14 травня 2025 року м.Київ № 320/7524/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування довідки,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного агенства з питань запобігання та просить суд:
визнати протиправними та скасувати п.п. 5.1 п.5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV довідки від 24.01.2025 № 55/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, поданої ОСОБА_1 , заступником начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора в частині встановлення, що суб'єктом декларування при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що висновок НАЗК про подання декларантом недостовірних відомостей, які відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн, що відображено у п.п. 5.1 п. 5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV довідки від 24.01.2025 № 55/25 є протиправним, не обґрунтованим та не підтверджений об'єктивними і беззаперечними доказами.
Вказує, що п.п. 5.1 п. 5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV довідки від 24.01.2025 № 55/25 НАЗК не ґрунтується на положеннях чинного законодавства та суперечать, зокрема, вимогам ч. 9 ст. 46 Закону України від 14.10.2014 «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700). Також зазначає, що частина вартості дачного будинку не може вважатися подарунком в розумінні ст. 1 Закону № 1700.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
10.03.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву де зазначив про правомірність викладених висновків у довідці та стверджує про відсутність предмету спору та ознак порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
18.03.2025 представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву та зазначає, що складена довідка НАЗК прямо порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, а висновки викладені в ній не відповідають фактичним обставинам справи.
25.03.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому повторно зазначаються доводи. викладені у відзиві на позовну заяву, також вказується про відсутність порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про здійснення розгляду справи у порядку загального позовного провадження відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом Офісу Генерального прокурора № 192ц від 04.03.2021 ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора з 09.03.2021.
29.01.2024 на виконання вимог ч. 1 № Закону № 1700 позивачем подана щорічна декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2021 рік.
На підставі абзацу 2 ч. 1 ст.51-3 Закону № 1700, п. 1 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21, до протоколу автоматизованого розподілу обов'язків з проведення перевірок від 19.07.2024 уповноваженою особою Національного агентства - головним спеціалістом другого відділу Управління проведення повних перевірок Вікторовою Юлією Олександрівною у період з 22.07.2024 по 17.01.2025 проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, унікальний ідентифікатор документа - eec62ab6-31db-4d1f-b1c9-7f71c81f5b43 (далі - декларація), поданої позивачем, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр), 29.01.2024.
За результатами перевірки складено довідку від 24.01.2025 № 55/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, поданої позивачем
Так, у розділі IV «Висновки» спірної довідки вказано про наступне:
4.1. За результатами повної перевірки декларації щорічної за 2021 рік, унікальний ідентифікатор документа - eec62ab6-31db-4d1f-b1c9-7f71c81f5b43, поданої ОСОБА_1 , заступником начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора, встановлено, що суб?єкт декларування при поданні декларації зазначив недостовірні відомості (п.п. 5.1. п. 5 розділу 3.1 цієї Довідки), неточні відомості (п.1, п.п. 2.2 п.2, 3, п.п. 5.2 - 5.3 п.5, п.п. 6.2 п. 6 розділу 3.1 цієі Довідки) та відомості, які не вдалося перевірити (п. 4, п.п. 6.1 п. 6 розділу 3.1 цієї довідки), чим не дотримав вимог п.п. 1,2,7,8 ч.1 ст. 46 Закону № 1700.
Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн (п.п. 5.1 п. 5 розділу 3.1 довідки).
У діях суб?єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 Кримінального кодексу України.
4.2. Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел.
4.3. За наявною інформацією ознак порушень вимог ст.ст. 23, 25 Закону не встановлено.
4.4. Ознак незаконного збагачення не встановлено.
4.5. Ознак необґрунтованості активів не встановлено.
4.6. Повідомити суб?єкта декларування про результати проведення повної перевірки декларації.
4.7. Уповноваженій особі Національного агентства вжити заходів для створення в Реєстрі можливості подання суб?єктом декларування декларації з достовірними відомостями.
4.8. Уповноваженій особі Національного агентства про результати проведеної повної перевірки повідомити керівника суб?єкта декларування.
4.9. Уповноваженій особі оприлюднити цю Довідку на офіційному вебсайті Національного агентства.».
Вважаючи такий висновок протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені Законом № 1700. Зокрема, ст. 4 визначено статус НАЗК, яке згідно з частиною першою указаної норми є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Коло повноважень НАЗК визначено у ст. 11 Закону № 1700 відповідно до приписів п. 7-1 ч. 1 НАЗК здійснює в порядку, визначеному цим Законом, контроль та перевірку декларацій суб'єктів декларування, зберігає та оприлюднює такі декларації, проводить моніторинг способу життя суб'єктів декларування.
Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається НАЗК (ч. 3 ст. 51-1 Закону № 1700).
Згідно із ч. 1, 2 ст. 51-1 Закону № 1700 НАЗК проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. НАЗК проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
Повна перевірка декларацій НАЗК здійснюється відповідно до положень ст. 51-3 Закону № 1700.
Частиною 1 ст. 51-3 Закону № 1700 регламентовано, що повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Процедуру проведення НАЗК повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, визначає Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21 (далі - Порядок).
Згідно з абзацу 5 п. 2 розділу I цього Порядку недостовірні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до ст. 46 Закону, які не відповідають дійсності або є неправдивими, що підтверджено Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації, зокрема відомості, що відрізняються від відомостей, які містяться у правовстановлюючих документах, судових рішеннях, які набрали законної сили, індивідуально-правових актах, реєстрах, банках даних, інших інформаційно-телекомунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, реєстрах іноземних держав, інших джерелах інформації.
Складовими предмета повної перевірки декларації є: 1) з'ясування достовірності задекларованих відомостей; 2) з'ясування точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірка на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірка на наявність ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів (п. 1 розділу ІІІ Порядку).
Відповідно до п. 5 розділу V Порядку повна перевірка декларації передбачає такі дії:
аналіз відомостей про об'єкти декларування та їх порівняння з відомостями з реєстрів, банків даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових систем, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, із судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування;
створення, збирання, одержання, використання та інша обробка документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, у тому числі за допомогою автоматизованих засобів, яка є необхідною для повної перевірки, з використанням джерел інформації, визначених у цьому Порядку;
звернення у разі необхідності до посадових та службових осіб державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань для отримання письмових пояснень, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку;
звернення у разі необхідності до суб'єкта декларування для отримання пояснень та копій підтвердних документів, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку.
Пунктом 6 розділу V Порядку зазначено, що під час повної перевірки декларації Національне агентство використовує такі джерела інформації:
відомості, отримані з інформаційно-комунікаційних і довідкових систем, реєстрів, банків даних, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації;
документи та/або інформація, що надані суб'єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей, а також законності джерел отриманих доходів;
документи та/або інформація, у тому числі з обмеженим доступом, що надходять (отримані) від державних органів, органів місцевого самоврядування, нотаріусів, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, спеціалістів, експертів, громадян та їх об'єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав;
відомості із медіа, мережі «Інтернет», інших джерел інформації, які стосуються конкретного суб'єкта декларування та/або членів його сім'ї, містять інформацію про ринкову вартість (ціну) об'єктів декларування та інші фактичні дані, що можуть бути перевірені;
всі наявні в Національному агентстві відомості, у тому числі:
отримані Національним агентством під час проведення перевірок інших декларацій, поданих суб'єктом декларування та/або членами його сім'ї, іншими особами;
зібрані під час здійснення контролю декларацій за допомогою програмних засобів Реєстру, моніторингу способу життя суб'єкта декларування, спеціальної перевірки;
зібрані в результаті розгляду повідомлень викривачів, інших суб'єктів звернення;
отримані під час реалізації повноважень щодо моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, а також контролю за дотриманням вказаними особами обмежень щодо запобігання корупції;
інформація та/або документи, отримані від правоохоронних органів, у тому числі з матеріалів кримінальних проваджень, дозвіл на використання яких та посилання у документах Національного агентства на які наданий слідчим, детективом або прокурором відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно з п. 8 розділу V Порядку з метою здійснення повної перевірки декларації уповноважена особа Національного агентства має право направляти запити про надання документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, нотаріусів, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, спеціалістів, експертів, громадян та їх об'єднань. Зазначені суб'єкти зобов'язані надати запитувані Національним агентством документи (копії документів) чи інформацію упродовж 10 робочих днів з дня одержання запиту.
