13 травня 2025 року Справа 160/12932/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучугурна Н.В. (м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5), перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
05.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89», в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Державної установи «ДНІПРОВСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№89)» щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період проходження служби з 01.11.2020 по 13.04.2023, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021, 2022, 2023 рік на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 01.11.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 гривні встановленого на 01.01.2020 Законом України № 294-ІХ, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень встановленого на 01.01.2021 Законом України № 1082-ІХ, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 гривня встановленого на 01.01.2022 Законом України № 1928-ІХ, з 01.01.2023 по 13.04.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривні встановленого на 01.01.2023 Законом України № 2710-ІХ, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Державну установу «ДНІПРОВСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№89провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 01.11.2020 по 13.04.2023 року, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021, 2022, 2023 рік - відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 01.11.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 гривні встановленого на 01.01.2020 Законом України № 294-ІХ, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень встановленого на 01.01.2021 Законом України № 1082-ІХ, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 гривня встановленого на 01.01.2022 Законом України № 1928-ІХ, з 01.01.2023 по 13.04.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривні встановленого на 01.01.2023 Законом України № 2710-ІХ, з урахуванням раніше виплачених сум.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/12932/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Перевіривши матеріали позовної заяви, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).
Так, у п. 2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
При цьому, суд ураховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, додаткова винагорода на період дії воєнного стану належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У свою чергу, одноразові додаткові види грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи №280/6779/22, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.
В цій частині справи також слід врахувати вказані у пунктах 44-45 постанови Верховного Суду у справі №280/6779/22 висновки про подовження на підставі пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, суд зазначає, що з позовними вимогами щодо перерахунку та виплати відповідачем грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 13.04.2023 позивач мав звернутись до суду до 01 жовтня 2023 року (протягом трьох місяців після відміни карантину, оскільки позивач не міг і не повинен був знати про те, що 30 червня 2023 року такий карантин буде відмінений, у зв'язку з чим, відпадуть безумовні підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України).
Поряд з цим, позовну заяву позивачем подано до суду 05.05.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку для подачі цієї позовної заяви позивач до суду не звертався.
За таких обставин, позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим статтями 160, 161 КАС України, тому згідно з частиною 1 ст. 169 цього Кодексу, вона підлягає залишенню без руху, з наданням позивачу строку на усунення зазначених недоліків.
Водночас суд зазначає, що строки звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку та виплати відповідачем грошового забезпечення за період 01.11.2020 по 19.07.2022 позивачем пропущені не були.
Керуючись статтями 121-123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Установити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в описовій частині ухвали, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.
Роз'яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху в самостійному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Кучугурна