яснення частини другої статі 44 Правил адвокатської етики" від 30.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що 14.08.2023 відповідно до процедури встановленої законом, збори представників громадських об'єднань обрали її членкинею Громадської ради доброчесності (надалі - ГРД). Позивачка стверджує, що за позицією Ради адвокатів України (далі РАУ), вона як членкиня ГРД не має права у своїй діяльності, що здійснюється відповідно до закону, тлумачити та застосовувати Правила адвокатської етики інакше ніж це прийняла РАУ або ж не застосовувати у випадку відсутності офіційного тлумачення РАУ. На думку позивачки, позиція Ради адвокатів України, викладена в рішенні №13 обмежує її права як членкині ГРД щодо надання оцінки інформації щодо кандидатів на посаду судді чи суддям, що є незаконним втручанням у здійснення функцій, наданих їй законом відповідно до її статусу. Також звертає увагу на те, що можливість оцінки кандидатів на посаду судді або судді з погляду правил етики, що поширюються або поширювалися на особу (в тому числі адвокатської) прямо передбачена в Єдиних показниках для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених Вищою радою правосуддя відповідно до закону Рішенням від 17.12.2024 №3659/0/15-24.
Згідно ухвали від 08.01.2025 позовну заяву залишено без руху.
24.01.2025 прийнято ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що спірне рішення (пункт 1) стосується виключно адвоката Овсієнко О.В., оскільки прийнято в контексті фактів, наведених у рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у складі колегії) № 347/дс-24 від 19 березня 2024 року. Пункт 2 та пункт 3 спірного рішення містять загальний характер щодо поваги до процесуальних прав адвоката та тлумачення Правил адвокатської етики стосовно інтересів адвоката.
Відповідач стверджує, що оскаржуване рішення Ради адвокатів України не впливає на права та обов'язки позивачки.
04.03.2025 згідно ухвали відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
04.03.2025 відповідно до ухвали відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
04.03.2025 відповідно до ухвали залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Овсієнко О.В .
Ухвалою від 31.03.2025 продовжено строки розгляду справи.
Суд вважає за необхідне уточнити назву відповідача, вказавши повну назву: Недержавна некомерційна професійна організація «Національної асоціації адвокатів України» в особі Ради адвокатів України.
Дослідивши заяви по суті справи та письмові докази суд встановив наступне.
18.04.2024 на адресу Ради адвокатів України надійшла письмова заява адвоката Овсієнко Оксани Володимирівни від 17.04.2024, відповідно до якої остання просить Раду адвокатів України надати офіційне тлумачення частини другої статті 44 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року 09.06.2017 (зі змінами, затвердженими З'їздом адвокатів України 2019 року 15.02.2019), у тому числі з урахуванням та в контексті фактів, наведених у рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у складі колегії) № 347/дс-24 від 19.03.2024.
За результатами розгляду зазначеної заяви прийнято рішення № 13 Ради адвокатів України від 30.04.2024 «Про надання роз'яснення частини другої статті 44 Правил адвокатської етики», яким вирішено наступне:
« 1. Поведінка та дії адвоката Овсієнко О.В. в умовах, описаних у зверненні, узгоджуються з вимогами частини другої статті 44 Правил адвокатської етики і не містять ознак неповаги до процесуальних прав адвоката, який представляє іншу сторону, або вчинення дій, що грубо порушують останні.
2. Положення частини другої статті 44 Правил адвокатської етики слід розуміти так, що повага до процесуальних прав адвоката, який представляє іншу сторону, і утримання від вчинення дій, що грубо порушують останні, полягає у належному (такому, що ґрунтується на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів), компетентному та добросовісному здійсненні адвокатом процесуальних повноважень (використанні процесуальних прав та дотриманні процесуальних обов'язків), визначених відповідним процесуальним законом.
3. Право офіційного тлумачення Правил адвокатської етики належить виключно З'їзду адвокатів України та Раді адвокатів України. Правила адвокатської етики в будь-якому разі не можуть бути застосовані проти інтересів адвоката, у тому числі, у спосіб тлумачення неналежним суб'єктом Правил адвокатської етики для дискредитації адвоката, який проходить процедуру доступу до інших професій».
