м. Вінниця
09 травня 2025 р. Справа № 120/17367/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,
за участю:
секретаря судового засідання: Коломієць М.А.,
представника позивачів: Тиховського М.О.,
представників відповідача: Форостяної ОМ., Парпальос В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, адміністративну справу за позовом представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Тиховського Миколи Олеговича до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Тиховського Миколи Олеговича до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішень відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території селища Стрижавка.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки при підготовці до розгляду на сесії клопотань позивачів від 29.08.2024 року було встановлено невідповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Таким чином, оскаржувані рішення Стрижавської селищної ради є законними та обґрунтованими, прийнятими в передбачений законом спосіб та порядок, з дотриманням принципу належного урядування, а тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.
Також вказано, що у даному випадку суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції Стрижавської селищної ради в частині розпорядження землями комунальної власності, та зобов'язувати прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі земельних ділянок у власність позивачам.
Ухвалою суду заяву представника позивачів про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено Стрижавській селищній раді Вінницького району Вінницької області вчиняти дії, спрямовані на відчуження, передачу у володіння, користування, поділ та об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 0520655900:02:009:1597, 0520655900:02:009:1598, 0520655900:02:009:1600 до набрання рішення у даній адміністративній справі законної сили.
В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки всі норми законів на які посилається відповідач в оскаржуваних рішеннях не застосовуються до випадку розташування на земельній ділянці нерухомого майна.
Ухвалою суду розгляд даної справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.
У судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_4 - розробник проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачам. Свідок надав суду покази, що розроблений ним проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки на спірних земельних ділянках у власності позивачів перебувають об'єкти нерухомого майна.
Надалі, представником відповідача подано заяву у якій вказано на недоведеність позивачами, що об'єкти нерухомого майна, про які йдеться у позовній заяві, дійсно розташовані на земельних ділянках, права на які вони намагаються реалізувати у судовому порядку.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини які викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.
Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні з підстав, що викладені у поданому суду відзиві на позовну заяву та письмовій заяві.
Дослідивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив наступне.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /том 1 а.с. 67/, індексний номер витягу 145808049 від 19.11.2018, за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на наступні будівлі: свинарник №3 "А", прибудова "а", прибудова "а1", водонапірна башта "Б", артезіанська свердловина "№1", загальною площею 475,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /том 1 а.с. 68/, індексний номер витягу 148088664 від 05.12.2018, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на наступні будівлі: свинарник №4-"А", прибудови - "а, а1, а2, а3, а4, а5", силосна яма - "№1", колодязі для стоків - №2, №3, №4", загальною площею 922,2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /том 1 а.с. 69/, індексний номер витягу 161573831 від 29.03.2019, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на наступні будівлі: свинарник №2-"А", тамбур-склад "а", тамбур-склад "а1", загальною площею 613,5 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2023 року у справі №128/1534/21 зобов'язано Стрижавську селищну раду надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки їй у власність для ведення особистого селянського господарства, частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256 за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,4000 га.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі №120/15986/23 зобов'язано Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,4000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі №120/15987/23 зобов'язано Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
05 березня 2024 року на 81 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області прийнято рішення №15 про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256 за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,4000 га /том 1 а.с. 29/.
12 липня 2024 року на 86 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області прийнято рішення №53 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,4000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /том 1 а.с. 30-31/.
12 липня 2024 року на 86 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області прийнято рішення №54 про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /том 1 а.с. 32-33/.
На підставі договору №163/24 від 12.07.2024 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 /том 1 а.с. 13-101/.
Надалі, позивачі звернулись до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області із клопотаннями про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність /том 2 а.с. 29-30/.
Однак, рішеннями 92 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №22, №23, №24 позивачам відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та передачі у власність земельних ділянок, у зв'язку з їх невідповідністю положенню вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивачі звернулись з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктами "а", "б" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до частин 9, 10 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Частиною 8 статті 186 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Так, у змісті оскаржуваних рішень вказано, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачам для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Втім, приймаючи такі рішення відповідачем не враховано, що відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на бажаних позивачами земельних ділянках знаходяться об'єкти нерухомого майна, які перебувають у їх власності, зокрема:
- за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на наступні будівлі: свинарник №3 "А", прибудова "а", прибудова "а1", водонапірна башта "Б", артезіанська свердловина "№1", загальною площею 475,6 кв.м;
- за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на наступні будівлі: свинарник №4-"А", прибудови - "а, а1, а2, а3, а4, а5", силосна яма - "№1", колодязі для стоків - №2, №3, №4", загальною площею 922,2 кв.м;
- за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на наступні будівлі: свинарник №2-"А", тамбур-склад "а", тамбур-склад "а1", загальною площею 613,5 кв.м.
