14.05.25
22-ц/812/770/25
Провадження № 22-ц/812/770/25
іменем України
14 травня 2025 року м. Миколаїв
справа № 484/6342/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Тищук Н.О.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Федоренком Дмитром Валерійовичем,
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухваленого 25 лютого 2025 року під головуванням судді Панькова Д.А. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У листопаді 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» (далі - ТОВ «ІННОВА ФІНАНС») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач зазначав, що 08 лютого 2024 року між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи в електронній формі було укладено договір про надання грошових коштів у позику № 2974150224, який разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.
Зазначений договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону. Відповідно до Договору позики позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику на споживчі цілі у розмірі 8000 грн шляхом їх безготівкового перерахунку на рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу позичальника на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов'язалася, в свою чергу, повернути позику у погоджений строк або дострокового, та сплатити проценти за користування позикою.
Згідно з умовами договору, строк позики становив 30 днів до 09 березня 2024 року зі сплатою дисконтною (зниженою) процентною ставкою (застосовується відповідно до умов Програми Лояльності ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» 1,5 % на день (547,5 % річних) та процентною ставкою позаакційна (базова) - 2,5 % на день (912,5 % річних), яка застосовується у межах строку кредиту.
На підтвердження укладення договору позики позивач додав роздруківку з електронної пошти позивача, з якої відправлено на електронну пошту відповідачу одноразові ідентифікатори для підпису договору позики та паспорту споживчого кредиту.
Відповідачкою була проведена часткова оплата за договором про надання грошових коштів на загальну суму 8600 грн, які були зараховані на погашення процентів.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання за вказаним договором, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь 53600 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року позов задоволений. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» заборгованість за Договором позики № 2974150224 від 08 лютого 2024 року в сумі 53600 грн, з яких за тілом кредиту в сумі 8000 грн, заборгованості за процентами в сумі 45600 грн.
Також суд розподілив судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка порушила умови договору в частині строків та сум сплати кредиту та має заборгованість за договором. Виходячи з умов кредитного договору та визначеної відсоткової ставки, відповідачка повинна була сплатити позивачу відсотки за користування кредитними коштами, однак їх оплату не здійснила, що є порушенням істотних умов договору. Відповідачкою не надано суду жодних доказів на спростування вимог позивача. А тому внаслідок невиконання відповідачкою зобов'язання, порушені майнові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором в сумі 53600 грн (з урахуванням часткової сплати процентів на суму 8600 грн), з яких: тіло кредиту в сумі 8000 грн, заборгованість за процентами в сумі 45600 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Федоренка Д.В., посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаного рішення, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» загальну суму простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 3400 грн.
Представник апелянта зазначав, що ОСОБА_1 категорично не погоджується з вимогами, заявленими позивачем, оскільки, на їх думку, сума простроченої заборгованості за кредитом є надмірною та майже у 6 разів перевищує суму основної заборгованості. Звертає увагу суду, що 9089,9 % річної процентної ставки є дискримінаційними, несправедливими та надмірними. Покладають на особу надмірно фінансовий тягар, який не узгоджується з реальною сумою наданих грошовому коштів та прямо суперечать положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також апелянт зазначав, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги висновки, які викладені у рішеннях Конституційного суду, зокрема, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципу справедливості, добросовісності та розумності.
Посилався на те, що відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, законодавцем чітко закріплено заборону нараховувати проценти за кредитними договорами під час дії воєнного стану, який діє на момент звернення позивача з позовом до суду.
На думку апелянта, з дотриманням співмірності нарахованих відсотків на невиконане зобов'язання, враховуючи інтереси обох сторін, з дотриманням і забезпеченням принципів справедливості, добросовісності і розумності, розмір відсотків необхідно зменшити до 4000 грн, що складає половину від суми по кредиту. Враховуючи, що відповідачка сплатила 8600 грн в рамках договору, а тому загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідачки становить 3400 грн.
Узагальненні доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу від ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» надійшов відзив, в якому представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої її представником - адвокатом Федоренко Д.В.
Представник позивача зазначав, що пункт 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, на який посилається апелянт в апеляційній скарзі, виключений відповідно до Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». На підставі змін, за договорами укладеними з 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань.
Вказував, що в практиці Верховного Суду суд розділяє поняття “проценти за користування кредитом» та “проценти за прострочення зобов'язання», перші з яких не є заходом цивільно-правової відповідальності боржника, а лише можливістю правомірно не сплачувати кошти протягом певного часу. Договором про надання грошових коштів у позику № 2974150224 від 08 лютого 2024 року передбачено проценти за користування наданими Позичальнику коштами, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання Відповідача на п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у цьому випадку є некоректним. Разом з тим нарахування процентів за кожний день користування позикою, сторона Позивача підтверджує судовою практикою, яка зазначена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17.
Оскільки укладення Договору - не є актом примусових дій з боку Товариства, а тільки добровільною згодою між Позичальником та Кредитодавцем/ Позикодавцем, то якщо ОСОБА_1 , як свідома дієздатна особа, станом на 08 лютого 2024 року вважала умови кредитування за Договором про надання грошових коштів у позику № 2974150224 від 08 лютого 2024 року неправомірними, вона могла відмовитись від підписання Договору та подальшого отримання від ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» кредитних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову, яка є меншою ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Переглянувши справу за правилами частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.
2. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:
1) у паперовому вигляді;
2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";
3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;
4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст.11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 08 лютого 2024 року між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Договір про надання грошових коштів у позику № 2974150224 (далі - Договір).
Зазначений договір підписано у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронним підписом відповідачки з використанням одноразового ідентифікатора (my6mcmtx7), що був надісланий на її номер мобільного телефону згідно смс-повідомлення.
З роздруківки направлених повідомлень електронною поштою вбачається, що на адресу електронної пошти, зазначеної відповідачкою у анкеті-заяві, позивачем був направлений унікальний одноразовий ідентифікатор "ydyvfqhua" для паспорта кредиту та кредитного договору.
Відповідно до умов Договору надання грошових коштів у позику № 2974150224 від 08 лютого 2024 року, позивач надав відповідачці грошові кошти у розмірі 8000 грн шляхом їх безготівкового перерахунку на рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, на умовах строковості, платності, на строк до 09 березня 2024 року, з встановленням фіксованої базової процентної ставки - 2,5 % на день (912,5 % річних) (пункт 1.1.5 договору), дисконтна (знижена) процента ставка (застосовується у відповідності до умов Програми лояльності ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» - 1,5 % на день (547,5 % річних) (пункт 1.1.4 договору), а відповідачка, в свою чергу, зобов'язалася повернути позику у погоджений умовами Договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно із пунктами 1.3, 1.5 та / або 1.6 цього Договору та його додатків.
Згідно з пунктом 1.6 Договору у випадку користування позикою понад строк, визначений договором, до взаємовідносин сторін застосовується базова процентна ставка у розмірі 2,5 % на день від суми позики за кожен день користування позикою.
Того ж дня ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту за допомогою ідентифікатора "ydyvfqhua", за яким отримала інформацію до укладення договору про споживчий кредит, зокрема, щодо процентної ставки, відсотків річних.
Згідно з квитанцією до платіжної інструкції № 19761-1354-86565375, 08 лютого 2024 року о 10:11:50 ТОВ «Іннова Фінанс» переказало 8000 грн через АТ «Сенс Банк» на картку Visa/MasterCard/НПС Простір НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , належну ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням умов вказаного договору № 2974150224 від 08 лютого 2024 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість станом на 05 листопада 2024 року у розмірі 53600 грн, з яких: 8000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 45600 грн - заборгованість за процентами, з урахуванням часткової оплати ОСОБА_1 за Договором на загальну суму 8600 грн, якими погашено проценти.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачка належним чином взяті на себе кредитні зобов'язання за угодою про надання грошових коштів у позику не виконувала, унаслідок чого станом на 05 листопада 2024 року утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Виходячи з умов кредитного договору та визначеної відсоткової ставки, відповідачка повинна була сплатити позивачу відсотки за користування кредитними коштами, однак їх оплату не здійснила, що є порушенням істотних умов договору. При цьому розмір заборгованості відповідає умовам договору, а відповідачкою зазначений розмір заборгованості не спростовано.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 638/20143/23.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги про зменшення розміру відсотків є необґрунтованими.
Так, заперечуючи частково щодо вимог позову, відповідачка погодилася як з отриманим кредитом, так і з розміром сплачених нею коштів по кредиту.
Водночас, відповідачка зазначала, що з дотриманням співмірності нарахованих відсотків на невиконане зобов'язання, враховуючи інтереси обох сторін, з дотриманням і забезпеченням принципів справедливості, добросовісності і розумності, розмір відсотків необхідно зменшити до 4000 грн, що складає половину від суми по кредиту.
Між тим, вказані доводи апеляційної скарги суперечать умовам укладеного сторонами договору про надання грошових коштів у позику. Підписуючи вказаний договір, відповідачка погодилася з його умовами, зокрема, щодо розміру процентної ставки. З вимогами про визнання укладеного договору недійсним, відповідачка до суду не зверталася.
Крім того, заперечуючи проти розміру заборгованості за відсотками, відповідачка не спростувала його та не навела мотивованих обґрунтувань правильності власного розрахунку боргу.
Суд першої інстанції правомірно врахував наведені позивачем розрахунки заборгованості та обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконала, взяті кошти не повернула у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, яка не спростована, а тому стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором надання грошових коштів у позику у розмірі 53600 грн.
Помилковими є твердження апеляційної скарги про те, що законодавцем закріплена заборона нарахування процентів за кредитним договором під час дії воєнного стану, викладена у пункті 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України.
Так, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто законодавцем звільнено позичальників від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану. Будь яких застережень щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами законодавством не передбачено.
Із позовної заяви вбачається, що вимоги про стягнення 3 % річних та індексу інфляції, штрафу та пені позивачем не заявлялися.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Федоренком Дмитром Валерійовичем, залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіТ.Б. Кушнірова
Н.О. Тищук
Повне судове рішення складене 14 травня 2025 року.