Позивачка, вважаючи протиправним рішення відповідача, звернуся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст (інтерес у вузькому розумінні цього слова) та означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:
(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;
(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;
(в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу ;
(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);
(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:
(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
(г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пунктах 8-9 частини першої статті 4 КАС України визначено позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. При цьому відповідачем може бути суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інша особа, до якої звернена вимога позивача.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; формами захисту, зокрема, є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваними діями, рішенням або бездіяльністю прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право якої порушені цим рішенням.
Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.
Суд також враховує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція).
Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 та від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв'язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб'єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб'єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 14 березня 2023 року у справі № 140/13065/21.
09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року, затверджено Правила адвокатської етики (нова редакція), зі змінами від 15 лютого 2019 року.
Статтею 5 Правил адвокатської етики, визначено, що право офіційного тлумачення Правил належить виключно з'їзду адвокатів України та Раді адвокатів України. Якщо положення Правил допускають їх різне тлумачення, то такі положення підлягають застосуванню у найбільш сприятливому для адвоката їх тлумаченню.
Згідно зі ст. 69 Правил адвокатської етики у випадках, коли в конкретній ситуації адвокату важко визначити варіант поведінки, який у певних обставинах відповідав би нормам Правил, він може звернутися за роз'ясненням до Ради адвокатів України чи з'їзду адвокатів України.
Дії адвоката, що відповідають роз'ясненню Ради адвокатів України чи з'їзду адвокатів України, не можуть бути поставлені йому за провину і мати наслідком накладення дисциплінарного стягнення.
Положенням про Раду адвокатів України, яке затверджено установчим з'їздом адвокатів України від 17.12.2012, зі змінами від 09.06.2017, визначено, що Рада адвокатів України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: забезпечує виконання рішень з'їзду адвокатів України (пункт 1.3); сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних, соціальних та інших прав адвокатів (пункт 1.11); вживає відповідно до законодавства заходів щодо усунення державними органами та органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами порушень професійних прав та гарантій адвокатської діяльності; вносить пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях (пункт 1.27); надає роз'яснення з питань, пов'язаних із адвокатською діяльністю (пункт 1.36); виконує інші функції відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та рішень з'їзду адвокатів України, цього Положення (пункт 1.38).
Як встановлено матеріалами справи, рішенням Ради адвокатів України від 30.04.2024 №13 "Про надання роз'яснення частини другої статті 44 Правил адвокатської етики" надано роз'яснення на звернення адвоката Овсієнко О.В. щодо її поведінки та дій в умовах, описаних у зверненні.
Суд зазначає, що рішенням Ради адвокатів України від 30.04.2024 №13 "Про надання роз'яснення частини другої статті 44 Правил адвокатської етики" надано відповідне роз'яснення на підставі звернення конкретного адвоката, а саме адвоката Овсієнко О.В., та з урахуванням індивідуально-виражених ознак при певних обставинах та подіях, таке рішення жодним чином не впливає на права, інтереси та обов'язки позивачки у справі ОСОБА_1 .
Також позивачкою не доведено в чому конкретно виявилося порушення її прав, свобод чи інтересів та яким чином в подальшому вплине оскаржуване рішенням Ради адвокатів України від 30.04.2024 №13 на її професійну діяльність.
Щодо покликання позивачки на те, що позиція Ради суддів України, висловлена у спірному рішенні, обмежує її права як членкині Громадської ради доброчесності, то згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті Громадської ради доброчесності, ОСОБА_1 склала повноваження як член ГРД 01.04.2025.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Ради адвокатів України від 30.04.2024 №13 "Про надання роз'яснення частини другої статті 44 Правил адвокатської етики".
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
У цій справі суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з чим відсутні підстави для відшкодування судових витрат, понесених позивачкою.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національної асоціації адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Овсієнко Оксани Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна