Справа №524/11776/24
Провадження №2/524/1665/25
01 травня 2025 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі головуючого судді Андрієць Д.Д., за участю секретаря Булаєнко С.М., представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, як орган опіки та піклування про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29.11.2011 посвідченого приватним нотаріусом Ліньковою І.Б. за р.№3014, ухвалив таке рішення.
29 липня 2011 року між ОСОБА_4 за згодою дружини ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ліньковою І.Б., зареєстрований в реєстрі за № 3014.
За умовами договору Продавець продав, а Покупець купив квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м..
ОСОБА_4 є рідним дідусем позивача, ОСОБА_2 .
На момент укладення договору купівлі - продажу продавцем ОСОБА_4 було повідомлено, як Покупця так і приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Лінькову І.Б., що в квартирі зареєстрований неповнолітній ОСОБА_2 , проте всупереч вимогам статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 відчужив квартиру.
З огляду на те, що спірний договір був укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування, вважає, що на підставі частини шостої статі 203, статті 215 ЦК України, він має бути визнаний недійсним.
В письмових поясненнях представник позивача вказала, що набувач за певної обачності мав реальну можливість дізнатися про обтяження квартири у вигляді права користування членів сім'ї колишнього власника квартири, в тому числі неповнолітніх.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Звертала увагу на те, що наявні в справі докази підтверджують те, що на момент укладення спірного договору місце проживання позивача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 у відзиві зазначив, що проти задоволення позову заперечує. Вказав, що копії свідоцтв про народження, які додаються до позову свідчать, що ОСОБА_4 є рідним дідусем, але не являється опікуном ОСОБА_2 . Вважає, що неповнолітній ОСОБА_2 не підпадав під дію Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Звертав увагу на те, що під час укладення договору ОСОБА_4 власноручно склав заяву про те, що малолітні та неповнолітні діти в квартирі АДРЕСА_1 не зареєстровані.
Третя особа пояснень не надіслала.
20.12.2024 закрито підготовче провадження та витребувано докази.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
29.07.2011 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, р.№3014(а.с.17-20(далі - Договір)
Відповідно до п. 7.4 Договору ОСОБА_4 повідомив про те, що членів сім'ї, які б мали право на проживання(особистий сервітут, встановлений ст. 405 ЦК України), - немає.
Копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 підтверджується те, що місце його проживання з 22.01.2008 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , є онуком ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 08.06.1995 та серії НОМЕР_3 від 10.02.1975 та на момент укладення спірного договору досяг 16 років.
Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
Згідно із частиною другою та третьою статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав та інтересів дітей.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина перша статті 33).
Частиною першою статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Згідно із статтями 150, 156 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно із статтями 17, 18 закону «Про охорону дитинства»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Оскільки згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина не проживає за адресою майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Тобто право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 520/258/16-ц (провадження № 61-5653св18).
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що станом на липень 2011 року, неповнолітній ОСОБА_2 , як член сім'ї власника майна, ОСОБА_4 , мав право на проживання в квартирі АДРЕСА_1 .
Суд також відзначає, що вимоги законодавства щодо отримання попереднього дозволу Органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо відчуження майна, право користування яким мають діти, стосується випадків коли дитина є власником майна, або коли правочин вчиняється батьками(усиновлювачами).
В свою чергу суд наголошує на тому, що позивач є онуком ОСОБА_4 , та мав право лише на проживання у спірній квартирі до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а тому, суд вважає, що в даному випадку згода органу опіки та піклування на відчуження майна не вимагалась. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 1612/2343/12(постанова від 20 березня 2019 року).
З цих підстав, суд вважає, що права та інтереси ОСОБА_2 вчиненням оспорюваного правочину не були порушені.
Доводи представника позивача з приводу того, що продавець, ОСОБА_4 , повідомив покупця, ОСОБА_3 , та нотаріуса про те, що в квартирі зареєстрований неповнолітній ОСОБА_2 , спростовуються матеріалами нотаріальної справи щодо посвідчення спірного договору і, на переконання суду, такі доводи не мають значення для правильного вирішення спору, з наведених вище підстав.
Інших доводів, які б підтверджували недійсність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , позивач та його представник не навели.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.05.2025
Суддя Діна АНДРІЄЦЬ