з питань залишення позовної заяви без розгляду
13 травня 2025 рокусправа № 380/6517/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Кудли Д.Ю.,
представника позивача Яцук Г.М.,
представника відповідача Твердовської У.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 43968090) з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 №11850/13-01-24-08 на загальну суму 418861,50 грн; податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 №11851/13-01-24-08 в сумі 34905,12 грн; податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 №11851/13-01-24-08 в сумі 340 грн.
Ухвалою суду від 07.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки, подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду, представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можуть вважатися належним чином врученими, оскільки такі були направленні не за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) позивача. Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення не містять будь-яких відміток про вручення чи не вручення, як і не містять підпису працівника поштового зв'язку. Крім цього, зазначено також, що позивач тривалий час з 2014 року проживає у Німеччині, де уклала шлюб, отримала посвідку на проживання. У підтвердження чого, долучено довідку про реєстрацію позивачки з 20.06.2014 у м. Радеберг, копію трудового контракту від 2018 року та витягів з банку про отримання заробітної плати за січень, лютий, березень 2024 року. Оскільки позивач проживала за межами України, то вона об'єктивно не отримувала поштову кореспонденцію та їй не було відомо про проведену контролюючим органом перевірку та винесені податкові повідомлення-рішення. Також звертає увагу на те, що у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та встановленням карантину на всій території України з 12.03.2020 перетин кордону в період дії карантину був значно ускладнений та постійно змінювались правила перетину як в'їзду в Україну так і виїзду в інші країни. Крім цього, посилається також на введений в Україні воєнний стан. Вважає, що у позивача існували об'єктивні причини, що унеможливили проживання та отримання кореспонденції за місцем реєстрації позивачки. Просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 23.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання на 13.05.2025 о 12:00 год.
09.05.2025 за вх.№38816 від представника відповідача надійшла заява про залишення адміністративного позову без розгляду. Зазначив, що відповідно до п. 86.8 ст. 86 ПКУ ГУ ДПС у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 21.03.2024 №11850/13-01-24-08, №11851/13-01-24-08, №11851/13-01-24-08 та надіслано такі на податкову адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Лист від 08.04.2024 повернувся до ГУ ДПС у Львівській області по причині «за закінченням терміну зберігання». Вказує, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків. Вважає, що наведені представником позивача обставини, а саме не отримання оскаржуваних документів, не можуть визнаватись судом поважними, оскільки такі жодним чином не доводять того факту, що позивач не зміг отримати рекомендоване поштове відправлення, яким надіслано оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення, з підстав та обставин, що були об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, а тому підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду - відсутні. Просить залишити позовну заяву без розгляду.
09.05.2025 за вх.№38841 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В засіданні суду представник позивача просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду.
Представник відповідача щодо поновлення строку звернення до суду заперечила, просила суд позов залишити без розгляду.
Суд заслухав пояснення представників сторін та вирішуючи питання строків звернення до суду у цій справі керується таким.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Згідно із пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Абзацами першим - третім пункту 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
За змістом пункту 58.19 статті 58 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відповідно ж до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України в системному зв'язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 дійшов висновку, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті. Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом. Суд дійшов висновку, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Водночас, судова палата дійшла висновку, що пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. ПК України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).
Строк на оскарження податкових повідомлень-рішень у разі, якщо позивач не скористався процедурою адміністративного оскарження таких рішень є загальним, згідно ст. 122 КАС України і становить шість місяців з дати, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права, про що також зазначив представник позивача у позовній заяві.
Як встановлено судом, позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області, датовані 21.03.2024.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вказані податкові повідомлення-рішення направлялись на поштову адресу позивача АДРЕСА_2 , проте таке поштове повідомлення було повернуто до відправника із поміткою «за закінченням терміну зберігання».
Представник позивача зазначила, що позивач тривалий час проживає у Німеччині, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення нею не могли бути отримані.
Як стверджує позивач, вона з додатку «ДІЯ» дізналася що за результатами розгляду справи №380/21932/24 (щодо стягнення податкового боргу) прийнято рішення від 31.01.2025 у справі №380/21932/24 про стягнення з неї податкового боргу в розмірі 464509,67 гривень. При цьому, жодних матеріалів позовної заяви від ГУ ДПС у Львівській області позивачу не надходило, а також копії ухвали про відкриття провадження у вказаній справі позивач не отримувала. В подальшому, без будь-яких зволікань, представник позивача 20.02.2024 звернулась із запитом до ГУ ДПС у Львівській області та отримала з відповіддю на запит від 28.02.2025 акт перевірки, Наказ про проведення перевірки й оскаржувані податкові-повідомлення рішення, а також документи, на підставі яких такі прийняті.
Суд звертає увагу на те, що вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 вказала: "...правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду".
Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З огляду на те, що позивачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення не було отримано у зв'язку з поверненням поштової кореспонденції на адресу ГУ ДПС у Львівській області із зазначенням причин «за закінченням терміну зберігання» та враховуючи той факт, що після отримання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, без зволікання у часі було оскаржені податкові повідомлення-рішення, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Також, суд бере до уваги той факт, що позивач фактично проживає у Німеччині, у підтвердження чого представником позивача долучено до матеріалів справи довідку про реєстрацію ОСОБА_1 з 20.06.2014 у м. Радеберг, Пілнітцер Штрассе, 2. Також позивач працевлаштована у Німеччині, що підтверджується копією трудового контракту від 2018 року та витягами з банку про отримання заробітної плати за січень, лютий, березень 2024 року.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У зв'язку з введенням воєнного стану введено тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
В подальшому аналогічними Указами Президента України правовий режим військового стану продовжено.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану" від 3 березня 2022 року № 2118-IX внесено до підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України пункт 69.9, згідно якого для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Суд дійшов висновку, що запровадження військового стану є об'єктивною обставиною, яка створювала обмеження при зверненні до суду.
Крім цього, Верховний суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2, 14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Важливість захисту права на доступ до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.
З огляду на вищезазначене, суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладені обставини, з метою недопущення порушення процесуальних прав позивача та створення перешкод для доступу до правосуддя, суддя дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання поважними причин пропуску строку для подання позовної заяви та поновлення такого строку.
На підставі викладеного, суд вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з огляду на поважність причин пропуску такого.
З огляду на вказане, у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 121-123, 240, 248, 256, 294, КАС України, суд, -
Клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду задовольнити. Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити пропущений строк звернення до суду.
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення проти неї можуть бути викладені в апеляційній чи касаційній скарзі на рішення суду прийняте за результатами розгляду адміністративної справи.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 14.05.2025.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна