Єдиний унікальний номер: 379/485/25
Провадження № 2/379/275/25
08 травня 2025 року м. Тараща
Таращанський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Разгуляєвої О.В.,
за участю секретаря судового засідання Мовчан М.С.,
представника позивача Пилипчука С.В.,
представника відповідача Юрова В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тараща в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося із вказаним позовом до суду, зазначивши, що 23.08.2021 ОСОБА_1 та ТОВ "Мілоан" укладено договір № 4278136.
Однак, відповідачкою її зобов'язання належним чином не виконані, у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 62270,00 грн., з яких:13 000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 46800,00 грн. - заборгованості за відсотками; 2470,00 грн. - заборгованість за комісіями.
Вказав, що 26.07.2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №26-07/2024, відповідно до якого позивач набув права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №4278136.
Враховуючи наведене, позивач звернувся з даним позовом до суду та просив стягнути на його користь з відповідачки заборгованість за кредитним договором в сумі 62 270,00 грн., з яких:13 000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 46800,00 грн. - заборгованості за відсотками; 2470,00 грн. - заборгованість за комісіями., а також понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн.
Рух справи у суді.
Ухвалою суду від 26.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі в судовому засіданні з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.04.2025.
Аргументи учасників справи.
У судовому засідання представник позивача позов підтримав у повному обсязі, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
16.04.2025 представником позивача поданий відзив, в якому останній просив в задоволенні позову відмовити. Зазначив, що відносно відповідачки були вчиненні шахрайські дії, 31.08.2021 вона звернулася до сектору дізнання із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що були внесені відомості Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021116030001769 від 01.09.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Постановою дізнавача сектору дізнання лейтенантом поліції від 08.09.2021 року було закрито кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, за відсутністю складу кримінального правопорушення, яка була скасована Білоцерківською окружною прокуратурою та направлено кримінальне провадження до СД Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області для подальшого досудового розслідування, що підтверджується відповіддю № 50-4440 вих-21 від 20.10.2021 року.
Зазначає, що відповідачка не укладала з первісним кредитором вищевказаного кредитного договору. Згідно довідки про ідентифікацію наданою позивачем до матеріалів позову, мій Фінансовий номер зазначено як НОМЕР_1 , який мені ніколи не належав та який я жодного разу не використовувала, оскільки мій номер НОМЕР_2 , що підтверджується також скринами з месенджеру Telegram. Зокрема позивачем не додано до позову відповідного повідомлення про прийняття мною оферти (акцепт) (якщо така мала місце), як і не надає та не пояснює як виглядала сама оферта. Такий принцип формування позовних вимог суперечить Постанові Верховного Суду від 29.05.2024 року у справі №545/1750/21. Позивач не довів наявність наступних обов'язкових фактів, які б підтверджували виникнення у мене зобов'язань за Договором, а саме; направлення мені оферти про укладання Договору; отримання від мене акцепту про укладання Договору; підписання мною Договору в електронному вигляді, наявність у мене особистого електронного кабінету топо.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Представник відповідача зазначав, що з матеріалів позовної заяви не вбачається жодних належних та допустимих доказів укладання договору, окрім просто роздрукованих копій не підписаних відповідачем договору з додатками, які нібито підтверджують наявність між мною та первісним кредитором договірних зобов'язань, на підставі отриманих незаконним шляхом моїх персональних даних. Не сплачувалися жодні платежі по договору, оскільки він не укладався.
18.04.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відвиз, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти. Факт ідентифікації відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію. Згідно даної довідки на номер телефону Відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, Відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті в коректними, зокрема: ПІБ, рнокпп, паспортні дані, телефон, тощо. Крім того, Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту.
Будь-яких доказів того, що персональні дані Відповідача (паспортні дані, ресстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону,тощо) були використані для укладення Договору від його імені, Відповідачем не надані.
Послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010, в якій зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Ця презумиція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумиція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Звертає увагу суду, що Відповідачем не оспорюється факт отримання кредитних коштів від ТОВ «Мілоан» в сумі 13 000,00 грн. 23.08.2021 о 16:02 год. Разом з цим, Відповідач зазначає, що третя особа, якій Відповідачем було надано доступ до власної банківської картки, було здійснено переказ кредитних коштів декількома частинами на невідомі Відповідачу карткові рахунки.
Тверджения Відповідача про те, що він не укладав кредитний договір з ТОВ «Мілоан», номер телефону, що зазначений у договорі, не належить Віповідачу, тощо не заслуговують на увагу. Вбачається, що Відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов'язку з повернення грошових кошлів, отриманих у кредит.
Вказав, що в розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно До яких умов договору та за який період вона була нарахована.
Зазначив, що сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Таким чином, Кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору.
Пунктом 1.5.1. Договору визначено, що комісія за надання кредиту становить 2470.00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Отже, з даних умов договору вбачається, що прострочення зобов'язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням.
Фактичні обставини справи та мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.
Судом встановлено, що 23.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4278136, згідно умов якого кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором (п. 1.1. договору).
Пунктом 1.2 договору встановлена сума (загальний розмір ) кредиту 13000,00грн.
Відповідно до п. 1.5.1. договору комісія за надання кредиту: 2470,00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 7800,00 грн, які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2., 2.3. цього Договору.
Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідно до п. 6.3. договору приймаючи пропозицію кредитодавця про укладення цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) кредитодавцем, що розміщені на сайті кредитодавця та є невід'ємною частиною цього договору, що підтверджується копією договору про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021(а.с. 10-11).
Згідно з додатком № 1до договору про споживчий кредит № 4278136 від 23.08.2021 сума кредиту:13000,00 грн. , проценти за користування кредитом 7 800,00грн., комісія за надання кредиту: 2470,00 грн.,загальна вартість кредиту: 23270,00грн (а.с.12).
Договір про надання споживчого кредиту укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та підписано шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджено копією довідки про ідентифікацію ТОВ «Мілоан»(а.с.20).
ТОВ «Мілоан» виконало умови договору про надання споживчого кредиту та перерахувало шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідача кошти в розмірі 13000,00 грн, що підтверджується копією квитанції LIQPAY від 23.08.2021 (а.с.21).
26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає за плату своє право грошової вимоги до боржників строк виконання зобов'язання за якою настав, або яке виникне у майбутньому, а ТОВ «Факторинг Партнерс», здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, приймає право грошової вимоги до боржників, що належить ТОВ «Мілоан», і стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між ТОВ «Мілоан» і боржниками (п. 2.1. Договору).
Згідно п. 6.1.3. договору перехід від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Факторинг Партнерс» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників для друку згідно додатку № 4, після чого ТОВ «Факторинг Партнерс» стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників для друку підтверджує факт переходу від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Факторинг Партнерс» прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (а.с.24-29). Відповідно до даного договору, згідно платіжної інструкції від 26.07.2024 ТОВ " Факторинг Партнерс" сплатило ТОВ " Мілоан" 3310395,81 грн. (а.с.34).
Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, зокрема і до ОСОБА_1 у розмірі 62270,00 грн, з них: заборгованість за кредитом 13000,00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 46 800,00 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту 2 470,00 грн, що підтверджується копією з реєстру боржників для друку до договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024(а.с.36-38, 39).
Згідно відомості ТОВ "Мілоан" про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 за кредитним договором № 4278136, станом на 21.11.2021, заборгованість складає 62 270,00грн., з яких: 13000,00грн.- заборгованість за кредитом, 46 800,00грн-заборгованість по відсоткам, 2470,00грн.- комісія (а.с.22-23).
Згідно розрахунку ТОВ «Факторинг Партнерс» ОСОБА_1 за кредитним договором № 4278136, заборгованість складає 62270,00грн., з яких: 13000,00грн.- прострочене тіло кредиту, 46 800,00грн-прострочені відсотки, 2470,00 - комісія (а.с.40).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст.ст.628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч.1 ст.205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді відповідно до ст.ст. 205, 207 ЦК України.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно змісту ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
За ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши зміст кредитного договору, його форму, суд дійшов висновку, що договір про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021, укладений між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».
Доказів зворотного відповідач суду не надала, як і не спростувала сам факт укладення такого договору.
Тому суд вважає доведеним, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису.
Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у ТОВ «МІЛОАН» виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов'язання з повернення кредитних коштів.
Свої зобов'язання за кредитним договором кредитор виконав належним чином, надавши відповідачу кредит в розмірі 13 000 грн., що підтверджується квитанцією LIQPAY від 23.08.2021.
На підставі наведеного суд вказує, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора вимагати їх повернення.
Також зазначає, що ОСОБА_1 допустила порушення умов договору про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021, не виконуючи свої зобов'язання, в результаті чого станом на 21.11.2021 у неї утворилась заборгованість у розмірі 62 270,00 грн., з яких: 13 000 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту; 46 800,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 2470,00 грн. - заборгованістьпо комісії.
Згідно змісту п.4.2. договору про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021, у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.
З огляду на вказані умови договору та положення цивільного законодавства, приймаючи до уваги невиконання відповідачем кредитних зобов'язань, суд дійшов висновку щодо законності нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 46 800,00 грн.
Також, пунктом 1.5.1. договору встановлено комісію за надання кредиту 2470,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 % від суми кредиту одноразово.
Як вбачається із наведеного пункту договору, комісія чітко визначена умовами договору, включена до загальних витрат за споживчим кредитом, що пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, її нарахування відповідає приписам ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», а розмір та ставка були узгоджені сторонами при укладенні договору.
Отже, зазначена у розрахунку заборгованості позивача заборгованість за комісійними винагородами також є обґрунтованою.
Жодних доказів на спростування вказаного розміру заборгованості, як і доказів сплати такого боргу, відповідачем до суду не надано.
Контррозрахунку щодо позовних вимог відповідач до суду також не надала.
Таким чином, доведено вказаний розмір заборгованості, допущений відповідачем за договором про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021 року.
Матеріалами справи також підтверджується, що 26 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір про відступлення права вимоги №26-07/2024, згідно умов якого ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 ..
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зазначено, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
Разом з тим, суд проаналізувавши твердження відповідача щодо обставин, за яких вона стала жертвою шахрайських дій та 31.08.2021 року звернулася до сектору дізнання із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що були внесені відомості Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021116030001769 від 01.09.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, оскільки сам по собі факт внесення до ЄРДР відомостей за ознаками ч.1 ст. 190 КК України, не підтверджує обставин, що свідчать про недійсність спірного правочину.
В матеріалах справи відсутній вирок чи постанова суду у кримінальній справі, що набрали законної сили, які б свідчили про те, що відносно неї вчинені шахрайські дії.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не зверталась з позовом щодо визнання правочину (договору про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021) недійсним, будь-які рішення з приводу цього матеріали справи не містять.
Крім того, суд визнає доведеним той факт, що право вимоги за договором про споживчий кредит № 4278136 від 23.08.2021 у встановленому законом порядку перейшло до позивача.
Як вбачається зі змісту кредитного договору, пунктами його 1.3 та 1.4 визначено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом.
За ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що відповідачем не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована. Відтак, відповідачка належним чином не виконала взяті на себе за договором зобов'язання.
А тому, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за кредитним договором № 4278136 від 23.08.2021 в розмірі 62270,00 гривень з яких: 13000,00грн. заборгованість за тілом кредиту; 46800,00грн. заборгованість за відсотками; 2470,00грн. заборгованість по комісії., що відповідає наданому позивачем та дослідженими судом розрахунками заборгованості складеного ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Факторинг Партнерс».
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» 02.07.2024 був укладений Договір №02-07/2024 про надання правової допомоги (далі - Договір). Копія договору та Прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» додані до позову. Відповідно до укладеного Договору АО прийняло на себе зобов'язання щодо надання юридичної допомоги на підставі окремих звернень, оформлених у формі заявок на надання юридичної допомоги, а ТОВ «Факторинг Партнерс» - оплачувати надані правові послуги, вартість яких узгоджується у окремих заявках на надання юридичної допомоги ( а.с.47-49).
Відповідно до Заявки на надання юридичної допомоги № 599 від 01.02.2025, були узгоджені перелік та вартість послуг щодо надання юридичної (правової) допомоги по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .. Відповідно до зазначеної Заявки вартість послуг була погоджена в розмірі 9000 гривень 00 копійок. До матеріалів справи був наданий Витяг з акту № 5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025.
З урахуванням вищевикладеного, обсягу наданої правової допомоги, розрахунку цієї правової допомоги, зважаючи на характер даної категорії справи, загальний обсяг наданих правничих послуг за відповідний період, компенсації підлягають кошти в сумі 2000 грн., що відповідатиме об'єктивному та співмірному обсягу наданої правової допомоги стороні позивача.
Матеріалами справи встановлено що при звернення до суду з позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн, який відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст.207,526,527,530,611,612,1048,1050,1054 ЦК України, ст.ст.4,12,77-82,141,259,263-265,273,274-279,352,354 ЦПК України,
Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за кредитним договором № 4278136 від 23.08.2021 в розмірі 62270,00 гривень з яких:
- 13000,00грн. заборгованість за тілом кредиту;
- 46800,00грн. заборгованість за відсотками;
- 2470,00грн. заборгованість по комісії.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", код ЄДРПОУ 42640371, адреса місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Гедройця Єжи,6 офіс 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складений 13.05.2025.
Головуючий:О. В. Разгуляєва