іменем України
12 травня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/827/25
Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/832/25
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Військова частина НОМЕР_1
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Олійника В.П. від 20 лютого 2025 року, місце постановлення ухвали - м.Ніжин, про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, в якому просив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь 30 000 грн. моральної шкоди. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 року було частково задоволено його позов до Військової частини НОМЕР_1 та, зокрема, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за 38 календарних днів щорічної основної відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України »Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 року, Законом України »Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021 року, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за 38 календарних днів щорічної основної відпустки за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України »Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 року, Законом України »Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021 року, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 було залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 року - залишено без змін. Позивач зазначав, що на виконання вищевказаного рішення йому було видано судом виконавчий лист, і позивач звернувся із відповідною заявою до органів примусового виконання рішень. Так, на виконання вищезазначеного рішення суду, що набрало законної сили, постановою державного виконавця від 28.01.2025 року було відкрито виконавче провадження ВП №76989183. Позивач стверджував, що станом на день його звернення до суду, рішення суду ні у добровільному, ні у примусовому порядку не виконано, як в частині виплати відповідних коштів, так і в частині їх нарахування. За доводами позивача, оскільки судовим рішенням встановлена протиправність дій відповідача щодо нарахування, виплати та належного перерахунку, крім того, встановлено бездіяльність відповідача щодо виконання вказаного судового рішення, то наявні всі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для стягнення на користь позивача із відповідача моральної шкоди, розмір якої позивач визначив у сумі 30 000 грн., зазначивши, що такий розмір морального відшкодування відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини посадових осіб органу державної влади у завданні моральної шкоди.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди. Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до адміністративної юрисдикції відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції в ухвалі від 20.02.2025 року послався на те, що оскільки спір між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 щодо грошової компенсації підлягав розгляду, і був розглянутий у порядку адміністративного судочинства, то і спір за позовними вимогами про відшкодуванням моральної шкоди також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року скасувати, та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 20.02.2025 року щодо відмови у відкритті провадження у справі підлягає скасуванню, як необґрунтована та така, що не відповідає вимогам законодавства. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення: майнових прав особи (статті: 386, 396 ЦК України); особистих немайнових прав особи (стаття 280 ЦК України), зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом, або розірвання договору (стаття 611 ЦК України); прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності органів влади, їхніх посадових і службових осіб (стаття 1167 ЦК України); заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті особи (стаття 1168 ЦК України) тощо. Моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Незалежно від наявності вини відшкодовується шкода у випадках, передбачених ч.2 статті 1176 ЦК України. Апелянт стверджує, що ч.5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Моральну шкоду нарівні з матеріальною, у розумінні норм ЦК України, розглядають, як підставу для виникнення цивільних прав та обов'язків. Для особи, яка звертається до суду за захистом порушеного права, зокрема, і щодо стягнення моральної шкоди, це є цивільне право, відповідно, для особи, за рахунок якої стягують таку шкоду - цивільний обов'язок. Водночас, стягнення моральної шкоди є визначеним законом способом захисту порушеного права, що полягає в її відшкодуванні особі, права якої незаконно або безпідставно порушила інша особа незалежно від її статусу чи організаційно-правової форми. Апелянт із посиланням на статтю 1173 ЦК України, стверджує, що заподіяна шкода, завдана фізичній або юридичній особі відшкодовується незалежно від вини органів, які її заподіяли. Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності з відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За даних обставин, основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що вона повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За даних обставин, апелянт ОСОБА_1 вважає, що хоча питання визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень або інших порушень прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, вимога про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок цього, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, крім випадку, коли вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 - Караван Ю.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року, залишити без змін.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (а.с.43), не з'явився, подавши 30.04.2025 року на адресу Чернігівського апеляційного суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.45).
Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
З огляду на вказане, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні), відповідно, зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Тому помилковим є застосування пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, позивач просив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь 30 000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 року було частково задоволено його позов до Військової частини НОМЕР_1 та, зокрема, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за 38 календарних днів щорічної основної відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України »Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 року, Законом України »Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021 року, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за 38 календарних днів щорічної основної відпустки за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України »Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 року, Законом України »Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021 року, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 було залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 року - залишено без змін. Позивач зазначав, що на виконання вищевказаного рішення йому було видано судом виконавчий лист, і позивач звернувся із відповідною заявою до органів примусового виконання рішень. Так, на виконання вищезазначеного рішення суду, що набрало законної сили, постановою державного виконавця від 28.01.2025 року було відкрито виконавче провадження ВП №76989183. Позивач стверджував, що станом на день його звернення до суду, рішення суду ні у добровільному, ні у примусовому порядку не виконано, як в частині виплати відповідних коштів, так і в частині їх нарахування. За доводами позивача, оскільки судовим рішенням встановлена протиправність дій відповідача щодо нарахування, виплати та належного перерахунку, крім того, встановлено бездіяльність відповідача щодо виконання вказаного судового рішення, то наявні всі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для стягнення на користь позивача із відповідача моральної шкоди, розмір якої позивач визначив у сумі 30 000 грн., зазначивши, що такий розмір морального відшкодування відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини посадових осіб органу державної влади у завданні моральної шкоди.
Вимогу про відшкодування моральної шкоди у справі №620/7058/24, яка розглядалася Чернігівським окружним адміністративним судом, ОСОБА_1 не заявляв.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Проте, таку вимогу справді не завжди можна розглядати за правилами цивільного судочинства. Так, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 стверджує, що моральну шкоду йому заподіяно діями Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за 38 календарних днів щорічної основної відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України »Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 року, Законом України »Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021 року, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, протиправність яких визнана рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 року у справі №620/7058/24, яке набрало законної сили, а також бездіяльністю відповідача щодо виконання вказаного судового рішення.
Отже, відсутні підстави стверджувати, що заявлену ОСОБА_1 у даній справі вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої діями Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за 38 календарних днів щорічної основної відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України »Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 року, Законом України »Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021 року, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Оскільки вимогу про відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, у справі №620/7058/24 ОСОБА_1 не заявляв, то відповідно до приписів частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, дану вимогу необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.
Вказаний вище висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.04.2020 року у справі №607/15692/19, провадження №14-39цс20.
Такого ж висновку дійшов і Чернігівський окружний адміністративний суд, в ухвалі від 27.02.2025 року у справі №620/2282/25 (а.с.36), якою відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, який був поданий ним до адміністративного суду після постановлення оскаржуваної ухвали Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, за правилами цивільного судочинства. Чернігівський окружний адміністративний суд в ухвалі від 27.02.2025 року у справі №620/2282/25 зазначив, що оскільки матеріали позовної заяви містять виключно позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, тобто, спір фактично пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивача, має приватно-правовий характер, і тому повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
За даних обставин, підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі №740/827/25, передбачені п.1 ч.1 статті 186 ЦПК України (заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), відсутні.
Відтак, в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 20.02.2025 року, постановлена судом без додержання норм процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, і як наслідок, судом безпідставно відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди.
Згідно із приписами п.4 ч.1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 - підлягає задоволенню, а ухвала Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року, підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.4 ч.1 статті 379, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20 лютого 2025 року - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Дата складення повної постанови - 14.05.2025 року.
Головуючий: Судді: