Справа 647/2032/20 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/819/71/25 Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер справи: 647/2032/20
13.05.2025 м. Херсон
Херсонський апеляційний суд в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12020230090000314 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 06 квітня 2021 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку станції Придорожня, Канівського району, Краснодарського краю, рф, громадянку України, зареєстровану та фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України раніше не судимої;
засуджено:
за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
Міра запобіжного заходу - особисте зобов'язання.
Вирішено питання про речові докази.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винною та засуджено за те, що вона 27.05.2020 року в період часу приблизно з 11 години 30 хвилин по 11 годину 52 хвилини, діючи спільно та узгоджено з невстановленою в ході досудового слідства особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, знаходячись поблизу багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, переслідуючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, шляхом обману, представившись контролерами водоканалу, проникли до приміщення жилої квартири АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_9 , перебуваючи у приміщення якої шляхом обману, повідомивши ОСОБА_9 неправдиву інформацію стосовно виводу з обігу грошових коштів номіналом 500 гривень, дізнались, що остання зберігає готівкові грошові кошти в відділенні серванту, який засобами запирання не обладнаний, розташованого в залій кімнаті, після чого ОСОБА_8 з метою відвернення уваги з дозволу ОСОБА_9 пройшла до приміщення кухні, де відвертала увагу останньої, тим часом коли невстановлена в ході досудового слідства особа (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження), отримавши дозвіл потерпілої сходити до туалету, попрямувала до залої кімнати, де з відділення серванту здійснила крадіжку готівкових грошових коштів в сумі 5500 гривень, та виконавши усі дії для завершення злочину до кінця, покинули приміщення зазначеної квартири, обернувши готівкові грошові кошти на свою користь, чим спричинили потерпілій ОСОБА_9 матеріального збитку на зазначену суму.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 посилається на незаконність та необґрунтованість вироку з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, недотримання судом першої інстанції положень ст.94. 370 КПК України.
В обґрунтування доводів апелянт указує, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, ґрунтується на припущеннях та спростовується дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд не дав належної оцінки. Поза увагою суду залишено те, що ОСОБА_8 пред'явлено неконкретне обвинувачення, оскільки не вказано спосіб вчинення злочину, не вказано коли саме обвинувачена з невстановленою особою досягли домовленості на вчинення кримінального правопорушення та який саме злочин домовились вчинити: крадіжку чи шахрайство. Зазначає, що обвинувачена з невстановленою особою потрапили в квартиру потерпілої з її добровільної згоди, тому дії ОСОБА_8 не підлягають кваліфікації за ч.3 ст.185 КК України, оскільки органом досудового розслідування вказано, що вже в квартирі у обвинуваченої з невстановленою собою виник умисел на заволодіння грошовими коштами, тобто в обвинувальному акті не викладено конкретні ознаки спрямованості умислу та мотиви дій співучасників. Правова кваліфікація дій обвинуваченої за ч.3 ст.185 КК України не відповідає фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті, що свідчить про порушення вимог ст.291 КПК України та порушення права обвинуваченої на захист. Також апелянт зазначає про відсутність кваліфікуючої ознаки «проникнення у сховище», оскільки під сховищем розуміється місце, територія, які мають засоби охорони від вільного доступу. Поза увагою суду залишено те, що саме невстановлена особа заволоділа грошовими коштами, які викрала із серванту потерпілої, обвинувачена, яка знаходилась на кухні з потерпілою не бачила, де саме зберігались грошові кошти, а тому мав місце ексцес виконавця. ОСОБА_8 не вчинила за своєю волею обмін купюри 500 грн. на сувенірну, записавши до зошити її номер. За таких обставин ОСОБА_8 підлягає виправданню судом.
Просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 за ч.3 ст.185 КК України скасувати та закрити кримінальне провадження.
Прокурор подав клопотання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 у зв'язку зі смертю обвинуваченої.
Учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце апеляційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду апеляційної інстанції, а також про обов'язкову участь захисника в апеляційному розгляді, не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав апеляційну скаргу сторони захисту такою, що не підлягає задоволенню, підтримав клопотання прокурора про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 у зв'язку зі смертю обвинуваченої, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, розглянувши клопотання прокурора, колегія суддів дійшла до такого.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який її засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, та правильність кваліфікації її дій за ч.3 ст.185 КК України, обґрунтовані дослідженими під час судового розгляду доказами, яким дано належну оцінку, і відповідають фактичним обставинам провадження.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_8 , не визнаючи себе винною, не заперечувала наявність попередньої домовленості з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, на заволодіння грошовими коштами шляхом обману. З цією метою вони разом приїхали в м. Берислав Херсонської області. Як показала обвинувачена ОСОБА_8 , вони разом з іншою особою (по імені ОСОБА_10 ) побачили потерпілу через вікно, сказали, щоб вона відчинила двері, бо вони з водоканалу. Потерпіла відчинила їм двері, вони їй повідомили, що є працівники водоканалу, які перевіряють лічильники. У них були посвідчення контролера, але потерпіла не просила їх показати. Потерпіла впустила їх до квартири і провела на кухню, де вони знімали показники з лічильника. Потім вона повідомила потерпілій, що будуть мінятися гроші на нові купюри, і запропонували їй надати гроші (це для тих, хто не може піти в банк, можна зробити на місці). Потерпіла пішла до іншої кімнати, звідки принесла гроші номіналом 500 гривень, однією купюрою. Вона їх взяла і переписувала номер, а ОСОБА_10 в цей час попросилася піти до туалету, а коли повернулася повідомила, що гроші міняти не будемо. Після того, як вони забрали гроші, вийшли з квартири, спочатку йшла ОСОБА_10 , потім вона, а за нею йшла потерпіла. Вона в інші кімнати, окрім як на кухню, не заходила. Коли вони вийшли з під'їзду на вулицю, до них звернулася якась жінка, попросила падати посвідчення, вона зупинилася, а ОСОБА_10 пішла. Після чого приїхали працівники поліції та затримали її. Під час затримання її було оглянуто та вилучено речі, грошей в неї не було, лише її 200 гривень. Особисто вона, гроші в потерпілої не брала. Після того, коли її відпустили під заставу, вона переслала гроші на карту адвоката, який відшкодував потерпілій збитки в сумі 6 000 гривень. Після даної пригоди ОСОБА_10 не бачила, її місце знаходження їй невідоме. Вину визнає в тому, що у неї з ОСОБА_10 було домовленість обманним шляхом заволодіти грошима. Умислу і домовленості між нею та ОСОБА_10 на скоєнні крадіжки не було.
Ці заперечення ОСОБА_8 проти обвинувачення, що у неї не було домовленості та умислу на вчинення крадіжки з іншою особою, а також аналогічні доводи захисника в апеляційній скарзі, були предметом перевірки в судовому засіданні та не знайшли свого підтвердження.
Обставини, за яких ОСОБА_8 за попередньою змовою з іншою особою таємно викрали чуже майно, підтверджується такими доказами.
Зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_9 про те, що коли точно сталися події якого числа і якого дня, вона не пам'ятає, це було навесні 2020 року. Почула стук в під'їзді, виглянула у вікно і побачила двох жінок, які були з ручками і зошитом. Вони сказали, що ходять з водоканалу і перевіряють лічильники. Вона відчинила їм двері, ці жінки зайшли до коридору квартири, одна з них записала показники з лічильника, а інша повідомила, про те, що скоро будуть мінятися гроші, і через три дні треба буде прийти до банку і поміняти купюри. Вона пішла до залої кімнати, де у неї в серванті на верхній полиці (в тарілці) зберігаються гроші, ставши на стілець, вона взяла купюру номіналом 500 гривень і принесла жінці ( ОСОБА_8 ), яка сиділа на кухні, яка записала номер купюри. Після чого, жінки пішли. Коли вона пішла покласти гроші на своє місце, то виявила, що решти грошей на місці не було, після чого зателефонувала свої невістці, на що та повідомила, що це були шахраї, треба викликати поліцію. Вона зателефонувала працівникам поліції, десь через півгодини вони приїхали. Жінка з чорненьким волоссям сиділа в машині, а іншої - з білим волоссям не було. На її думку, жінка з білим волоссям (інша особа), яка стояла в коридорі, бачила звідки вона доставала гроші, і поки вона була з жінкою ( ОСОБА_8 ) на кухні, та інша вчинила крадіжку грошей. Приблизно через 2-3 тижні у вихідний день до неї приїхав чоловік з жінкою, які віддали їй гроші в сумі 6000 тисяч гривень, на що вона написала розписку про повернення їй грошей. Гроші це її (вона отримала пенсію) і сина, який отримав заробітну плату, вони були в кучі. Претензій до обвинуваченої не має.
