09 травня 2025 року м. Київ Справа №320/46785/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Саса Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.08.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавчого збору у розмірі 338410,70 грн., прийняту в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2;
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 25.09.2024 року з примусового виконання виконавчого документа: постанова про стягнення виконавчого збору № 52427861 від 25.09.2024 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Донець В.А.) від 27.11.2024 року прийнято справу до провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Сас Є.В.) від 10.03.2025 року прийнято справу до провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 09.05.2025 відмовлено в залученні третьою особою стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_2 , у зв'язку з тим, що рішення у справі не вплине на її права, обов'язки або інтереси.
В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на протиправність постанови про стягнення виконавчого збору та вказує на відсутність підстав для стягнення з боржника суми виконавчого збору, оскільки державний виконавець не стягував із позивача заборгованість за кредитним договором, а прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З матеріалів справи суд встановив наступні обставини.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09.12.2010 року у справі № 2-6124/10 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №47/11/60/2007-840 від 12.04.2007 року в сумі 427 837, 24 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.06.2010 складає 3384106 грн 97 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн, всього - 3 385 926 грн 97 коп.
Судове рішення набрало законної сили 31.01.2011 року. Виконавчий лист видано 14.02.2011 року.
04.10.2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шатохіним Олександром Павловичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6124/10, виданого 14.02.2011 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ КБ «Надра» у розмірі 3 384 106, 97 грн.
19.08.2024 року Деснянським районним судом міста Києва винесено ухвалу у цивільній справі № 2-6124/10, відповідно до якої заяву ОСОБА_2 про заміну стягувача його правонаступником задоволено, замінено сторону стягувача - Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (код ЄДРПОУ 20025456) на ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
25.09.2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим Максимом Глібовичем прийнято постанову про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні на ОСОБА_2 .
25.09.2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим Максимом Глібовичем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв?язку із письмовою заявою стягувача від 16.09.2024 року № 112 про повернення виконавчого листа.
25.09.2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим Максимом Глібовичем прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602) виконавчого збору у розмірі 338 410,70 гривень.
25.09.2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим Максимом Глібовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №76134597 щодо примусового виконання постанови № 52427861, виданої 25.09.2024 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 338410,70 грн виконавчого збору на користь відповідача.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Щодо оцінки аргументів позивача суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач вказує, що з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Оскільки у процесі виконання виконавчого документа становище боржника, на думку позивача, було погіршеним у зв'язку із прийняттям змін до ст. 27 Закону № 1404-VIII Законом № 2475-VIII, який набув чинності 28.08.2018 року, то до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 року
Позивач також вважає, що застосування державним виконавцем для визначення розміру виконавчого збору Закону № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII суперечить ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Твердження позивача про те, що його становище із застосуванням ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII) погіршилося суд вважає безпідставним, оскільки як під час відкриття виконавчого провадження, так і під час винесення оскаржуваної постанови база обрахунку виконавчого збору становила 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Зокрема, виконавче провадження № 52427861 відкрито 04.10.2016 року, коли правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України від 21.04.1999 року № 606-XIV.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV (у редакції Закону № 191-VIII від 12.02.2015 року, чинній на дату відкриття виконавчого провадження № 52427861) виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 25.09.2024 року, коли правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII.
Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII (у редакції № 2475-VIII від 03.07.2018 року, чинній на дату відкриття оскаржуваної постанови) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Таким чином, як під час відкриття виконавчого провадження, так і під час винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору відповідальність позивача як боржника була однаковою.
Висновок про те, що до спірних правовідносин не слід застосовувати ст. 58 Конституції України, оскільки становище позивача не погіршилось, а фактично було однаковим, як під час відкриття виконавчого провадження, так і під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору підтверджується аналогічним висновком Верховного Суду щодо подібних правовідносин у справі № 640/11506/21 (постанова від 01.08 2024 року).
Твердження позивача про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 року суд відхиляє з огляду на те, що станом на дату винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору ст. 27 Закону № 1404-VІІІ діяла у редакції Закону України № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018 року.
Відповідно до п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Отже, Законом № 1404-VIII чітко встановлено, що кожна окрема виконавча дія, яка здійснюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата.
Відтак, з огляду на те, що постанова про стягнення виконавчого збору (як окрема процесуальна дія) винесена державним виконавцем 25.09.2024 року, тобто в період дії Закону №1404-VІІІ, то приймаючи таку постанову, державний виконавець повинен був керуватися положеннями Закону № 1404-VІІІ у редакції, чинній на дату винесення оскаржуваної постанови.
Суд також не погоджується з твердженням позивача про те, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника грошових коштів, є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
Так, Законом № 2475-VIII у ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Таким чином, ст. 27 Закону № 1404-VIII (у редакції № 2475-VIII від 03.07.2018 року, чинній на дату винесення оскаржуваної постанови) передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Тобто, норми Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII) не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов'язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.
Правова позиція щодо застосування ст. 27 Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII), згідно з якою фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору викладена в постановах Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі № 500/3394/22 та від 20.03.2024 року у справі № 520/7410/23.
Висновки Верховного Суду у справах № 2540/3203/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 року), № П/811/482/17 (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 року), № 640/32814/20 (постанова Верховного Суду від 20.05.2021 року), № 400/878/20 (постанова Верховного Суду від 28.10.2020 року), № 640/3430/19 (постанова Верховного Суду від 21.01.2021 року), № 420/769/19 (постанова Верховного Суду від 28.01.2021 року), № 400/4863/20 (постанова Верховного Суду від 28.12.2021 року), що наведені позивачем на підтвердження своєї позиції, суд вважає нерелевантними. У цих справах на момент виникнення спірних правовідносин фактичне виконання виконавчого документа було обов'язковою умовою стягнення виконавчого збору. Натомість у справі, що розглядається, правове регулювання спірних правовідносин на момент їх виникнення не передбачало залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та фактичним виконанням виконавчого документа.
Свою позицію позивач також обґрунтовує тим, що законодавством передбачено отримання державним виконавцем, окрім заробітної плати, винагороди за фактичне виконання виконавчого документа.
Позивач посилається на Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року № 643 у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, п. 2 якого передбачає, що виплата винагороди державним виконавцям органів державної виконавчої служби здійснюється за рахунок стягнутого виконавчого збору. Позивач вказує, що винагорода - це цінності, які отримує особа в обмін на послуги (роботи), які вона надала (виконала) для іншої особи, а отже підставою для отримання винагороди є фактичне виконання (повне або часткове) виконавчого документа.
Це, на думку позивача, доводить, що виконавчий збір підлягає стягненню лише у разі фактичного виконання державним виконавцем виконавчого документа.
Водночас Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, виплата винагороди ставиться в залежність від стягнення державним виконавцем виконавчого збору, а не в залежність від фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа (стягнення грошової суми або передачі стягувачу майна). Зокрема, пункти 3-6 цього Порядку передбачають, що розмір винагороди обчислюється у відсотках від суми стягнутого державним виконавцем виконавчого збору і не передбачають, що підставою для отримання винагороди є фактичне виконання (повне або часткове) виконавчого документа.
Отже, попри твердження позивача, положення Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця жодним чином не підтверджують твердження про те, що виконавчий збір підлягає стягненню лише у разі фактичного виконання державним виконавцем виконавчого документа.
Позивач аргументує свою позицію також посиланням на п. 22 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, відповідно до якого у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. На думку позивача, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Суд не погоджується з таким висновком з огляду на таке. П. 22 Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 року № 512/5 у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Цю норму слід розуміти так, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору, якщо такі результати/ залишки нестягнутої грошової суми/ суми стягнутого виконавчого збору наявні. На це вказує включення у перелік реквізитів виконавчого документа (при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу) графи «залишок нестягненої суми», адже не у кожному виконавчому провадженні такий залишок є.
Отже, п. 22 Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 не підтверджує твердження про те, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим документом.
Суд доходить до висновку, що оскаржувані рішення відповідачем прийнято відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як було зазначено раніше, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору, відповідач повинен був керуватися положеннями Закону № 1404-VІІІ у редакції, чинній станом на 25.09.2024 року (дату прийняття відповідного рішення).
Станом на момент прийняття оскаржуваної постанови норми Закону № 1404-VІІІ передбачали наступне.
Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа (п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ в редакції Закону № 1798-VIII від 21.12.2016 року, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови).
Як встановлено матеріалами справи, 16.09.2024 року стягувач ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 52427861 подала державному виконавцю заяву про повернення виконавчого листа.
25.09.2024 року державний виконавець на підставі цієї заяви прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Цього ж дня відповідач прийняв постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 338 410, 70 грн та постанову про відкриття виконавчого провадження № 7613-4597 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .
Як встановлено з матеріалів справи, до винесення 25.09.2024 року постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52427861 з боржника ОСОБА_1 не було стягнено виконавчого збору.
Таким чином, державний виконавець був зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа стягувачу винести постанову про стягнення виконавчого збору, враховуючи що раніше у відповідному виконавчому провадженні цього збору стягнуто не було.
Отже, виносячи оскаржувані постанови, відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства, а саме ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ в редакції Закону № 1798-VIII від 21.12.2016 року та ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII у редакції № 2475-VIII від 03.07.2018 року.
Твердження позивача про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з божника подвійної суми виконавчого збору не відповідають дійсності.
Так, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею (включно з підстави подання стягувачем письмової заяви про повернення виконавчого документа), не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (ч. 5 ст. 37 в редакції Закону № 1662-IX від 15.07.2021 року).
Водночас відповідно до ч. 6 ст. 27 Закону № 1404-VIII у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Отже, правове регулювання спірних правовідносин запобігає стягненню з божника подвійної суми виконавчого збору.
Позивач вказує, що, оскільки відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові про стягнення виконавчого збору, то також відсутні підстави для відкриття провадження №76134597 щодо примусового виконання цієї постанови.
Враховуючи, що у ході розгляду справи аргументи щодо протиправності постанови від 25.09.2024 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 338 410,70 грн. у рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 не знайшли підтвердження й суд не вважає таку постанову незаконною, то й відсутні підстави для визнання незаконною постанови про відкриття провадження №76134597 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
З огляду на наведене вище, оскаржуваними рішеннями відповідач не порушив законні права та інтереси позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 1, ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 9, ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши на підставі положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи, що в задоволенні позову належить відмовити підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.
2. Копію рішення невідкладно надіслати учасникам справи (їх представникам).
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 283-1, 283-2, 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Сас Є.В.
Проєкт готувала Рудковська Н.В.