Факт перебування у власності позивачів зазначених об'єктів нерухомого майна підтверджено постановою Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2023 року у справі №128/1534/21, а також рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі №120/15986/23 та від 12 січня 2024 року у справі №120/15987/23.
Так, норми статті 78 КАС України визначають підстави звільнення від доказування, серед яких вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, встановлені зазначеними судовими рішеннями, вважаються доведеними та не підлягають повторному доказуванню.
Крім того, наявність на спірних земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, які перебувають у власності позивачів, підтверджено показами свідка ОСОБА_4 , який розробляв проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачам.
Суд зазначає, що відповідно до частин 3, 5 статті 20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, зокрема, у випадку передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.
Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні:
- комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території;
- генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території;
- план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель";
- детальний план території.
Обмеження щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам, визначені цією частиною, не поширюються, зокрема, у разі розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини 4 статті 50 Закону України "Про землеустрій" у разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов'язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб. Ці вимоги не поширюються на випадки, якщо відповідно до закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб може здійснюватися за відсутності зазначеної містобудівної документації або без дотримання правил співвідношення між видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією.
Таким чином, суд вважає, що наявність у позивачів права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на відповідних земельних ділянках, є достатньою та передбаченою законом підставою для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її у приватну власність.
Відповідні норми містяться, зокрема, у частині третій статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачає виняток із загального правила щодо обов'язкової відповідності містобудівній документації - у випадках, коли на земельній ділянці розміщене нерухоме майно у приватній власності фізичної або юридичної особи.
Крім того, згідно з частиною четвертою статті 50 Закону України "Про землеустрій", навіть у разі формування нової земельної ділянки або зміни її цільового призначення для потреб забудови, вимоги щодо обов'язковості витягу з містобудівної документації не поширюються на ситуації, коли закон прямо дозволяє передавати ділянки без урахування функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією.
Таким чином, у даному випадку, наявність на земельних ділянках нерухомого майна, яке належить позивачам на праві приватної власності, є об'єктивною обставиною, яка унеможливлює застосування містобудівних обмежень як підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у затвердженні позивачам проекту землеустрою, обґрунтована посиланням на невідповідність положенню вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації, є безпідставною та такою, що не відповідає положенням чинного законодавства України.
Такі дії суб'єкта владних повноважень порушують право власників нерухомого майна на оформлення прав на земельну ділянку, на якій це майно фактично розташоване.
Це право є невід'ємною складовою права приватної власності, а також гарантованим елементом мирного володіння майном, яке охороняється як національним законодавством, зокрема статтями 13, 14 та 41 Конституції України, так і міжнародними стандартами, передбаченими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відмова органу місцевого самоврядування у затвердженні проекту землеустрою в умовах, коли заявник є власником нерухомого майна, не тільки суперечить приписам спеціального земельного та містобудівного законодавства, а й фактично унеможливлює реалізацію права на землю як об'єкта нерозривно пов'язаного з правом власності на розташоване на ньому майно.
Це є формою необґрунтованого втручання органу публічної влади у реалізацію права власності, що прямо заборонено як на національному, так і на міжнародному рівні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення 92 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №22, №23, №24 про відмову позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території смт. Стрижавка, провулок Київський 3, 16, АДРЕСА_4 та передачу у власність земельних ділянок є протиправними, а тому підлягають скасуванню.
Визначаючись щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати позивачам у власність земельні ділянки, суд виходить із наступного.
Суд звертає увагу, що зобов'язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19, від 19 жовтня 2023 року у справі № 380/5032/20).
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Разом з тим, частина 8 статті 186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Втім, наведене положення має застосовуватися з урахуванням спеціальних норм, зокрема частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та частини 4 статті 50 Закону України "Про землеустрій", які допускають можливість затвердження проекту землеустрою незалежно від вимог містобудівної документації у випадках, коли на земельній ділянці розміщене нерухоме майно у приватній власності.
У даному випадку позивачі є власниками об'єктів нерухомого майна, розташованих на відповідних земельних ділянках, що підтверджено належними доказами у справі та показами свідка.
Отже, наявність у них права власності на таке майно є підставою для застосування вказаних винятків із загального правила щодо відповідності містобудівній документації, а відтак перешкод для затвердження проекту землеустрою у даному випадку бути не може.
Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов'язати повторно розглянути клопотання стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та з урахуванням висновків суду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.
При виборі способу захисту порушених прав, суд також враховує, що однією з підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачам було зазначено відсутність у матеріалах проекту землеустрою витягу з містобудівної документації, на підставі якого здійснюється внесення відомостей до Державного земельного кадастру (із зазначенням відомостей про функціональну зону та всіх обмежень у використанні земель (у тому числі у сфері забудови).
У судовому засіданні допитаний в якості свідка розробник проекту землеустрою ОСОБА_4 пояснив, що зазначений недолік не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а також повідомив, що на момент розгляду справи такий недолік усунуто.
Крім того, представником позивача в підтвердження вказаного ОСОБА_4 надано суду оригінали відповідних документів для огляду у судовому засіданні.
Оскільки, під час розгляду справи позивачами вживались заходи, які вказують на усунення недоліків, що серед іншого зазначені в оскаржуваних рішеннях, суд дійшов висновку, що належним та обґрунтованим способом захисту порушених прав позивачів є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельних ділянок у власність та, з урахуванням висновків суду, прийняти рішення про його затвердження.
На переконання суду, зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та з урахуванням висновків суду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивачів та призведе до реального їх відновлення.
В свою чергу, за матеріалами даної справи та встановленими судом обставинами, аналізуючи поведінку відповідача, суд дійшов переконання, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивачів та не виключається повторність звернень позивачів за захистом до суду з питань реалізації права на землю.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача надати у власність позивачам земельні ділянки, суд вважає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки мають характер вимог, спрямованих на можливі дії у майбутньому.
На момент розгляду справи відсутні підстави вважати, що після прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою відповідач неправомірно відмовить у передачі земельних ділянок у власність або іншим чином порушить права позивачів.
Отже, на цій стадії правового регулювання зобов'язання відповідача вчинити такі дії є передчасним.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, суд, зважаючи на неодноразові звернення позивачів до суду з метою захисту своїх порушених прав, а також з метою забезпечення реального виконання судового рішення та виключення повторності звернення позивачів до суду з цього питання, вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання ним законної сили.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 3, 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачами у розмірі по 1211,20 грн. підлягають відшкодуванню в сумі по 605,60 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області.
Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договори про надання правничої допомоги №124-2023 від 05.10.2023 року, №112-2023 від 18.08.2023 року, №125-2023 від 05.10.2023 року, акти виконаних робіт (наданих послуг) від 26.12.2024 року, прибуткові касові ордери від №1, №2, №3 від 26.12.2024 року на загальну суму 30000 грн. свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордери на надання правничої (правової) допомоги.
Надаючи оцінку документам, поданим на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що їх заявлений розмір в загальній сумі 30000 грн. відповідає критерію співмірності та розумності, відповідає обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також складності справи.
Відтак, суд приходить до висновку, що витрати, понесені позивачами на професійну правничу допомогу в сумі по 10000 грн., підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є обґрунтованими. Відповідачем протилежне не доведене, а судом не встановлене.
При цьому, слід врахувати частковість задоволення позовних вимог позивача та положення частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі по 5000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 92 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №22 від 31.10.2024 року "Про відмову громадянці ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території АДРЕСА_1 та передачі у власність земельної ділянки".
Зобов'язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та з урахуванням висновків суду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею: 1,4000 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 0520655900:02:009:1597, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення 92 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №23 від 31.10.2024 року "Про відмову громадянину ОСОБА_3 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території АДРЕСА_1 та передачі у власність земельної ділянки".
Зобов'язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та з урахуванням висновків суду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею: 1,2599 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий нoмep: 0520655900:02:009:1598, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення 92 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №24 від 31.10.2024 року "Про відмову громадянину ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території АДРЕСА_1 та передачі у власність земельної ділянки".
Зобов'язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та з урахуванням висновків суду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею: 0,8843 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 0520655900:02:009:1600, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти вимог відмовити.
Зобов'язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області подати до суду звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (вул. 40-річчя Перемоги, 7, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 04330007).
Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (вул. 40-річчя Перемоги, 7, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 04330007).
Стягнути на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (вул. 40-річчя Перемоги, 7, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 04330007).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач (1): ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Позивач (2): ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Позивач (3): ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Стрижавська селищна рада (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210, ЄДРПОУ 04330007).
Рішення у повному обсязі складено 14.05.2025 року.
Суддя Свентух Віталій Михайлович