14 травня 2025 року ЛуцькСправа № 826/8720/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом громадянки Афганістану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про визнання протиправним і скасування рішення,
Громадянка ОСОБА_2 (далі - громадянка Афганістану ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, третя особа) про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 10.01.2017 №19-17 про скасування рішення про визнання біженцем громадянки Афганістану ОСОБА_1 .
Позивач звернулась до суду з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 01.01.2017 №19-17 про скасування статусу біженця, наданого їй у 1998 році. На її думку, рішення прийняте без належного обґрунтування та без врахування обставин у країні її походження.
Позивачка стверджує, що у разі повернення до Афганістану вона зазнає переслідувань, нелюдського поводження або навіть позбавлення життя, що порушує норми національного та міжнародного права. Посилається на дані Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) та незалежних джерел про небезпечну ситуацію в Афганістані, а також на заборону примусового повернення відповідно до статті 3 Конвенції ООН проти катувань. Вона також вважає, що її статус було скасовано без достатніх підстав і в порушення принципу пропорційності.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №826/8720/17.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №826/8720/17 за позовом громадянки Афганістану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Цією ж ухвалою суду замінено у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (ідентифікаційний код 37768863) на його правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, будинок 4-А; ідентифікаційний код 42552598).
ДМС України у відзиві зазначає, що скасування статусу біженця відбулось на підставі виявлення факту надання позивачем недостовірної інформації. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують її легальний виїзд до Ірану у 2001 році та документальне оформлення проїзного документа в 1998 році, який на той час не міг бути виданий відповідно до законодавства.
Також ДМС України наводить докази, що місце народження сина позивача вказане як ОСОБА_3 , а не ОСОБА_4 , що ставить під сумнів викладену нею версію. За твердженням відповідача, ці факти свідчать про надання недостовірної інформації під час процедури надання статусу біженця, що є підставою для його скасування відповідно до статті 11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У доповнення до позиції відзиву, ДМС України у додаткових поясненнях наголошує, що з 2022 року не має відомостей про перебування позивача в Україні, оскільки строк дії її довідки про звернення за захистом в Україні сплив 11.05.2022, і вона не вжила заходів щодо її поновлення. Також, згідно з даними системи “Аркан», позивач покинула Україну у березні 2023 року, що свідчить про відсутність наміру продовжити перебування на території України як шукача захисту.
На підставі наведеного просить відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Позивач - громадянка Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус біженця в Україні набула на підставі наказу Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 18.11.1998 №785 відповідно до статті 1 Закону України “Про біженців» від 04.12.1993 №3818-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Процедуру скасування рішення про визнання біженцем позивача ініційовано Головним управлінням ДМС України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України в м. Києві) у зв'язку із надходженням листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України (далі - ДСІОБГ ДМС України) від 28.03.2016 №8.6/1884-16 щодо з'ясування наявності підстав для припинення вказаною особою статусу біженця.
У результаті здійснення заходів, викладених у зазначеному листі ДСІОБГ, та відповідних перевірок ДМС, ГУ ДМС України в м. Києві складено подання про скасування статусу біженця, яке затверджене 13.10.2016 начальником управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в м. Києві. Вказаним поданням рекомендовано ДМС України прийняти рішення про скасування наказу Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 18.11.1998 №785 про надання статусу біженця громадянці Афганістану ОСОБА_1 у зв'язку з повідомленням нею недостовірних відомостей, що стало підставою для визнання її біженцем.
За результатами розгляду вказаного подання ДМС України прийняла рішення від 10.01.2017 №19-17 про скасування рішення про визнання біженцем.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (пункт 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI).
Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону №3671-VI.
Так, за змістом статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа,
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу “Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Приписами статті 7 Закону № 3671-VI передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Статтею 9 Закону № 3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону № 3671-VI).
У силу частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина одинадцята статті 9 Закону №3671-VI).
Згідно з частиною дванадцятою статті 9 Закону №3671-VI особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Положеннями частини п'ятої статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною 6 статті 11 Закону №3671-VI визначено, що рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частин 8-10, 14, 16 статті 11 Закону №3671-VI уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п'ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.