Ці ж обставини, зазначені потерпілою ОСОБА_9 , узгоджуються з даними протоколу огляду місця події з фототаблицею до нього від 27.05.2020 року про те, що під час огляду приміщення житлової квартири АДРЕСА_4 , виявлено, що з полиці серванту, де ОСОБА_9 вказала на місце зберігання грошей, з поверхні тарілки виявлено один слід папілярних узорів, який вилучено та упаковано до сейф-пакету №4380992.
На кухонному столі в кухні, оглянуто загальний вигляд купюри номіналом 500 гривень. (а.с.44-45)
З протоколу пред'явлення особи для впізнання від 27.05.2020 року випливає, що потерпіла ОСОБА_9 вказала на особу зображену на фотознімку №2, на якому зображена ОСОБА_8 , а інші сторонні особи. (а.с.48)
Розпискою від 10.06.2020 року, написаної потерпілою ОСОБА_9 , відповідно до якої, вона отримала від ОСОБА_8 в рахунок відшкодування шкоди 6 000 гривень.
(а.с.52)
Згідно із протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію від 27.05.2020 року, було зареєстровано усну заяву ОСОБА_9 про те, що 27.05.2020 року в період часу приблизно з 11-30 год. по 12-00 год. дві невідомі жінки ромської національності, знаходячись в приміщенні квартири АДРЕСА_4 заволоділи грошовими коштами в сумі 5 500 гривень. (а.с.39-40)
Згідно із домової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_5 випливає, що ОСОБА_9 є власником квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, (а.с.41-42).
Заявою від 27.05.2020 року про надання потерпілою дозволу працівникам поліції провести огляд її помешкання без ухвали суду. (а.с.43)
Свідок ОСОБА_11 показала, що вона працює контролером у водоканалі. В 20 числах травня місяці 2020 року, точну годину не пам'ятає, але це було біля 12-00 год., вона перебувала на своїй дільниці з перевіркою. Їй зателефонувала старший контролер і запитала, чи вона була з перевіркою по вулиці Одеській, на що вона пояснила, що вийшла з вулиці Слобідської. Старший контролер їй повідомила, що поступив дзвінок до водоканалу, що дві жінки ходять по квартирам і представляються працівниками водоканалу. Коли вона підійшла до будинку АДРЕСА_2 , то побачила як з під'їзду (де проживає потерпіла) вийшли дві жінки в масках. Хто перший із жінок вийшов з під'їзду, вона не пам'ятає. На запитання, хто вони, жінки пояснили, що вони працівники водоканалу, на що вона у них попросила їх посвідчення. Потім жінки почали пояснювати, що вони тут живуть на квартирі, то вони в гості прийшли. Коли вона разом з ними підійшла до АДРЕСА_6 , вийшов чоловік і допоміг одну із жінок затримати, а інша втекла. Обидві жінки намагалися втекти, але чоловік одну притримав. Після чого були викликані працівники поліції. Їй при понятих були пред'явлені фото для впізнання особи, на яких вона впізнала обвинувачену ОСОБА_8 .. Чоловік відмовився давати свідчення через сімейні проблеми, а вона надала письмові пояснення по даній ситуації. Потерпілої, коли вона підійшла до під'їзду, не було.
З протоколу пред'явлення особи для впізнання від 27.05.2020 року випливає, що свідок ОСОБА_11 вказала на особу зображену на фотознімку №2, на якому зображена ОСОБА_8 , а інші сторонні особи. (а.с.50)
Належність та допустимість досліджених судом першої інстанції доказів не ставиться під сумнів та не оспорюється стороною захисту в апеляційній скарзі.
