13 травня 2025 року справа №320/37914/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "КОМФОРТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "КОМФОРТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 55223,54 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю та не сплатив самостійно адміністративно-господарські санкції. Загальна сума заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік складає 55223,54 грн.
Відповідач позов не визнав. Зазначив, що у штаті ОСББ «КОМФОРТ» з 09.01.2023 по сьогодні працює особа з інвалідністю - ОСОБА_1 . Подаючи звіти в 1, 2 та 3 кварталах 2023 року було пропущено дані про його зарплату, однак, вказана помилка була виправлена, подано нову звітну декларацію, в якій зазначено всі пропущені дані про особу з інвалідністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі даних що зазначив відповідач в Податкових розрахунках ЄСВ та згідно відомостей з Централізованого банку даних з проблем інвалідності вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників у звітній 2023 рік складала 9 осіб, з них найманих працівників осіб з інвалідністю - 0, що не відповідає встановленому нормативу -1.
На думку позивача, відповідач в порушення норм статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштував жодної особи з інвалідністю, а тому, відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон №875-ХІІ) повинен був самостійно до 15.04.2024 включно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 54418,05 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем таких санкцій, йому нарахована пеня з 16.04.2024 по 22.05.2024 за 37 календарних днів у розмірі 805,49 грн.
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 55223,54 грн., з яких 805,49 грн. складає пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ).
Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону № 875 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відповідно до статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця.
Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.
Відповідальність за невиконання даної вимоги встановлюється законом. За своїм змістом відповідне положення Господарського кодексу України визначає обов'язок працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом:
- створення власних робочих місць;
або
- оплати (у вигляді адміністративно-господарської санкції) до Державного бюджету України за сприяння у створенні Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю таких робочих місць.
З огляду на норми статті 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до Порядку надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2023 року № 553, роботодавець з дня виникнення у нього потреби у підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, інформує центр зайнятості за його місцезнаходженням. Інформація, необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, може подаватися роботодавцем центру зайнятості в електронній або паперовій формі, за формою звітності № 3-ПН, визначеною Мінекономіки.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати: або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.
Статтею 18 Закону № 875 передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною третьою статті 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами частини третьої статті 19 Закону № 875, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.
Окрім того, обов'язок з працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
В пункті 4.4 рекомендацій Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» зазначено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог статті 19 Закону №875-ХІІ відповідач зазначив у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1, 2, 3 квартал 2023 року, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складає 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність 0 осіб.
Однак судом встановлено, що на підприємстві у 1, 2 та 3 кварталі 2023 року працювала особа з інвалідністю:
- ОСОБА_1 , який має інвалідність 3-ї групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААА № 910667.
Відповідно до Наказу № 1/23 від 03.01.2023 ОСОБА_1 з 03.01.2023 по 30.09.2023 прийнятий на основне місце роботи з окладом згідно штатного розпису.
Відповідно до Наказу № 18/23 від 01.10.2023 ОСОБА_1 з 01.10.2023 прийнятий на основне місце роботи з окладом згідно штатного розпису.
Відповідачем було допущено помилку при поданні звітів за 1, 2 та 3 квартали 2023 року, пропущено дані про особу з інвалідністю. Виявивши помилку ОСББ «КОМФОРТ» в 3 кварталі 2023 року була подана звітна нова податкова декларація, в яку було внесено всі пропущені дані про особу з інвалідністю - ОСОБА_1 .
Тобто, Відповідачем було виконано вимогу статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та було працевлаштовано станом на 31.12.2023 1 (одну) особу з інвалідністю, що становить 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідач надав суду докази, що ним виконано вимогу статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому вимоги позивача про стягнення з ОСББ «КОМФОРТ» про стягнення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 55223,54 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Оскільки спір вирішено не на користь суб'єкта владних повноважень, в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.