У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (надалі - Правила №649 в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Порядок оформлення втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначені у розділі VII Правил №649.
Так, п. 7.1. Правил №649 рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
У відповідності до п.7.2 Правил №649 підставами для подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту є: а)відомості, отримані безпосередньо територіальним органом ДМС щодо наявності підстав, зазначених у частині першій або п'ятій статті 12 Закону; б) особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту; в) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про втрату особою статусу біженця або додаткового захисту; г) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту.
Згідно п. 7.3. Правил №649 подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пунктом 7.4. Правил №649 визначено, що у разі отримання територіальним органом ДМС документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) реєструє відповідні документи у журналі реєстрації клопотань (додаток 30) та здійснює їх перевірку шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації; б) у письмовій формі інформує особу, якій надано статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту (крім випадків, коли відповідна особа подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання; в) готує подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк підготовки подання не може перевищувати двох місяців з дня отримання документів, що містять одну з підстав, передбачених пунктами 7.2 або 7.3 цього розділу.
У поданні про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов'язково зазначаються відомості щодо підстав для підготовки такого подання (особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, клопотання органу Служби безпеки України чи іншого органу державної влади, власна ініціатива територіального органу ДМС), а також викладаються обставини, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У поданні також викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття відповідного рішення. Подання уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС (особи, яка здійснювала розгляд отриманих матеріалів) затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
У цьому поданні обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
У відповідності до положення пункту 7.6. Правил №649 під час розгляду подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який вніс подання; б) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.
За результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає одне з таких рішень:
а) про втрату статусу біженця або додаткового захисту;
б) про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту;
в) про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
г) про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як вбачається з подання ГУ ДМС України в м. Києві про скасування статусу біженця, яке затверджене 13.10.2016 начальником управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в м. Києві, процедуру скасування рішення про визнання біженцем громадянки Афганістану ОСОБА_1 ініційовано Головним управлінням у зв'язку із надходженням листа ДСІОБГ ДМС України від 28.03.2016 №8.6/1884-16 щодо з'ясування наявності підстав для припинення вказаною особою статусу біженця.
У результаті здійснення Головним управлінням заходів, викладених у зазначеному листі ДСІОБГ, та відповідних перевірок ДМС встановлено таке.
За інформацією, внесеною до анкети особи для оформлення надання статусу біженця від 20.10.1998, ОСОБА_1 прибула на територію України у 1998 році, перетнувши кордон поза пунктами пропуску. Під час співбесіди 12.08.2016 вона стверджувала, що перший проїзний документ біженця для виїзду за кордон отримала у 1998 році, використовуючи його у 2001 році виїхала до Ірану у зв'язку з похоронами батька; перебуваючи вагітною на час виїзду у 2001 році до Ірану, народила дитину.
Проте, ОСОБА_1 не підтверджує жодними документами факти виїзду до Ірану, смерті батька, а також народження дитини на території Ірану, пояснюючи це тим, що законодавством Ірану не передбачено документів, які посвідчують смерть особи; єдиним документом, який засвідчує народження дитини у 2001 році була довідка закладу охорони здоров'я про факт пологів та народження дитини, яку вона втратила разом з посвідченням біженця та проїзним документом біженця для виїзду за кордон (начебто отриманим у 1998 році).
З огляду на повідомлення ОСОБА_1 про начебто легальний виїзд до Ірану у 2001 році, ДМС встановлено, що у 1998 році, на час отримання нею статусу біженця, в Україні була відсутня законодавча та нормативно-правова база, яка б регламентувала оформлення проїзного документа біженця для виїзду за кордон. Основним законодавчим актом у цій сфері на той час був Закон України “Про біженців» від 24.12.1993 №3818-ХІІ, який передбачав лише видачу біженцям відповідних посвідчень, необхідних для реалізації своїх прав та виконання обов'язків на території України. Положень, які б передбачали документування біженців проїзним документом вказаний Закон не містив. Вперше законодавча можливість оформлення проїзного документа біженця для виїзду за кордон з'явилась після набрання чинності Законом України “Про біженців» від 21.06.2001 №2557-ІІІ, Законом України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 №2942-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 №1526 “Про затвердження Положення про проїзний документ біженця для виїзду за кордон», постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2002 №730-7.
При цьому, слід зазначити, що фактично оформлення та видача проїзного документа біженця розпочалося у 2004 році - вже після врегулювання компетентними органами України необхідних організаційно-правових та матеріально-технічних заходів, а також виготовлення Державним підприємством “Поліграфічний комбінат “Україна» по виготовленню цінних паперів» першої партії бланків зазначеного виду документа.
У матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутні будь-які документи щодо оформлення/видачі/отримання нею проїзного документа біженця для виїзду за кордон як у 1998-1999 роках, так і у проміжок часу з листопада 2002 року до грудня 2008 року (заява-анкета, копія такого документа тощо), а наявна лише заява-анкета на видачу (а не обмін) проїзного документа біженця для виїзду за кордон від 08.12.2008.
З огляду на вказане, у ДМС виникли серйозні підстави вважати, що у 1998 році ОСОБА_1 не могла бути документована проїзним документом біженця для виїзду за кордон, а вперше отримала його у 2008 році. Із зазначеного слідує, що вона не могла легально виїхати з території України до Ірану у 2001 році, як стверджує позивач під час співбесіди 12.08.2016, з причин відсутності національного паспорта (протокол співбесіди від 11.05.2016) та, як з'ясовано вище, відсутності проїзного документа біженця для виїзду за кордон. До того ж, у довідці Посольства Афганістану в Україні, виданій 20.05.2008 і долученій до матеріалів особової справи, чітко зазначено, що ОСОБА_5 , син ОСОБА_1 , є громадянином Афганістану і місцем його народження є Афганістан, а не територія Ірану, як стверджує ОСОБА_1 . Останнє дає підстави вважати, що заявниця на час народження другої дитини перебувала на території країни громадянської належності.
В особовій справі №157Г/98 відсутні будь-які документи, які підтверджують втрату ОСОБА_1 у 2008 році посвідчення біженця та проїзного документа біженця для виїзду за кордон (начебто отриманого у 1998 році) - не долучено до матеріалів особової справи копії звернення до компетентних правоохоронних органів з приводу втрати документів та відповіді цих органів за результатами розгляду такого звернення, оскільки це було передбачено нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які були чинними на той час. Разом з цим, до матеріалів особової справи №122-0/98 ОСОБА_6 , чоловіка вказаної особи, у підтвердження втрати ним посвідчення біженця долучено копію повідомлення Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві про результати розгляду заяви брата чоловіка фігурантки про втрату ним, його дружиною та чоловіком фігурантки посвідчення біженця, однак, інформація про втрату документів ОСОБА_1 відсутня.
Як свідчать матеріали справи №157Г/98, обмін у 2008 році ОСОБА_1 посвідчення біженця старого зразка № НОМЕР_1 , виданого 11.10.1999, на посвідчення біженця нового зразка серії НОМЕР_2 було здійснено у відповідності до Порядку обміну посвідчень біженців старого зразка на посвідчення нового зразка (далі - Порядок обміну), затвердженого наказом Держкомнацміграції України від 29.06.2004 №31, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.07.2004 за №894/9493, а не у зв'язку із його втратою, як вона стверджує під час співбесіди 12.08.2016.
Слід зазначити, що Порядком обміну визначено термін такого обміну - протягом 2004 року. Однак, у матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутня інформація про те, чому остання не продовжувала термін дії/не здійснювала обмін посвідчення біженця старого зразка № НОМЕР_1 , починаючи з 25.08.2005 і до моменту заповнення заяви-анкети на обмін посвідчення біженця - 11.06.2008. До того ж, відповідач стверджує, що Управлінням у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації неправомірно видано наказ від 25.08.2004 №157179818 про продовження терміну дії посвідчення біженця старого зразка № НОМЕР_1 до 25.08.2005, оскільки на той момент вже діяв згаданий Порядок обміну.
Останнє та той факт, що у матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутні матеріали щодо її звернення за видачею посвідчення біженця у 1998 році, а також його отримання (заява-анкета, копія посвідчення тощо) дає підстави ДМС вважати, що ця особа на час отримання статусу біженця і документування посвідченням біженця № НОМЕР_3 , а також, на час перебування у статусі біженця і звернення 20.05.1999 за видачею посвідчення біженця № НОМЕР_1 та його видачі 11.10.1999 на території України не перебувала.
З огляду на викладене у сукупності, ДМС має обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 взагалі не зверталася самостійно або через законного представника за захистом, як того вимагає стаття 7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тобто скористалася неправдивою інформацією як підставою для законного перебування в Україні у статусі біженця.
Останнє дало підстави для Головного управління ініціювати процедуру скасування рішення про визнання біженцем громадянки Афганістану ОСОБА_1 у зв'язку з повідомленням нею недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання її біженцем.
Поняття про те, що адміністративне рішення, прийняте внаслідок обману, втрачає юридичну силу внаслідок самого цього факту і може бути анульоване, є загальновизнаним і знайшло своє широке відображення у законодавстві про біженців, судовій практиці, а також в основоположних документах УВКБ ООН.
Вказане також кореспондується з положеннями частини шостої статті 11 Закону №3671-VI, яка регламентує, що рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з пунктом 20 параграфа В розділу III Коментаря УВКБ ООН щодо питання припинення статусу біженця (далі - Коментар УВКБ ООН) (Женева, 22.11.2004, http://unhcr.org.ua), коли обман розглядається як підстава для припинення статусу біженця, компетентні органи відповідної держави послідовним чином повинні встановити наступні ознаки для застосування цього положення:
- об'єктивно невірні твердження заявника;
- причинний зв'язок між цими твердженнями і визначенням статусу біженця;
- намір вчинити обман з боку заявника.
Крім цього, УВКБ ООН зазначено, що неправдиві твердження часто стосуються особи заявника та основних причин, що призвели до залишення ним країни громадянської належності. Ураховуючи, що завідомо неправдиво викладені факти щодо цих обставин мають важливе значення і породжують питання стосовно достовірності клопотання в цілому, слідує, що вони відіграють важливу роль при визначенні статусу шукача захисту (п. 20 параграфа В розділу III).
У даному випадку поняття причинного зв'язку означає, що неправильне викладення обставин справи або їх приховування повинно стосуватися фактів, які мають відношення до справи, тобто до тих її елементів, які, з усією очевидністю, були вирішальними і вплинули на прийняття рішення про надання статусу біженця. Ураховуючи, що неправдиво викладені факти щодо цих обставин мають важливе значення і породжують питання щодо достовірності клопотання у цілому, відповідач вважав, що вони є вирішальними при визначенні статусу заявника.
Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що у діях вказаної іноземки простежується чіткий зв'язок “умисел-діяння-результат», оскільки з метою досягнення основної мети, а саме легалізації перебування в Україні шляхом набуття статусу біженця, вона повідомила недостовірні відомості, що мали ключове значення під час вирішення питання про надання такого статусу, розуміючи при цьому відповідні правові наслідки.
Вказані обставини не спростовані стороною позивача.
Ураховуючи викладене, ДМС України прийняла оскаржуване рішення від 10.01.20217 №19-17, яким скасувала наказ Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 18.11.1998 №785 про надання статусу біженця громадянці Афганістану ОСОБА_1 у зв'язку з повідомленням нею недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання її біженцем.
Крім того, за результатами перевірки за допомогою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система “Аркан») встановлено, що 03.03.2022 ОСОБА_1 виїхала з території України, перетнувши державний кордон України через ПП “Рава-Руська» в напрямку Польщі. При цьому, позивач не повідомила територіальний орган ДМС про намір залишити територію України.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 13 Закону №3671-VI шукачі захисту зобов'язані повідомляти про свої поїздки за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на території якої вони проживають.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідає вимогам частини 2 статті 2 КАС України, а тому позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що позивача звільнено від сплати судового збору, та оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, підстави для вирішення питання про його розподіл відсутні.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: громадянка Афганістану ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 .
Відповідач: Державна міграційна служба України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9; ідентифікаційний код 37508470).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А; ідентифікаційний код 42552598).
Суддя Н. В. Стецик