Справа № 591/8235/24
Провадження № 2-а/591/106/24
12 травня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
при секретарі - Устименко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, 3-ї особи: інспектор 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Толкачов Богдан Олегович
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення -
встановив:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, 3-ї особи: інспектор 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Толкачов Богдан Олегович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в якому просить скасувати постанову серії ЕНА №2808245 від 11 серпня 2024 року про притягнення її до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.. Позовна заява мотивована тим, що вона не вчиняла даного правопорушення, оскільки, її транспортний засіб пройшов процедуру сертифікації на відповідність правилам та нормам, а тому вважає що до адміністративної відповідальності її притягнуто незаконно, а тому просить суд скасувати постанову.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Бровко Р.М. в письмовій заяві позов підтримав повністю, просить суд його задоволити. 02.05.2025 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення щодо позову з урахуванням витребуваних судом доказів.
Відповідач Департамент патрульної поліції про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, представник до суду не з'явився. Суду надано письмовий відзив на позовну заяву. Просить суд в позові відмовити.
3-тя особа - інспектор Толкачов Б.О. про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, до суду не заявився.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:
Судом встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА №7743608 від 11 серпня 2024 року, складеної відносно ОСОБА_1 , останню притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень, так як 11.08.2024 року близько 15год. 48 хв. в м. Суми по вул. Харківська поблизу будинка №42, було зупинено водія, яка керувала ТЗ AUDI Q5 д.н.з. НОМЕР_1 на якому було встановлено покажчики поворотів червоного кольору, що не відповідає вимогам п.6.1.5 ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби», що зафіксовано на відеореєстратор, чим порушила вимоги п.31.4 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 3) безсторонньо (неупереджено повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 4) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В матеріалах справи наявні свідоцтво про державну реєстрацію ТЗ, що належить позивачу, а також сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження КТЗ.
Відповідно до ч.1 ст.29 Закону України «Про дорожній рух», до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.
Відповідно до ч.1 та ч.4 ст. 32 Закону України «Про дорожній рух», переобладнання транспортних засобів, тобто зміна типу або марки (моделі), призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, шляхом установки кабіни, кузова чи їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати встановленим правилам і нормативам. Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.
Відповідно до пункту 10 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року за №1388, перша державна реєстрація транспортних засобів, що перебували в експлуатації та ввезені на митну територію України з метою вільного обігу, проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану даної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов'язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України, що підтверджується сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, копію яких власники подають до сервісного центру МВС.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2011 року №738 «Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин на обладнання», сертифікат відповідності видається: виробником або його уповноваженим представником - резидентом України на кожний транспортний засіб, тип якого відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу; уповноваженими органами або визначеними Міністерством інфраструктури України органами із сертифікації, акредитованими відповідно до законодавства, на кожний новий транспортний засіб, який відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу якого не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу, а також на той, що був у користуванні.
Пунктом 1.2 наказу Мінінфраструктури від 17.08.2012року №521 «Про затвердження Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання та Порядку ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання» передбачено, що на кожен колісний транспортний засіб або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, виробник або його уповноважений представник - резидент України видає сертифікат відповідності.
Відповідно до Сертифікату відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу за № UA.18.020442-23 від 25.08.2023 року, який міститься в матеріалах справи, підтверджується, що КТЗ, що належить позивачу, відповідний вимогам щодо індивідуального затвердження згідно Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання. Також даний сертифікат містить висновок про те, що даний КТЗ може бути зареєстровано і допущено до участі в дорожньому русі без будь-яких подальших процедур затвердження.
З огляду на факт первинної реєстрації транспортного засобу у відповідності до наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - транспортний засіб позивача за своїми характеристиками відповідає обов'язковим вимогам правил та нормативів, відомостям Державного реєстру сертифікатів відповідності транспортних засобів, виданих уповноваженими органами або органами із сертифікації, та у зв'язку з чим, компетентним органом було здійснено реєстрацію транспортного засобу.
Суд вважає, що на момент проведення процедури індивідуального затвердження колісного транспортного засобу, транспортний засіб відповідав вимогам чинного законодавства України, нормативної документації, в тому числі і вимогам п.6.1.5 ДСТУ 3649:2010.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено ту обставину, що ТЗ про який зазначається в оскаржуваній постанові та його обладнання, відповідає правилам, нормам та вимогам стандартів, які висуваються до КТЗ.
Натомість, відповідачем не надано доказів того, що транспортний засіб позивача, про який зазначено в оскаржуваній постанові, має технічний стан та обладнання, яке не відповідає вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації. Також суду не надано будь-яких доказів стосовно того, що транспортний засіб позивача після проведення первинної державної реєстрації, було переобладнано з порушенням правил, норм та вимог стандартів. Хоча, на переконання суду, враховуючи вимоги ч.2 ст.77 КАС України, саме на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення у справах даної категорії.
Окремо суд звертає увагу, що відповідач в оскаржуваній постанові посилається на те, що водій керував ТЗ, технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації. Натомість, таке правопорушення відповідає диспозиції норми, яка міститься в ч.2 ст. 121 КпАП. Але відповідачем кваліфікацію даного діяння здійснено за ч.1 ст. 121 КпАП, що не узгоджується з обставинами, які викладені в оскаржуваній постанові.
В контексті обставин даної справи, притягнення позивача до відповідальності за ч.1 ст.121 КпАП могло б мати місце у випадку керування позивачем ТЗ, який переобладнаний з порушенням правил, норм та вимог стандартів. Про те, оскаржувана постанова не містить викладу обставин щодо керування позивачем ТЗ, який переобладнаний з порушенням правил, норм та вимог стандартів.
Зазначене в оскаржуваній постанові порушення позивачем ПДР повинно бути чітким і однозначним та не допускати множинного трактування. Суд не має можливості встановити, який саме конкретно пункт ПДР порушено позивачем, враховуючи що в оскаржуваній постанові йде посилання на п. 31.4 ПДР, який містить декілька підпунктів, які в свою чергу також містять підпункти. Суд не може самостійно визначати, який саме конкретний пункт (підпункт) ПДР порушено позивачем, оскільки, це є поза межами дискреційних повноважень суду.
Водночас, ст. 251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Судом встановлено, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до п. 1, 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо буде встановлено відсутність події і складу адміністративного правопорушення; у разі скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність.
Всупереч вимогам ч.2 ст. 77 КАС України відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП.
Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 26 квітня 2018 року висловив правову позицію в постанові по справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Тому, посилання на неї як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви » від 24 листопада 2000 року ).
Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
Отже, оскільки жодних доказів передбачених ст. 251 КУпАП на підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП за обставин, викладених в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення, відповідачем суду не надано, суд дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та задоволення його позову в повному обсязі.
На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про протиправність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП, тому оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 5-11, 72-77, 78, 159-162, 165, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволити.
Скасувати постанову серії ЕНА №7743608 від 11 серпня 2024 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, відносно ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КУпАП.
Рішення суду може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
Повний текст судового рішення виготовлено 14 травня 2025 року.
СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО