13 травня 2025 року справа №320/28144/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансово-економічного управління Служби безпеки України, Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фінансово-економічного управління Служби безпеки України, Служби безпеки України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансово-економічного управління Служби безпеки України, яка полягає у несвоєчасності остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Фінансово-економічне управління Служби безпеки України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 13.09.2021 по 23.04.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Позов мотивовано тим, що оскільки відповідачем належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення сплачені не в день його звільнення з військової служби, а перераховані на виконання рішення суду - 22.11.2022, то наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2024 залучено до участі у справі № 320/28144/23 в якості співвідповідача Службу безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33, код ЄДРПОУ 00034074) та запропоновано Службі безпеки України надати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 витребувано від Служби безпеки України Довідку про кількість робочих днів за два останні місяці (повні) перед звільненням позивача; Довідку про заробітну плату позивача за два останні місяці (повні) перед його звільненням (розрахунок заробітної плати за кожен місяць окремо) без урахування сум передбачених пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано та зазначено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу, положення КЗпП України не поширюються. При цьому, відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/18248/19.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд вважає, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу та був звільнений у запас на підставі наказу Служби безпеки України від 31.08.2021 №89-ОС/дск. Також цим наказом позивача виключили зі списків особового складу з 13.09.2021, з направленням на військовий облік в Службу мобілізації та територіальної оборони.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2022 у справі №640/13552/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Фінансово-економічного управління Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов'язано Фінансово-економічне управління Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд.16, код ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для нарахування - січень 2008 року; у решті заявлених позовних вимог відмовлено.
Згідно з банківською квитанцією відповідач 23.04.2023 перерахував позивачу 82370, 85 грн. індексації грошового забезпечення.
Позивач, вважаючи, бездіяльність Служби безпеки України щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» тощо.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Однак, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Зазначене питання врегульоване Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України), норми якого в цій ситуації є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню.
Отже, вказане спростовує доводи відповідача про те, що у спірній ситуації на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, та свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Спір у цій справі стосується виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді (14.09.2021 - 22.04.2023) відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній станом на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу при звільненні та виключенні з 13.09.2021 зі списків особового складу Служби безпеки України не виплачена індексація грошового забезпечення. Таку індексацію присуджено судовим рішенням у справі №640/13552/22, та на виконання якого 23.04.2023 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти у відповідному розмірі.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 14.09.2021 - 22.04.2023.
Як зазначалось, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Натомість, стаття 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, передбачала оплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період з 14.09.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців.
Проте, період з 19.07.2022 до 22.04.2023 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22.
Таким чином, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 14.09.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 22.04.2023 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Отже, враховуючи положення статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 23.04.2023, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Таким чином суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Служби безпеки України у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.09.2021 по 19.01.2023 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу компенсації за затримку розрахунку, починаючи з 01.07.2017 по 19.01.2023.
Обраховуючи розмір середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 14.09.2021 по 18.07.2022, суд враховує таке.
Відповідно до довідки від 27.11.2024 №242/32139 про заробітну плату позивача за липень-серпень 2021 року загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 37421,92 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 62 календарних дні. Таким чином, середній заробіток позивача складає 603,6 грн. Затримка розрахунку при звільненні за період з 29.09.2021 по 18.07.2022 становить 308 календарних днів.
В той же час, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 82370, 85 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 185902,44 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (308 днів х 603,6 грн.)) = 0,44.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 14.09.2021 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить 81799, 80 грн. (603,6 грн. х 308 календарних днів х 0,44).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 22.04.2023 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 по 19.01.2023). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 111062,40 грн. (603,6 грн. х 184 календарних днів).
З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов'язкові платежів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до абзацу 2 частини п'ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував на підставі частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2021 по 19.01.2023.
3. Стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 192862,20 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.