Справа № 930/1418/23
Провадження №11-кп/801/633/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
08 травня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю в режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28.04.2025 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 в кримінальному провадженні № 12023020090000022 від 12.01.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 28 ч. 5 ст. 185, ч. 1 ст. 304 КК України,
Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 28.04.2025 продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 на шістдесят днів до 26.06.2025 включно із раніше визначеним розміром застави - 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 168 000 гривень.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 порушує питання скасування вказаної ухвали. Апеляційну скаргу мотивує тим, що він непричетний до скоєння інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а всі докази щодо нього сфабриковані органом досудового розслідування.
Заслухавши доповідь судді, виступ обвинуваченого на підтримку своєї апеляційної скарги, прокурора, який заперечив проти її задоволення, перевіривши матеріали контрольного провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення.
Зокрема, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується, продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та виправдовують обрані запобіжні заходи.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років позбавлення волі, є уродженцем с. Широке Запорізької області та зареєстрований у м. Луганську, що на даний час є територією тимчасово окупованою російською федерацією, де у нього залишились родичі та знайомі, у нього відсутнє стабільне джерело доходів, він не працює та раніше судимий.
Отже, з урахуванням особи обвинуваченого та характеру інкримінованих злочинів, тяжкості покарання, що загрожує йому у разі доведення винуватості, реальними залишаються ризики, зазначені в оскаржуваній ухвалі.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м'яких запобіжних заходів, оскільки вони не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Відомостей, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого в умовах тримання під вартою, немає.
Щодо доводів обвинуваченого на відсутність доказів причетності його до кримінальних правопорушень, колегія суддів зазначає наступне.
На даний час кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 перебуває на стадії судового розгляду, питання щодо доведення або не доведення винуватості у його вчиненні не може бути предметом дослідження суду апеляційної інстанції, зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного розгляду з перегляду конкретного судового рішення. Не вправі давати таку оцінку доказам і суд першої інстанції, оскільки це виходить за межі його повноважень під час судового розгляду, в ході якого докази досліджуються, а оцінка їм може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, даних про його особу, наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28.04.2025 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4