На підставі оцінки вказаних вище доказів та фактичних обставин справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_8 , діючи спільно та узгоджено з невстановленою в ході досудового слідства особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, переслідуючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, шляхом обману, представившись контролерами водоканалу, проникли до приміщення жилої квартири АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_9 , перебуваючи у приміщення якої шляхом обману, повідомивши ОСОБА_9 неправдиву інформацію стосовно виводу з обігу грошових коштів номіналом 500 гривень, дізнались, що остання зберігає готівкові грошові кошти в відділенні серванту, який засобами запирання не обладнаний, розташованого в залій кімнаті, після чого ОСОБА_8 з метою відвернення уваги з дозволу ОСОБА_9 пройшла до приміщення кухні, де відвертала увагу останньої, тим часом, коли невстановлена в ході досудового слідства особа (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження), отримавши дозвіл потерпілої сходити до туалету, попрямувала до залої кімнати, де з відділення серванту здійснила крадіжку готівкових грошових коштів в сумі 5500 гривень, та виконавши усі дії для завершення злочину до кінця, покинули приміщення зазначеної квартири, обернувши готівкові грошові кошти на свою користь, чим спричинили потерпілій ОСОБА_9 матеріального збитку на зазначену суму.
Врахувавши всі обставини справи, суд першої інстанції да належну оцінку позиції сторони захисту про те, що обвинувачена ОСОБА_8 не мала умислу на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, вчинене за попередньою змовою групою осіб, і обґрунтовано не прийняв її до уваги, оскільки така позиція суперечить встановленим фактичним обставинам кримінального провадження, а також правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа №569/1111/16-к), де зазначено, що проникнення як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_9 відчинила двері своєї квартири обвинуваченій ОСОБА_8 та іншій особі, які представились контролерами водоканалу, з метою перевірки лічильника.
Отже, потерпіла довірила перевірку лічильника у її квартирі, нібито контролерам водоканалу ОСОБА_8 та іншій особі, що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні та не оспорюється апелянтом. Жодних інших повноважень потерпіла цим особам не надавала.
За таких обставин, обвинувачена ОСОБА_8 з іншою особою шляхом обману під виглядом контролерів водоканалу, використовуючи довіру потерпілої ОСОБА_9 для безперешкодного потрапляння до її квартири не для перевірки лічильника, а навпаки, використали цей обман як спосіб проникнення до житла з метою отримати доступ до майна потерпілої та вчинення його крадіжки, а отже дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковано за ч.3 ст.185 КК України за ознакою з проникненням у житло.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
А тому доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі про те, що обвинувачена ОСОБА_8 перебула в квартирі потерпілої з її добровільної згоди, є неслушними, оскільки така згода була надана в результаті обману, який вчинено саме ОСОБА_8 з іншою особою з метою проникнення до житла ОСОБА_9 та отримання доступу до майна потерпілої. Спосіб незаконного проникнення у житло потерпілої зазначено в обвинувальному акті, що визнано судом доведеним, і особисто обвинуваченою це не заперечувалось.
Що стосується твердження захисника про відсутність у ОСОБА_8 попередньої змови з іншою особою на вчинення крадіжки грошових коштів, які викрала інша особа з серванту, що не бачила ОСОБА_8 , а тому має місце ексцес виконавця, то колегія суддів виходить з того.
Відповідно до ч.2 ст.28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Під домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину слід розумніти узгодження об'єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі (усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій).
Отже єдина для спільників мета та узгодженість їхніх дій при вчиненні крадіжки поза розумним сумнівом свідчать про попередню домовленість співучасників.
Як установлено судом та підтверджується матеріалами кримінального провадження, між обвинуваченою ОСОБА_8 та особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, була попередня домовленість на незаконне заволодіння майном (грошовими коштами) потерпілої, для реалізації проникнення до її житла учасниками такої домовленості було використано єдиний обманний спосіб, а саме те, що обвинувачена ОСОБА_8 та інша особа представились контролерами водоканалу, тобто розуміли, що іншим шляхом вони не матимуть змоги проникнути до квартири потерпілої, мала місце також узгодженість їх дій та розподіл ролей, відповідно до якою ОСОБА_8 весь час перебула в приміщенні кухні з потерпілою ОСОБА_9 , відволікаючи її завчасно продуманим планом про те, що здійснюватиметься заміна грошових купюр номіналом 500 гривень, а в цей час інша особа забрала грошові кошти.
які знаходились в серванті у залій кімнаті. При цьому, ОСОБА_8 не заволоділа грошовими коштами, номер купюри яких переписувала, а покинула житло потерпілої лише після того, як інша особа довела заздалегідь обумовлені дії між ними до кінця, тобто викрала грошові кошти в сумі 5500 гри., та, повернувшись до ОСОБА_8 та потерпілої, повідомила обвинуваченій, що вони йдуть, гроші міняти не будуть, тобто сигналізувала про те, що завершено всі необхідні дії для закінчення їх спільного плану на заволодіння грошовими коштами потерпілої.
Тому доводи сторони захисту жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що між обвинуваченою ОСОБА_8 та іншою особою була попередня змова на вчинення крадіжки грошових коштів потерпілої.
Обставини того, що під час затримання у ОСОБА_8 не було вилучено грошових коштів, які викрадено у потерпілої ОСОБА_9 , не спростовують факт того, що нею вчинено злочин, передбачений ч.3 ст.185 КК України, оскільки в діях ОСОБА_8 наявний закінчений склад злочину, а момент її затримання, який передував розподілу викраденого майна між співучасниками вчиненого злочину, не вказує на те, що умисел та мета, якими керувалась ОСОБА_8 , не були спрямовані на заволодіння грошовими коштами потерпілої.
Колегія суддів вважає, що зібрані та досліджені докази є належними, допустимими, достовірними та достатніми, які в своїй сукупності викривають обвинувачену ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину.
Отже, сукупність наведених у вироку доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, свідчать про те, що ОСОБА_8 , діючи спільно та узгоджено з невстановленою в ході досудового слідства особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, знаходячись поблизу багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, переслідуючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, шляхом обману, представившись контролерами водоканалу, проникли до приміщення жилої квартири АДРЕСА_3 належної ОСОБА_9 , перебуваючи у приміщення якої шляхом обману, повідомивши ОСОБА_9 неправдиву інформацію стосовно виводу з обігу грошових коштів номіналом 500 гривень, дізнались, що остання зберігає готівкові грошові кошти в відділенні серванту, який засобами запирання не обладнаний, розташованого в залій кімнаті, після чого ОСОБА_8 з метою відвернення уваги з дозволу ОСОБА_9 пройшла до приміщення кухні, де відвертала увагу останньої, тим часом, коли невстановлена в ході досудового слідства особа (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження), отримавши дозвіл потерпілої сходити до туалету, попрямувала до залої кімнати, де з відділення серванту здійснила крадіжку готівкових грошових коштів в сумі 5500 гривень, та виконавши усі дії для завершення злочину до кінця, покинули приміщення зазначеної квартири, обернувши готівкові грошові кошти на свою користь, чим спричинили потерпілій ОСОБА_9 матеріального збитку на зазначену суму.
Зміст пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, яке визнано судом першої інстанції доведеним, з зазначенням об'єктивних та суб'єктивних ознак злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, є конкретизованим, відповідає положенням ст.91, 337, 374 КПК України, а тому доводи сторони захисту про те, що обвинувачення неконкретизоване, зокрема, не зрозуміло спосіб вчинення злочину (обман або зловживання довірою), не заслуговують на увагу.
Водночас колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту про недоведеність кваліфікуючої ознаки «проникнення у сховище».
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованої у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі 404/4869/17, під сховищем слід розуміти певні місця чи ділянки території, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які обладнані огорожею чи технічними засобами або забезпечені іншої охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища. Факт входження, потрапляння у сховище чи поява у ньому іншим способом у поєднанні з іншими зовнішніми поведінковими проявами дають можливість визначити об'єктивну сторону суспільно небезпечного діяння. Із хронології та послідовності цих дій можна з'ясувати, зокрема, чи існували і які саме обмеження в доступі до майна.