Згідно з п. 12 розділу V Порядку достовірність задекларованих відомостей перевіряється шляхом порівняння зазначених у декларації відомостей з даними, отриманими Національним агентством під час проведення контролю та повної перевірки декларації.
Оформлення результатів проведення повної перевірки декларації регламентовано розділом VI Порядку.
Так, відповідно до п. 1 цього розділу, за результатами проведення повної перевірки декларації, у тому числі повторної, уповноважена особа складає та підписує довідку про результати проведення повної перевірки декларації у двох примірниках, один з яких після погодження відповідно до п. 3 цього розділу надсилається суб'єкту декларування.
У п. 2 розділу VI Порядку зазначено про інформацію, яка має міститься у довідці.
Пунктом 9 цього ж розділу Порядку визначено, що у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування.
Відповідно до п. 10 розділу VI Порядку на офіційному веб-сайті Національного агентства оприлюднюється довідка про результати проведення повної перевірки, упродовж 10 робочих днів з дня її погодження.
Так, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати п.п. 5.1 п.5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV оскаржуваної довідки в частині встановлення, що позивачем при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн.
Спірною довідкою в цій частині зафіксовано наступне:
«Суб'єкт декларування не зазначив відомостей про свій дохід від ОСОБА_2 у вигляді подарунка у негрошовій формі - частини вартості дачного будинку АДРЕСА_1 , набутого ним у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18.01.2021 № 155.
Під час перевірки встановлено, що між суб'єктом декларування та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів від 04.10.2019 № 4849 в розмірі 1 298 000,00 грн, з терміном виконання зобов'язання до 04.03.2020.
У строк, визначений таким договором, позика повернута не була. Зі слів суб'єкта декларування, він періодично нагадував ОСОБА_2 про необхідність повернення боргу, однак можливості повернення таких коштів в останнього не було, а єдиним варіантом, на який він розраховував як повернення коштів - це завершення будівництва будинку, введення його в експлуатацію з подальшим продажем.
Як убачається з інформації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, будинок був введений в експлуатацію 24.07.2020, а вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, становила 1 783,86 грн.
Надалі 18.01.2021 між суб'єктом декларування та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до основного договору позики від 18.01.2021 № 154, якою п. 3 договору позики від 04.10.2019 № 4849 викладений в новій редакції: «зазначену вище суму позики Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві у термін до 25.01.2021 в порядку та на умовах, передбачених договором. Сторони домовились, що позичальник має право повернути суму позики у будь-який момент до 25.01.2021 включно в порядку та на умовах, передбаченим цим договором. Сторони домовились, що позичальник має право повернути суму позики у будь-який момент до 25.01.2021.
Крім того, в той же день - 18.01.2021 між суб'єктом декларування та ОСОБА_2 також було укладено договір іпотеки від 18.01.2021 № 155, предметом якого є дачний будинок, переданий ОСОБА_2 в забезпечення виконання основного зобов'язання за вищезазначеним договором позики.
Варто зазначити, що в п.п. 2.2 договору іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки в 1 800 000,00 грн.
Також потребує уваги той факт, що при укладенні договору позики сторони визначили, що такий договір є безпроцентним, а в подальшому, при укладенні договору іпотеки сторони в п. 6.8 передбачили, що іпотекодержатель самостійно розраховує загальну суму заборгованості перед ним іпотекодавця за основним договором (договором позики) та цим договором іпотеки, загальна сума якого складається з суми заборгованості за основним зобов'язанням, нарахованих штрафних санкцій, суми інфляції тощо за основним зобов'язанням та договором іпотеки, витрат, понесених іпотекодержателем на здійснення оцінки предмета іпотеки тощо.
У подальшому, 01.02.2021, суб'єктом декларування на адресу ОСОБА_2 було направлено заяву - повідомлення вимогу про усунення порушення, в якій суб'єкт декларування вимагав у тридцятиденний строк з дня направлення такої вимоги виконати умови п. 3 договору позики та п.п. 1.1 договору іпотеки і повернути позичені ним кошти в розмірі 1 298 000,00 грн.
Як результат, у подальшому, зі слів суб'єкта декларування, будь-якого погашення боргового зобов'язання ОСОБА_2 здійснено не було, тому ним було повідомлено про намір здійснювати стягнення предмета іпотеки в позасудовому порядку, також на виконання п.п. 6.8 договору іпотеки 06.03.2021 суб'єктом декларування було підготовлено проект розрахунку загальної суми заборгованості, яка становила 4 700 000,00 грн, однак згодом, за домовленістю сторін такий розмір зменшився до 4 200 000,00 грн, що обумовлено аварією системи теплозабезпечення будинку та його пошкодженням.
На запит Національного агентства ОСОБА_2 надано копію розрахунку загальної суми заборгованості від 06.03.2021, здійсненого на виконання п.п. 6.8 договору іпотеки, який складається з:
1) суми боргу за основним зобов'язанням:
за період з 04.03.2020 до 06.03.2021 - 1 298 000,00 грн;
2) інфляційних витрат:
за період з 04.03.2020 до 06.03.2021 - 97 726,11 грн;
3) збитків внаслідок прострочки (втрачена вигода):
за період з 04.03.2020 до 06.03.2021:
Розрахунок здійснювався за формулою: сума заборгованості х середня денна облікова ставка по споживчих кредитах ФК відповідно до офісу статистики Національного банку України х кількість днів прострочення: 100 = 3 130 646,20 грн;
4) подвійної облікової ставки НБУ:
за період з 04.03.2020 до 06.03.2021 - 180 203,87 грн;
5) 3 % річних:
за період з 04.03.2020 до 06.03.2021 - 39 171,73 грн.
З цього розрахунку вбачається, що розмір втраченої вигоди, розрахованої суб'єктом декларування, значно перевищує розмір основного зобов'язання за договором позики.
Проте, на думку суду такий розрахунок не може бути взятий до уваги з огляду на таке.
Як вбачається із змісту додаткової угоди № 1 до договору позики від 18.01.2021 № 154, сторони виклали п. 3 основного договору позики у новій редакції, зазначивши, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики у будь-який момент до 25.01.2021 (включно), а отже, зазначена дата вважається кінцевим терміном виконання зобов?язання та, відповідно, 26.01.2021 є датою для початку нарахування штрафних санкцій.
У свою чергу, розрахунок здійснювався за період 04.03.2020 - 06.03.2021, що суперечить змісту додаткової угоди № 1 від 18.01.2021, якою п. 3 договору позики був викладений в новій редакції.
Таким чином, термін виконання зобов?язання за договором позики від 04.10.2019 № 4849 (в редакції додаткової угоди № 1 від 18.01.2021) - 25.01.2021, а не 04.03.2020.
Крім того, варто також зазначити, що ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачає, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.
Згідно з постановою Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 доведення наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та їх розміру здійснюється із застосуванням стандарту вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дає змогу стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що такий факт імовірніше відбувся (мав місце), аніж не відбувся /його не було.
Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню в таких випадках: коли заявлений кредитором неотриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов'язань; втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов'язання іншим контрагентом (боржником); дохід не є абстрактним і може бути доведеним з розумним рівнем впевненості.
09.03.2021 суб'єктом декларування було здійснено стягнення предмета іпотеки шляхом проведення державної реєстрації права власності в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Варто звернути увагу, що в довідці іпотекодержателя від 09.03.2021 № 681, засвідченій підписом суб'єктом декларування, відомостями про вартість предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ПРАЙМ ОЦІНКА», є звіт про оцінку майна від 04.03.2021, відповідно до якого ринкова (оціночна вартість) предмета іпотеки становить 5 200 000,00 грн.
Отже, фактично суб'єктом декларування набуто об'єкт, вартість якого значно перевищує розмір зобов'язання у вигляді наданої ним позики.
На запити Національного агентства ОСОБА_2 та суб'єкт декларування повідомили, що жодного відшкодування різниці вартості будинку не проводилось.
При цьому не можуть бути взяті до уваги пояснення суб'єкта декларування про відображення ним достовірних відомостей про будинок у розділі 3 декларації загальною вартістю 5 200 000,00 грн, оскільки вважається, що набуття права власності на такий об'єкт не супроводжувалось здійсненням видатків, вчинених у звітному періоді, отриманням доходу у будь-якій формі та не супроводжувалось фінансовими зобов'язаннями у будь-якій формі, тому додаткові відомості в інші розділи декларації ним не вносились, враховуючи таке.
Так, в розумінні ст. 1 Закону подарунок - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.
Оскільки фактично суб'єкт декларування позичив ОСОБА_2 1 298 000,00 грн, а укладенням договору іпотеки за 7 днів до завершення строку виконання основного зобов'язання сторони передбачили ще й розрахунок загальної суми заборгованості за основним зобов'язанням та договором іпотеки, в якому зазначені розрахунки суперечать змісту п. 3 основного договору позики, викладеного в редакції додаткової угоди № 1 від 18.01.2021, що як результат, свідчить про штучне збільшення розміру зобов'язання ОСОБА_3 до еквіваленту вартості будинку згідно із звітом про оцінку.
Суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 3 902 000,00 грн (5 200 000,00 грн (звіт про оцінку майна) - 1 298 000,00 грн (сума наданої позики).
Проаналізувавши оскаржувану довідку в наведеній частині, суд вважає за доцільне вказати про наступне.
Дохід у вигляді вартості отриманого у дарунок майна відповідно до п. 164.2.10 Податкового кодексу України (далі - ПК України) включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування у відповідності до ст. 164 ПК України.
Підпунктами 41.1.1 - 41.1.2 п 41.1 ст. 41 ПК України регламентовано, що контролюючими органами є: податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених п.п. 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи; митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв'язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони.
За правилами п.п. 19-1.1.1-19-1.1.2 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій ст. 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Аналізуючи наведене, суд вважає, що безпосередньо податкові органи, як контролюючі органи, визначені п.п. 41.1.1 - 41.1.2 п. 41.1 ст. 41 ПК України здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
В оскаржуваній довідці в цій частині НАЗК сформовано висновок про отримання позивачем доходу від ОСОБА_2 у вигляді подарунку у не грошовій формі - частини вартості дачного будинку АДРЕСА_1 , набутого ним у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18.01.2021 № 155 на загальну суму 3 902 000,00 грн.
При цьому, на думку суду, НАЗК самостійно досліджено документи, на підставі яких позивачем набуто у власність дачний будинок та самостійно здійснено розрахунок начебто отриманого позивачем доходу, а також самостійно надано оцінку не правомірності загального розрахунку заборгованості, який виконаний позивачем на підставі п. 6.8. договору іпотеки від 06.03.2021 та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про іпотеку».
У той же час, суд вказує, що положеннями та Порядку не встановлено права НАЗК на оцінку наявності/відсутності обставин отримання/не отримання суб'єктом декларування доходу у вигляді вартості дарунку майна (частини дачного будинку). Наведене, на переконання суду, з урахування положень ПК України та правової природи відносин, може бути встановлено виключно податковим органом, за наслідком проведення перевірки.
В межах спірних правовідносин судом також встановлено, що НАЗК звертався до податкового органу з метою встановлення фактичних обставини справи в частині отримання позивачем доходу.
Так, відповідно до запиту № 42-01/53644-24 від 23.07.2024 НАЗК звернулося до Головного управління ДПС у м. Києві з вимогою про надання інформації та належним чином завірених копій податкових декларацій з додатками за 2021 рік із зазначенням сум по кожному виду доходу наданих позивачем та членом його сім'ї (дружиною), а також з вимогою надати інформацію та копій матеріалів проведених перевірок.
Головне управління ДПС у м. Києві у листі № 23666/5/26-15-24-01-04-06 від 01.08.2024 підтверджено здійснення позивачем та членом його сім'ї (дружиною) підприємницької діяльності та не зазначено про необхідність збільшення бази оподаткування.
Таким чином, суд вважає, що твердження НАЗК в частині самостійного проведеного розрахунку, отриманого позивачем доходу, формуються виключно на суб'єктивній оцінці, без підтвердження належними та достатніми доказами, якими, у свою чергу, міг бути акт перевірки суб'єкта декларування податковим органом, як контролюючим органом в розумінні положень ПК України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованим висновок НАЗК щодо отримання ОСОБА_1 доходу від ОСОБА_2 у вигляді подарунку у не грошовій формі у розмірі 3 902 000,00 грн і, як наслідок, наведення ним недостовірних відомостей на суму 3 902 000,00 грн, як такий, що зроблений не уповноваженим контролюючим органом.
Також суд погоджується з доводами позивача, що не відображення у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» об'єкта, зазначеного у п.?6 розділу 3 «Об'єкти нерухомості» Декларації відповідно до ч. 9 ст. 46 Закону № 1700, не може розцінюватися, як подання завідомо недостовірних відомостей або їх неповним поданням.
Відповідно до ч. 9 ст. 46 Закону № 1700 відомості, передбачені ч. 1 цієї статті (у тому числі відомості про дохід), вважаються зазначеними в декларації, якщо вони відображені хоча б в одному її розділі (крім відомостей про зареєстроване місце проживання, місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб'єкту декларування може бути надіслано кореспонденцію; відображення цих відомостей не розцінюється як зазначення об'єктів декларування). У такому випадку невнесення відомостей до інших розділів декларації не вважається поданням завідомо недостовірних відомостей або їх неповним поданням.
Додатково слід зазначити, що у запереченнях представником відповідача на спростування доводів позивача про протилежність між собою висновків НАЗК у розділі IV «Висновки» оскаржуваної довідки, а саме про зазначення позивачем недостовірних відомостей щодо отриманого доходу у вигляді подарунка у негрошовій формі (частини вартості дачного будинку) на суму 3 902 000,00 грн (п. 4.1) та про відсутність ознак порушення позивачем вимог ст. 23 Закону № 1700, якою встановлено обмеження щодо одержання подарунків (п. 4.3) вказує наступне, що у період з грудня 2019 по 09.03.2021 позивач не здійснював діяльності пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно не був особою, на яку поширюється дія Закону.
Таким чином, незважаючи на ту обставину, що фактично державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості відбулась 09.03.2021, безпосередньо договір іпотеки, предметом якого є дачний будинок, як забезпечення виконання основного зобов'язання за договором позики укладеного 18.01.2021, та загалом обставини надання такої позики, що фактично створили умови для набуття об'єкту у власність ОСОБА_1 за ціною, значно нижчою від його ринкової вартості (укладання додаткової угоди № 1 від 18.01.2021, направлення заяви-повідомлення з вимогою про усунення порушення від 01.02.2021, здійснення розрахунку загальної заборгованості від 06.03.2021), відбулися до призначення ОСОБА_1 на посаду, відтак відповідні правовідносини між позивачем та ОСОБА_2 виникли у період, коли на ОСОБА_1 не поширювались вимоги Закону № 1700, в тому числі обмеження щодо одержання подарунків.
Такі доводи представника відповідача, викладені у запереченнях, на переконання суду спростовують також і висновки НАЗК відносно отримання позивачем доходу у вигляді подарунку у не грошовій формі в розмірі 3 902 000,00 грн (п.п. 5.1 п.5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV спірної довідки), оскільки на позивача не поширюються вимоги Закону № 1700.
Суд звертає увагу на те, що адміністративний суд не робить висновку у цій справі про правильність або неправильність зазначення позивачем відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а лише надає оцінку діям відповідача під час вчинення дій (прийняття рішень) на предмет їх відповідності критеріям, що передбачені ч. 2 ст. 2 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 460/238/22.
З приводу тверджень відповідача про відсутність порушеного права позивача та невірного обраного способу захисту суд вказує про наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства. Якщо особа не довела факту порушення своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема в постановах від 30.10.2019 у справі № 316/2721/15-а, від 11.11.2020 у справі № 640/19903/19, від 26.07.2021 у справі № 420/2068/19, від 26.09.2023 у справі № 460/238/22.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Водночас Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
За приписами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - це індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
На підставі абзацу 2 ч. 4 ст. 45 Закону № 1700 у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.
При цьому, п. 11 розділу VI Порядку № 26/21 передбачено, що про необхідність подання декларації з достовірними відомостями відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 45 Закону в разі виявлення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство повідомляє суб'єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру або електронного зв'язку.
Таким чином, у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей довідка про результати проведення повної перевірки декларації за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки безпосередньо породжує правові наслідки для суб'єкта декларування у вигляді виникнення обов'язку (подати відповідну декларацію з достовірними відомостями) у встановлений такою довідкою строк.
Отже, спірна довідка містить владний припис НАЗК, що виданий ним на виконання владно-управлінських функцій, визначених ст. 51-3 Закону № 1700, який стосується прав та інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації є рішенням (актом індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, у розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, оскільки цю довідку видано НАЗК на виконання владних управлінських функцій, вона містить владний (обов'язковий) припис щодо конкретної особи (суб'єкта декларування), має строк та її дія вичерпується виконанням.
Верховний Суд в своїх постановах у справах № 640/29515/21, 240/24844/21, 160/4098/22 та 520/25012/21 констатував, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із винесенням НАЗК спірної довідки в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій і така довідка стосується прав, обов'язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З урахуванням вищевказаного, суд не знаходить підстав для відступу від висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 160/4098/22, від 06.04.2023 № 640/29515/21, від 15.06.2023 у справі № 240/24844/21 та від 23.11.2023 у справі № 520/25012/21, тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Беручи до уваги наведене, на переконання суду, складена НАЗК довідка про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, поданої ОСОБА_1 , заступником начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, а обраний позивачем спосіб захисту суб'єктивних прав є ефективним, оскільки матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Відповідно до правового висновку, висловленого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Сформовані Верховним Судом в постановах від 07.02.2017 у справі № 21-3072а16, від 10.01.2019 у справі № 855/3/19, від 11.04.2017 у справі № 800/340/16, від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 20.11.2019 у справі № 522/23068/16 висновки не стосуються питань застосування приписів антикорупційного законодавства, а тому обставини вказаних справ є відмінним від спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Вказані приписи КАС України дають підстави для висновку, що тягар доказування правомірності рішень та/або дій та/або бездіяльності покладається виключно на суб'єкта владних повноважень, який у свою чергу зобов'язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Матеріали справи свідчать, що НАЗК до суду не подало жодного доказу в обґрунтування правомірності власного висновку, а лише послалося на таємницю слідства.
У відзиві на позовну заяву від 10.03.2025 НАЗК повідомляло суд про звернення 21.02.2025 до Державного бюро розслідувань з приводу надання доказів правомірності своєї довідки, які у свою чергу, становлять таємницю слідства.
Так, 21.02.2025 НАЗК звернулося до ДБР з листом № 42-01/15279-25 з питань інформування про можливість розголошення відомостей досудового розслідування та надання копій матеріалів повної перевірки декларації позивача, частина яких може стати доказами за вказаним кримінальним провадженням.
Відповіді на вказаний запит НАЗК до суду не надало.
При цьому, суд наголошує, що відповідно до ч. 2ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Також п. 2, 4-6 ч. 5 ст. 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
При цьому, суд враховує, що згідно зі ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Проте, НАЗК не надало належних доказів неможливості виконання власного процесуального обов'язку з надання доказів до суду та не повідомляло останнього про хід розгляду звернення ДБР про надання дозволу на розкриття таємниці слідства.
Суд вважає, що вказане свідчить про намагання відповідача перекласти тягар доказування протиправності власного висновку на позивача та одночасно переклавши тягар доказування правомірності такого висновку на суд, що суперечить завданню адміністративного судочинства.
Отже, проаналізувавши вказане у своїй сукупності суд вважає безпідставними висновки НАЗК про зазначення ОСОБА_1 недостовірних відомостей у декларації, зокрема щодо відомостей, які зазначені у п.п. 5.1 п.5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV спірної довідки та, як наслідок формування НАЗК висновку про те, що такі дані відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає наявними підстави для визнання протиправною та скасування п.п. 5.1 п. 5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV довідки від 24.01.2025 № 55/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, поданої ОСОБА_1 , заступником начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора в частині встановлення, що суб'єктом декларування при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн (платіжне доручення від 29.03.2023 № 49), суд вважає за необхідне стягнути дані кошти на користь позивача.
Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати п.п. 5.1 п. 5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV довідки від 24.01.2025 № 55/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, поданої ОСОБА_1 , заступником начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора в частині встановлення, що суб'єктом декларування при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань з Національного агентства з питань запобігання корупції (код ЄДРПОУ 40381452) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.