Як підтверджено матеріалами кримінального провадження та безпосередньо зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_8 за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, заволоділа грошовими коштами потерпілої ОСОБА_9 у сумі 5500 грн. Встановлено, що вказані матеріальні цінної зберігались в відділенні серванту, не обладнаного засобами запирання, що вказує на наявність безперешкодного доступу до такого майна, а тому сервант не є сховищем для встановлення ознак проникнення і вказівка суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, з «проникненням у сховище» має бути виключена з обсягу обвинувачення за вказаною нормою, що не спростовує встановлені обставини вчинення злочину та не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 .
Підстав для скасування вироку суду та закриття провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , як про це ставиться питання захисником, колегія суддів не знаходить.
Будь-яких порушень кримінального процесуального закону, які могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення щодо винності обвинуваченої та правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, під час апеляційного розгляду справи не встановлено.
Водночас, доводи, наведені в клопотанні прокурора, про наявність підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_8 та закриття кримінальне провадження у зв'язку зі смертю обвинуваченої, є слушними.
Статтею 417 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
За змістом положень ч.7 ст.284 КПК України, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження у випадку, якщо під час судового провадження буде встановлено, зокрема, обставини, передбачені п.5 ч.1 ст.284 КПК України.
Згідно п.5 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається у разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
Отже, для закриття кримінального провадження на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України, суд має встановити факт смерті обвинуваченого та відсутність заяв про необхідність реабілітації померлого.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть № 212 від 20.02.2025 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 50 років внаслідок хвороби, про що зроблено запис Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Колегія суддів наголошує, що кримінальний процесуальний закон не містить чіткого переліку осіб, які можуть вимагати продовження кримінального провадження з метою реабілітації померлої особи та наділені правом звертатись із відповідними заявами.
Разом з тим, статтею 525 КПК України визначено, що близьким родичам обвинуваченого, який помер, надається право подавати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, якщо це необхідно для його реабілітації.
Зміст вказаної норми свідчить, що звертатися із заявою про продовження кримінального провадження з метою реабілітації померлого мають право його близькі родичі (аналогічна правова позиція міститься у постанові ККС ВС від 20 листопада 2019 року у справі № 204/6034/16-к, а також висловлена в ухвалі Об'єднаної палати ККС ВС від 16 січня 2019 року у справі № 761/33482/16-к).
У зв'язку з викладеним, у разі відсутності заяв від близьких родичів про продовження кримінального провадження з метою реабілітації померлої особи або ж за умови висловлення ними своєї позиції щодо відсутності наміру звертатись з такими заявами, кримінальне провадження стосовно померлого обвинуваченого підлягає закриттю на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України.
Заяв від близьких родичів про продовження кримінального провадження з метою реабілітації обвинуваченого, не надходило, наміру звертатись з такими заявами, не встановлено, тобто особи, які наділені таким правом, відповідне питання перед апеляційним судом не порушували.
З огляду на викладене, а також те, що обвинувачена ОСОБА_8 померла, про що свідчить актова запис про смерть № 221 від 20.02.2025 року, підстав для її реабілітації не має, на день розгляду кримінального провадження вирок суду щодо неї законної сили не набрав, колегія суддів, встановивши наявність обставин, передбачених ст.417 КПК України, вважає, що обвинувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 належить скасувати, а кримінальне провадження за ч.3 ст.185 КК України щодо неї на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України закрити у зв'язку зі смертю обвинуваченої.
У зв'язку з тим, що кримінальне провадження закривається у зв'язку зі смертю обвинуваченої ОСОБА_8 , колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання про повернення застави на підставі ч.11 ст.182 КПК України та долю речових доказів в порядку ст.100 КПК України.
Керуючись ч.2 ст.376, п.5 ч.1 ст.284, ст.404, 405, 407, 417, 419 КПК України, апеляційний суд.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Клопотання прокурора про закриття кримінального провадження №12020230090000314 щодо ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 06 квітня 2021 року щодо ОСОБА_8 - скасувати.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України закрити у зв'язку зі смертю обвинуваченої.
На підставі ч.11 ст.182 КПК України заставу, внесену ОСОБА_12 на підставі ухвали Бериславського районного суду Херсонської області від 29.05.2020 року в інтересах ОСОБА_8 в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 105 100 гривень, після набрання рішення щодо ОСОБА_8 законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_12 .
Речові докази: жіночу сумочку з речами ОСОБА_8 повернути власнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4